Рішення № 55269352, 26.01.2016, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4812/15-ц

провадження №2/619/204/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

26 січня 2016 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участюсекретаря судового засіданняМолотко А.В.

розглянувши у відкритому судому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про визнання особи, такою що втратила право користування житлом, та заняття з реєстраційного обліку, -

встановив

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою. В обґрунтування позову зазначила, що вона на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.11.2014 року є власником зазначеного житлового будинку. ОСОБА_4 не є членом сім'ї позивача і ніколи ним не був, проживає за іншою адресою. Відповідач зареєстрований у спірному будинку, що створює для позивача перешкоди у здійсненні свого права користування та розпорядження своїм майном.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність, у разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

У судове засідання третя особа ОСОБА_5 не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність.

У судове засідання відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про що свідчить розписка представника відповідача про отримання судової повістки.

Відповідно до ч.1 ст.38 ЦПК України сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Згідно ч.5 ст.76 ЦПК України, вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки цій особі.

26 січня 2016 року до канцелярії суду надійшла заява відповідача ОСОБА_4, в якій він просив відкласти розгляд справи у зв'язку з його хворобою.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Згідно ч.3 ст.27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, представник відповідача у судове засідання не з'явився без поважних причин, а позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів та такого вирішення справи, то суд дійшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Задоріною В.В., зареєстрованому в реєстрі за №1567, ОСОБА_5 передала у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №30183467 від 28.11.2014 року, власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_3.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Щодо вимоги про визнання особи, такою що втратила право користування житлом.

За положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності

Згідно даних адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України ОСОБА_4 зареєстрований в спірному будинку.

Права власника житлового будинку, визначені ст.383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Відповідно до положень ст.391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних з позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача порушується його право власності чи законного володіння.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.34 своєї постанови №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив судам, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідно до ст.128 ЦПК України відповідачу ОСОБА_4 було запропоновано подати письмові заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження права користування житловим будинком, який на праві приватної власності належить позивачу.

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позову в частині визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо вимоги про зняття з реєстраційного обліку.

За теоретичним визначенням, позов - це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги - позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач.

Кожна особа має конституційне право на судовий засіб захисту, зокрема право на пред'явлення позову в процесуальному розумінні. Відсутність же права на позов у матеріально-правовому розумінні є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.

Відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Згідно ст.1 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого Постановою КМ України №360 від 20 серпня 2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до п.24 ст.4 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого Постановою КМ України №360 від 20 серпня 2014 року, ДМС України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює реєстрацію (зняття з реєстрації) місця проживання (перебування) фізичних осіб, веде відповідний реєстраційний облік.

Таким чином, законодавством встановлений порядок реєстрації місця проживання осіб, відповідно до якого на Державну міграційну службу України покладені здійснення зняття з реєстрації місця проживання.

Як вбачається з заяви, ОСОБА_3 позов до Дергачівського РВ ГУ ДМС України в Харківській області не подавала, клопотання про залучення його до участі у розгляді справи у якості співвідповідача не заявляла.

До того ж, відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.34 своєї постанови №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснив судам, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Оскільки суд задовольняє позов в частині втрати права на користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, то з урахуванням вимог ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, зазначене рішення є підставою для зняття з реєстрації відповідача.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 224-226, 233 ЦПК України, суд -

ухвалив

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя Є. А. Болибок