Ухвала суду № 55272552, 21.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1968/15-ц 21.01.2016 21012016 21.01.2016

Провадження № 22ц/784/214/16 Суддя першої інстанції Падалко В.О.

Справа№486/1968/15ц

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Базовкіної Т.М.,

із секретарем Харитоновою І.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 2 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист особистих немайнових прав та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

29 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист особистих немайнових прав та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона разом з ОСОБА_3, яка є її донькою, та чоловіком останньої ОСОБА_4 проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначена квартира приватизована, їй належить ? частка та по ? частці її чоловіку, дочці та сину. Згідно з порядком користування, який склався між співмешканцями квартири, вона користується однією кімнатою, дві кімнати займають відповідачі, а інші приміщення знаходяться у загальному користуванні.

У звязку з тим, що між сторонами склались неприязні відносини, на початку липня 2014 року відповідачі без її згоди, встановили на кухні та в коридорі 4 засоби відеоспостереження, якими фіксують все те, що відбувається в квартирі.

Вказані дії відповідачів вона вважає протиправними та такими, що порушують її особисті права, гарантовані Конституцією України, а саме на недоторканість житла, втручання в особисте та сімейне життя, збирання, зберігання використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Крім того, такими діями їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 80000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд зобовязати відповідачів припинити дії спрямовані на порушення її особистих немайнових прав втручання в її особисте життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди та демонтувати встановлені в місцях загального користування в квартирі АДРЕСА_1 камери відеоспостереження та стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 80 000 грн.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 2 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Зобовязано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 припинити дії спрямовані на порушення особистих немайнових прав ОСОБА_2 втручання в її особисте життя, шляхом збирання та зберігання конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Зобовязати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 демонтувати встановлені в місцях загального користування в квартирі АДРЕСА_2 всі камери відеоспостереження.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне зясування обставин справи та неналежну оцінку наданих доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфедеційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Зазначені вимоги Конституції України кореспондуються з нормами Цивільного Кодексу, Законом України «Про захист персональних даних», Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».

У статті 12 загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

За Цивільним Кодексом України зміст права на недоторканість особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайного права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (ст.ст. 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ч. 3 ст. 269 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-,кіно-, теле- чи видеоплівку лише за її згодою.

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистих, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності.

Сімейне життя це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сімї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному Кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ч. 4 ст. 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (ч. 5 ст. 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч. 4 ст. 7) та інше.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі свідоцтва про право власності № 1525 від 21 січня 1994 року, виданого відділом приватизації житла ВО «ЮУ АЕС», квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 по 1/4 частці кожному (а.с. 69-73). За технічним паспортом квартира складається з трьох кімнат жилою площею 42.3 кв. м, кухні, коридору, ванної кімнати, туалету, кладової (а.с. 72).

Згідно довідки станом на 15 жовтня 2015 року, ОСОБА_2, відповідачі та двоє дітей останніх зареєстровані та проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2. Інші співвласники в квартирі не проживають (а.с.5). Позивачка є матірю відповідачки ОСОБА_3, а відповідач ОСОБА_4 є її зятем.

Порядок користування квартирою судом не визначався.

У сторін між собою існують тривалі неприязнені стосунки, внаслідок чого за вирішенням конфліктів вони зверталися до правоохоронних органів, відділу у справах сімї, молоді та спорту, служби у справах дітей (а.с. 6, 8, 26-29, 30, 32-33,34).

В липні 2014 року на кухні та в коридорі спірної квартири було встановлено по 2 камери відеоспостереження.

Отже з аналізу вказаних статей вбачається, що особисті немайнові права кожної особи захищені законом і кожен має право на їх охорону. Встановлення та використання за місцем проживання особи камер відеоспостереження є втручанням в її особисте життя, порушує її право на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та право на збереження у таємниці обставин свого особистого та сімейного життя.

З обставин справи встановлено, що відповідачі в липні 2014 року встановили в квартирі на кухні та в коридорі 4 засоби відеоспостереження для відеофіксаціїї подій, що відбуваються в їх квартирі з метою здійснення контролю за поведінкою сторін, між якими існували неприязнені відносини.

Позивачка не заперечувала проти встановлення таких камер, однак в жовтня 2015 року звернулася до суду з позовом, де зазначала, що встановлені камері працюють постійно, а відтак вона весь час знаходиться під наглядом відповідачів. Камери не відключаються навіть коли до неї приходить її знайомі та в нічний час. Її спроби у таких випадках відвернути обєктив камери від себе присікалися відповідачкою.

З огляду на наведені правові норми та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлення в квартирі, де проживає позивачка, камер відеоспоспереження, фіксація за їх допомогою особистого життя позивачки порушує її конституційне право на не втручання в її особисте і сімейне життя шляхом збирання та зберігання конфідеційної інформації про особу без її згоди. За такого, порушене право позивачки підлягає захисту, а тому районний суд підставно зобовязав відповідачів демонтувати встановлені в зазначеній квартирі камери відеоспостереження.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка давала згоду на встановлення таких відеокамер, а тому права останньої не порушено, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідачі не надали суду докази на підтвердження того, що позивачка давала згоду на цілодобове спостереження та фіксування за допомогою відео її поведінки у сфері особистих, сімейних, побутових, та інших стосунках. Не спростовані також відповідачами твердження позивачки, що її намагання та спроби припинити відеоспостереження присікалися відповідачкою.

Твердження заявниці про те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивачка не зверталася до відповідачів з питань демонтажу відеокамер, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що вибір способу захисту свого порушеного права є правом позивачки.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на незрозумілість для заявниці судового рішення, то з цього приводу відповідачка може звернутися до суду першої інстанції за розясненням рішення.

Посилання ОСОБА_3 на те, що районний суд в порушення норм процесуального законодавства не притягнув до участі у розгляді справи орган опіки та піклування, оскільки в спірній квартирі проживають малолітні діти, є безпідставними, оскільки під час судового розгляду справи ні одна із сторін не заявляла такого клопотання.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, а зводяться до необхідності переоцінки доказів що надана місцевим судом.

Згідно з вимогами ст. 303 ЦПК України судова колегія перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і не знайшла підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 310 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 2 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді