Рішення № 55270517, 27.01.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі:

головуючого Міцнея В.Ф.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретаря Шерівської Ю.А.

за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її

представника ОСОБА_4, прокурора Гудзь Г.В., представника служби у

справах дітей Чернівецької міської ради - Сабадаш Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОСОБА_3, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення.

Вказував на те, що 17 березня 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб, після чого він зареєстрував останню та її дітей в своїй квартирі, яка належить йому на праві приватної власності.

Отримавши реєстрацію місця проживання, відповідачі почали відверто з нього знущатись, відбирали пенсію, зловживали алкогольними напоями, а також заподіяли йому тілесні ушкодження, постійно його переслідують та

-------------------------------------------------------------------------------------------------------22ц- 203/16 головуючий у І-й інстанції Войтун О.Б.

категорія:43 суддя-доповідач: Міцней В.Ф.

погрожують фізичною розправою, у зв'язку з чим він був змушений покинути власну квартиру та орендувати інше житло.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 7 листопада 2013 року шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано.

У січні 2015 року за заявою його представника ОСОБА_2 службою у справах дітей Чернівецької міської ради було проведено обстеження належної йому квартири, в якій проживають відповідачі, внаслідок чого встановлено, що дана квартира не придатна для проживання у зв'язку з відключенням її від водопостачання, газопостачання та електромережі.

Відповідач ОСОБА_6 з березня 2014 року працює в Росії і в квартирі не проживає, а відповідачка ОСОБА_3 має можливість проживати у АДРЕСА_3 разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_9, яка має власний будинок і потребує догляду та допомоги.

Посилаючись на ці обставини, просив суд зобов'язати ОСОБА_3,ОСОБА_7, ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення з АДРЕСА_2, та визнати їх такими, що втратили право користування цією квартирою.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2015 року позов задоволено: зобов'язано ОСОБА_3 разом з її неповнолітньою донькою ОСОБА_7, ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1; визнано ОСОБА_3,ОСОБА_7, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування вказаною квартирою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_3просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні ОСОБА_3, її представник та прокурор підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, вважає, що рішення суду є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі порушують вимоги ст.116 ЖК України, а саме систематично руйнують та псують житло, порушують правила співжиття і роблять неможливим для позивача проживання з ними в одній квартирі.

Проте, з таким висновками суду не можна погодитись.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2.

З довідки КЖРЕП №9 м. Чернівці від 19 грудня 2014 року вбачається, що у вказаній квартирі з 4 липня 2006 року як члени сім'ї ОСОБА_1 зареєстровані і проживають ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7(а.с.8).

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 7 листопада 2013 року шлюб між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 було розірвано.

За змістом ч.1 ст.156 ЖК України та ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

Таким чином, право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї власник житла має відповідно до ст.157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року „ Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Проте позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів систематичного руйнування і псування відповідачами належної йому квартири, порушення ними правил співжиття та застосування до них заходів попередження або громадського впливу.

Помилковим є посилання суду на акт обстеження квартири позивача від 23 січня 2015 року як на доказ того, що відповідачі систематично руйнують та псують цю квартиру.

З вказаного акта вбачається, що квартира позивача є непридатною для проживання, внаслідоквідключення її від водопостачання, газопостачання та електромережі за несплату наданих послуг.

Інших доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин суду не надано.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч.1 ст.214 ЦПК).

Однак в порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції, задовольняючи вимогу позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, не зазначив у рішенні, з яких підстав визнано їх такими, що втратили це право, та яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин сторін.

Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У позовній заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_6 більше року не проживає у спірній квартирі.

Однак доказів на підтвердження цієї обставини суду не надано позивачем.

З огляду на викладене колегія суду вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за їх недоведеністю.

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, задовольнити.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: