Рішення № 55266018, 28.01.2016, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/10568/13-ц

Провадження № 2/0182/39/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28.01.2016 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

за участю секретаря Скоробогатової А.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідачів ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання договорів купівлі-продажу автомобіля недійсними,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання договорів купівлі-продажу автомобіля недійсними, скасування державної реєстрації на автомобіль, витребування транспортного засобу з чужого незаконного володіння та визнання права власності на ? частину автомобіля.

В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на наступні обставини.

Вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 25.07.1990 року. З вересня 2009 року вони припинили шлюбні стосунки, а 21.05.2010 року шлюб розірвано через Нікопольський міськрайонний суд. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період шлюбу, а саме 16.08.2005 року, вони придбали автомобіль Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1, за ціною в 222 200,00 гривень. 10 % від вартості автомобіля вони внесли відразу при покупці, а на решту в 202 000,00 грн. уклали кредитний договір з банком. Право власності зареєстровано було за ОСОБА_5 Згідно ст.60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 3 статті 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Жодного договору про розподіл майна вона з ОСОБА_5 не укладала. Статтею 65 Сімейного кодексу встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. 03 вересня 2009 року ОСОБА_5 без її відома та згоди розпорядився автомобілем Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1, продавши його своїй мамі ОСОБА_6 за ціною 100,00 грн. (сто гривень) через Українську товарну біржу в м.Нікополь. Із ціни, вказаної у Біржовому договорі купівлі продажу транспортного засобу від 03.09.2009 року за № 930120, а саме: 100,00 грн., вбачається зловмисна домовленість продавця ОСОБА_5 та покупця -його мами ОСОБА_6 - з метою позбавити її частки майна, придбаного у період шлюбу. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що ОСОБА_6 ніколи не мала водійських прав і не керувала даним засобом, і, як видно з відповіді Нікопольського МРЕВ УДАІ УМВС України у Дніпропетровській області від 05.05.2011 року, відповідач ОСОБА_5 має право користуватись транспортним засобом. Тому цей правочин є ще й підпадає під ознаки фіктивності, оскільки не мав наміру створювати правові наслідки для сторін біржової угоди. Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цивільному Кодексу України, за якою встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення, або державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово. Договір купівлі - продажу транспортного засобу підлягає державній реєстрації в Центрі надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів. Жодної письмової згоди на продаж спірного автомобіля вона не надавала. Підставою недійсності правочину (ст.215 ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст.203 Цивільного Кодексу України. А саме: статтею 65 Сімейного кодексу встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Так, реалізуючи спірний автомобіль, вартістю у 202 000,00 грн., ОСОБА_5 вийшов за межі дрібного побутового договору. Статтею 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно ч.4 ст.369 ЦК України, співвласник, який не давав згоду на укладання правочину, може звернутися до суду про визнання такого правочину недійсним. Постановою Пленуму ВСУ України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, у п.7 роз'яснено, що у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності, буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Ціна у договорі купівлі продажу між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 встановлена у розмірі 100,00 грн. і не відповідає дійсній вартості спірного транспортного засобу, тому вона її визначила за договором страхування у розмірі 202 000,00 грн. У судовому засіданні їй стало відомо, що 21.06.2013 року автомобіль Ауді А-6, 2005 року випуску, держ номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 продала за договором купівлі - продажу ОСОБА_8 за ціною 139 486,49 грн. На її думку, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька правочинів, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України. Ст.388 (ч.1 п.3) ЦК України встановлено, що власник має право витребувати майно від добросовісного набувача. Підставою для витребування є те, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Так, спірний транспортний засіб вибув з її володіння без її відома та дозволу. Тому підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_8. Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст.41 Конституції України, ст.316 - 319 ЦК України). Реалізувавши без її згоди автомобіль Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1, ОСОБА_5 позбавив її прав, гарантованих їй діючим законодавством України. У січні 2010 року вона дізналась, що автомобіль не належить ОСОБА_5, з відповіді на звернення адвоката ОСОБА_9 про те, кому належить Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1, вона дізналась у судовому засіданні, коли, суддя оголосив відповідь Нікопольського МРЕВ на запит суду, кому належить даний автомобіль, і представник ОСОБА_10 звернувся до суду з клопотанням залучити у якості третьої особи ОСОБА_6 Суму позову вона визначила за договором добровільного страхування, який був поданий у якості доказу у справі 2-126/11 у Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області, за розміром страхування 202 000,00 грн. 1/2 частина вартості транспортного засобу складає 101 000,00 грн. За таких причин звернулась до суду і просить визнати договір купівлі - продажу автомобіля Ауді А-6, 2005 року випуску, держ.номер АЕ 4117 АК від 03 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - недійсним з моменту укладення. Скасувати державну реєстрацію транспортного засобу за договором купівлі - продажу від 03.09.2009 року, № 930120, за ОСОБА_6. Витребувати із чужого незаконного володіння у ОСОБА_8 автомобіль Ауді А-6, 2005 року випуску, держ номер НОМЕР_1. Скасувати державну реєстрацію транспортного засобу Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1, за договором купівлі - продажу від 01.06.2013 року за ОСОБА_8. Визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину автомобіля Ауді А-6, 2005 року випуску, держ номер НОМЕР_1. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 змінила свої позовні вимоги, попросивши суд позовну заяву в частині поновлення строків позовної давності на звернення до суду залишити без розгляду. Суду пояснила, що в іншій частині позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить пояснення по справі надавати свого представника.

Представник позивача ОСОБА_2 змінені позовні вимоги своєї довірительки підтримала в повному обсязі і суду пояснила, що спочатку вони думали, що пропустили строк позовної давності, тому просили його поновити. А зараз зрозуміли, що строк позовної давності не пропущений, тому й відмовились від частини позовних вимог, попросивши залишити їх без розгляду. По інших обставинах справи пояснює наступне. Те, що машина була продана за 100 грн., свідчить про те, що угода купівлі продажу була удаваною. Крім того, ОСОБА_6 ніколи не їздила на цій машині і прав водійських не має. Більш того, ОСОБА_6 сама продала автомобіль за 169000 грн. ОСОБА_6 з її довірителькою перестали бачитись і спілкуватись з весни 2009 року. Про продаж машини ОСОБА_11 її довірителька теж дізналась в суді під час слухання справи у судді Троян. Ціна позову визначена, згідно з договором страхування на 2006 рік, оскільки в них немає доступу до автомобіля. Судові витрати також просять солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_11, оскільки наявний злочинний зговір на позбавлення позивачки майна.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги, предявлені до її довірителя, не визнала. Суду пояснила, що спірний автомобіль був куплений і проданий під час шлюбу. Про продаж автомобіля позивачка чудово знала. У судовому засіданні, яке вів суддя Тихомиров І.В., було встановлено, що кредит за автомобіль виплачувала саме ОСОБА_11, яка мала право у випадку неповернення грошей за автомобіль її сином та невісткою забрати спірний автомобіль та реалізувати на свій розсуд. Ціна, за яку було продано автомобіль ОСОБА_11, не є підставою для визнання договору фіктивним, бо ціну визначають саме сторони. Тим більше, що кредит за автомобіль погашала саме ОСОБА_11. Договір купівлі продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 вважати недійсним теж немає підстав. В інших судових засіданнях ОСОБА_11 пояснював, що гроші він віддавав не ОСОБА_5, а саме ОСОБА_11. Крім того, їм не зрозуміла ціна позову в 202000 грн. ОСОБА_3 ціна автомобіля вказана в договорі страхування, але на момент 2013 року ціна автомобіля була зовсім іншою. Крім того, той факт, що позивачка та її довіритель були зареєстровані як приватні підприємці, ще не є доказом того факту, що вони отримували дохід і мали можливість сплачувати кредит за автомобіль. Дозвіл на продаж машини позивачка надавала. Однак всі документи з цього приводу зберігаються в тому місці, де укладався договір купівлі продажу автомобіля. В її довірителя нічого не має і не повинно бути.

Представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_4 позовні вимоги, предявлені до її довірительки, не визнала і суду пояснила, що син її довірительки, дійсно, перебував у шлюбі з позивачкою. Від цього шлюбу в сторін є повнолітня дитина. У вересні 2009 року сторони перестали проживати разом, а в 2010 році розлучились. 16.08.2005 року на прохання її довірительки син з невісткою взяли в кредит машину, бо їй як пенсіонерці кредит би не дали. Однак, всі внески робила її довірителька. І всі борги погасила саме вона. На сімейній раді домовились переоформити автомобіль на її довірительку ОСОБА_6 договором купівлі продажу, щоб менше платити мита. Договір було укладено з письмового дозволу позивачки. Даний договір зберігався в товарній біржі, де цей договір укладався. Пройшло стільки часу, що й зберігати нічого не треба. Ціну було поставлено як ціну укладення договору, а не вартості автомобіля. Ця ціна не суперечила вимогам до Товарної угоди на Товарній біржі. Тому у суду немає підстав для визнання угоди недійсною. Всі інші вимоги позовної заяви просто абсурдні, бо позивачка з представником посилаються не на закон, а на свою думку. Крім того, вважає, що пропущені строки позовної давності, бо шлюб було розірвано 22.05.2010 року і строк позовної давності закінчився 22.05.2013 року. А справа до суду надійшла лише 19.11.2013 року. Строк позовної давності на поділ майна подружжя законодавством визначений в 3 роки. Абсурдом вважає також і п.3 позовної заяви, бо за ОСОБА_6 автомобіль не зареєстрований. За договором продажу автомобіля ОСОБА_11 позивачка не була стороною. Рішенням суду під головуванням судді Тихомирова І.В. було встановлено, що автомобіль було продано під час сумісного життя ОСОБА_5. Проти стягнення судових витрат солідарно з відповідачів теж заперечує, бо ці вимоги безпідставні. Її довірителька побудувала бізнес своєму синові та колишній невісці. Її довірителька вкладала в цей бізнес свої гроші. А син з колишньою невісткою, до речі, показували прибуток нуль.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не прибув, надав заяви про розгляд справи у його відсутність, в яких пояснив, що вже зявлявся в судове засідання під головуванням судді Троян Н.А. і надавав пояснення з приводу позову. Він купив автомобіль у ОСОБА_6 У нотаріуса були він і ОСОБА_6 Про ціну автомобіля він домовлявся саме з ОСОБА_6, яка й ставила свій підпис в договорі купівлі продажу автомобіля 21.06.2013 року. Нічого протизаконного він не вчиняв, автомобіль купив на законних підставах і на законних підставах ним користується. Тому просить відмовити ОСОБА_1 в позові.

Представник Головного управління МВС України в Дніпропетровській області в судові засідання не прибував. Був повідомлений про час розгляду справи по суті належним чином судовими повістками з поштовими повідомленнями. Жодних заяв про відкладення розгляду справи або заперечення на позов суду не надавав. Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність даного відповідача.

Вислухавши учасників процесу, свідка, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Згідно із ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ст..69 СК України, дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Відповідно до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 з 25.07.1990 року (а.с.4). З вересня 2009 року позивачка ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_5 припинили шлюбні стосунки, а 21.05.2010 року шлюб розірвано Нікопольським міськрайонним судом (а.с.5). Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період шлюбу, а саме 16.08.2005 року, позивачка ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_5 придбали автомобіль Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1 (а.с.112). Право власності на вказаний вище автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.112). 03.09.2009 року між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 була укладена угода купівлі - продажу автомобіля Ауді А-6, 2005 року випуску, держ. номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, посвідчена Українською товарною біржею в м.Нікополь (а.с.6, 127, 128), за ціною 100,00 грн. Під час розгляду цивільної справи № 2-126/11 Нікопольським міськрайонним судом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права власності на ? частину спільного майна подружжя і за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та вселення; позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_12, про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, виділ частки зі спільної сумісної власності, рішення по якій набуло чинності і залишено без змін Апеляційним судом Дніпропетровської області, було встановлено, що автомобіль АУДІ А 6, 2005 року випуску, н/з НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, було передано у власність ОСОБА_6, „...коли сторони ще перебували у шлюбі і вели спільне господарство... (а.с.16). В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження посилання позивачки та її представника на ту обставину, що жодної письмової згоди на продаж спірного автомобіля позивачка не надавала і про продаж автомобіля дізналась лише 22.11.2011 року, коли її колишній представник ОСОБА_10 заявив клопотання про залучення в якості третьої особи ОСОБА_6 Дані твердження спростовуються як матеріалами цивільної справи № 182/10568/13-ц, так і матеріалами цивільної справи № 2-126/11, рішення по якій набуло чинності.

Крім того, дані твердження в судовому засіданні були спростовані й свідком ОСОБА_13, який суду пояснив, що в 2009 році він співробітничав з Українською Товарною Біржею. У нього був разовий трудовий договір з фірмою. Він працював від Запорізької філії Української Товарної Біржі. При укладенні угоди купівлі продажу, згідно інструкції, вони вимагали згоду другого з подружжя на продаж. Всі клієнти про це знали і приносили або згоду своєї половинки, або приходили разом. У випадку з ОСОБА_5 теж не було вийнятку. Договір купівлі продажу автомобіля ОСОБА_5 посвідчувався ними. Дружина ОСОБА_5 при цьому була присутня обовязково. Він ніколи не порушував інструкцію ні заради кого. Без згоди дружини ОСОБА_5 ніхто б нічого не робив. Дружина ОСОБА_5 надавала згоду письмово. В них були спеціальні бланки на згоду, які підписували або чоловіки продавців, або їх дружини. З 2010 року всі документи їх філії Товарної Біржі забрали в Запоріжжя. В них документів немає. Точну адресу Товарної Біржі не памятає. Памятає лише, як туди їхати, бо відвозив документи.

Оскільки судом не можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання договору купівлі продажу автомобіля АУДІ А 6, 2005 року випуску, н/з НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, від 03.09.2009 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 недійсним з моменту укладення, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на ? частину спірного автомобіля.

На думку суду, не підлягає задоволенню й вимоги позивачки стосовно скасування державної реєстрації транспортного засобу за договором купівлі - продажу від 03.09.2009 року, реєстраційний номер 930120 за ОСОБА_6 та за договором купівлі продажу від 21.06.2013 року, зареєстрований в реєстрі під № 2464 за ОСОБА_8, оскільки позивачка та її представник не довели судові, що при укладенні вказаних правочинів були порушені будь-які вимоги чинного законодавства. Жодного доказу того факту, що відповідач ОСОБА_8 незаконно володіє спірним автомобілем позивачкою та її представником в судовому засіданні не було наведено. Навпаки, в судовому засіданні було встановлено, що відповідачка ОСОБА_6 продала належний їй автомобіль ОСОБА_8В, отримала за нього кошти і передала ОСОБА_8 спірний автомобіль в користування. Даний договір купівлі продажу було посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_14 (а.с.37, 53-54). Тому всі суттєві вимоги до договору купівлі продажу сторонами були виконані.

За таких обставин суд не знайшов достатніх та вичерпних підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка раніше вже зверталась до суду з позовом про визнання договору купівлі продажу недійсним (а.с.12 20). На думку суду, дата, від якої повинна рахуватись позовна давність, є 22.05.2010 року, оскільки в рішенні Нікопольського міськрайонного суду від 03.06.2013 року, яке набуло чинності, чітко вказано, що „...з 10.09.2009 року по 25.09.2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мали шлюбні відносини. Їх сумісне проживання було припинено після 25.09.2009 року, а шлюб розірвано 22.05.2010 року. Тобто саме з цього часу позивачка мала можливість протягом 3-х років відстоювати своє право на частину автомобіля. Однак, позов про визнання договору купівлі продажу автомобіля недійсним було подано до суду лише 19.11.2013 року. Тому суд вважає, що позивачкою було пропущено строк позовної давності.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог відмовити і з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, і з підстав пропуску позовної давності.

Враховуючи викладене та керуючись ст.3-10, 15, 30-31, 38, 44, 57-60, 62-64, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення чи отримання рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя: ОСОБА_15