Рішення № 55255756, 22.01.2016, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/7161/15-ц

Провадження № 2/362/339/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2016 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Медведєва К.В.,

при секретарі - Савчук Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Глевахівського селищного голови Жеребцова Валерія Володимировича, Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього місячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в жовтні 2015 року звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить суд: 1) визнати недійсним та скасувати розпорядження Глевахівського селищного голови від 19.10.2015 року за № 113; 2) визнати недійсним та скасувати розпорядження Глевахівського селищного голови від 20.10.2015 року за № 117; 3) поновити на роботі незаконно звільненого ОСОБА_1 на посаді директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради; 4) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; 5) стягнути з Глевахівської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі чотирьох посадових окладів позивача, що становить сумарно 29230 грн.

Позивач в позові посилається на те, що між позивачем та Глевахівською селищною радою, в особі її голови, було укладено контракт, відповідно до якого позивача було призначено на посаду директора КЖЕП Глевахівської селищної ради терміном з 02.01.2013 року по 02.01.2017 року.

Позивач зазначає, що 29.04.2015 року за №45 було прийнято розпорядження Глевахівського селищного голови, яким позивача звільнено з посади на підставі п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Позивач оспорив вказане звільнення і рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2015 року у справі № 362/3038/15-ц позов було задоволено частково і позивача поновлено на роботі. Розпорядженням Глевахівської селищної ради від 16.10.2015 року позивача було поновлено на роботі, і оскільки 17 та 18 жовтня були вихідними днями, то 19.10.2015 року позивач приступив до роботи. В кінці то ж дня (19.10.2015 року) на нараді позивачу було оголошено нове розпорядження Глевахівського селищного голови від 19.10.2015 року № 113, яким було припинено дію контракту від 03.01.2012 року, у зв'язку з чим позивача було звільнено з посади директора КЖЕП Глевахівської селищної ради.

Позивач вказує, що він звернувся до суду із позовом, в якому оскаржив його звільнення. При цьому, на переконання позивача, Глевахівський селищний голова заднім числом видав нове розпорядження від 20.10.2015 року № 117 «Про внесення змін до розпорядження № 113 від 19.10.2015 року», яким ніби виправлено описку в абзаці першому резолютивної частини розпорядження Глевахівського селищного голови від 19.10.2015 року за № 113. Позивач зазначає, що розпорядження від 20.10.2015 року № 117 отримано ним було лише 30.10.2015 року.

Позивач зазначає, що підставою для діяльності позивача на його посаді є саме контракт від 02.02.2013 року, який розпорядженням Глевахівського селищного голови від 19.10.2015 року № 113 не розірваний, тобто контракт є діючим. При цьому позивач не може погодитись із розпорядженням Глевахівського селищного голови від 20.10.2015 року № 117, оскільки його було видано після звільнення позивача.

Позивач зазначає, що власник, яким згідно умов діючого контракту є Глевахівська селищна рада, будь-яких рішень щодо звільнення не приймала, тому Глевахівський селищний голова одноособово прийняв рішення про звільнення позивача. В свою чергу, приймаючи оскаржуване розпорядження, Глевахівський селищний голова як підставу його прийняття зазначив порушення позивачем ряду вимог контракту, що наведені в самому оскаржуваному розпорядженні, вказавши пункти контракту від 03.01.2012 року, який втратив свою дію. При цьому будь-яких доказів існування зазначених порушень не вказав. Не було взято до уваги те, що позивач фізично не міг допустити перелічених в оскаржуваному розпорядженні порушень умов контракту навіть через те, що в період з грудня 2014 року по червень 2015 року позивач перебував неодноразово на лікарняних та у відпустках, і фізично не мав можливості виконувати свої обов'язки.

На думку позивача, спірні розпорядження порушують право позивача на працю та вимоги діючого законодавства. В розпорядженні Глевахівського селищного голови не зазначено про існування жодного з випадків, передбачених ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначає, Глевахівський селищний голова грубо порушив вимоги статті 47, 116 КЗпП України, будь-яких виплат позивачу у зв'язку із звільненням проведено не було.

Також позивач зазначає, що його було звільнено без погодження з органом профспілки, який дії на КЖЕП Глевахівської селищної ради і членом якого є позивач.

Крім того, позивач зазначає, що прийняттям оскаржуваних розпоряджень Глевахівський селищний голова позивачу було завдано значних моральних страждань, які полягають у постійному страху залишитись без роботи, а відтак залишитись без засобів до існування, а також стресі пов'язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед свавіллям Глевахівського селищного голови. Завдана позивачу моральна шкода, відповідно вимагає від позивача додаткових значних зусиль для організації свого життя та подолання страху, стресу почуття незахищеності. Позивач зазначає, що як вбачається з контракту від 02.01.2013 року, Глевахівський селищний голова діяв від імені Глевахівської селищної ради, як представник власника, що ще раз підтверджує той факт, що моральна шкода має виплачуватись Глевахівською селищною радою.

Глевахівський селищний голова подав суду письмові заперечення проти позову, в яких проти задоволення позову заперечив та вказав, що за період існування КЖЕП Глевахівської селищної ради показники його фінансово-господарської діяльності мають постійно зростаючий збитковий результат. Не виконуються належним чином договірні зобов'язання з постачальниками природного газу, що призвело до стягнення в судовому порядку заборгованості разом із штрафами та пенею. Підприємство допустило зростання податкового боргу, майно підприємства перебуває у податкові заставі, на банківські рахунки накладено арешт. Позивач за період з 1998 року не подав до селищної ради щоквартальних планів господарської діяльності підприємства, звітів про результати діяльності, затвердженого зразка, як передбачено законом.

Також Глевахівський селищний голова зазначає, що після обрання його головою 26.10.2014 року, на його неодноразові звернення позивач, під різними приводами уникав зустрічі з Глевахівським селищним головою для звіту про результати діяльності підприємства, перспектив його функціонування. Переважний період позивач перебував на лікарняному, після закриття лікарняного продовжував відпустку. Глевахівський селищний голова зауважив, що після його обрання до нього надходять звернення депутатів селищної ради, представників громадських об'єднань про проведення перевірки діяльності КЖЕП, зміну керівництва, саме тому позивача було звільнено, користуючись ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того вказане рішення прийнято відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.08.1995 року № 597 та від 19.03.1993 року № 203.

Глевахівський селищний голова вказує, що зазначені порушення норм закону, умов контракту керівником підприємства призвели до передбанкрутного стану комунального підприємства, до численних скарг споживачів на якість житлово-комунальних послуг, звернень громадян з вимогою про звільнення керівника підприємства. Причиною такого стану підприємства є вина безпосередньо позивача.

Позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити.

Глевахівський селищний голова Жеребцов Валерій Володимирович проти задоволення позову заперечив та вказав, що він як селищний голова уповноважений на звільнення позивача згідно вимог ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивачем порушено умови п. 2.3. контракту від 02.01.2013 року, КЖЕП Глевахівської селищної ради має великі борги, розмір заробітної плати позивача і встановлені премії є необґрунтовано високими. Також Глевахівський селищний голова Жеребцов Валерій Володимирович зазначив, що до селищного голови надходили звернення громадськості, депутатського корпусу, громадських організацій з проханням звільнити позивача, і за час роботи позивач жодного плану діяльності підприємства або звіту про діяльність підприємства не надав.

Представник Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області проти задоволення позову заперечив та вказав, що до спірних розпоряджень варто застосовувати аналогію права щодо виправлення помилок.

Представник КЖЕП Глевахівської селищної ради проти задоволення позову заперечив та вказав, що згідно Акту ревізії фінансово-господарської діяльності КЖЕП Глевахівської селищної ради за період з 01.01.2012 року по 01.10.2015 року встановлено порушення норм діючого законодавства, що підтверджує той факт, що позивачем було порушено умови контракту від02.01.2013 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Спір виник внаслідок того, що позивач посилається в позові на порушення порядку припинення контракту від 02.01.2013 року та необґрунтованість спірного розпорядження №113. При цьому відповідачі посилаються на відсутність підстав для задоволення позову враховуючи те, що позивачем було допущено порушення умов контракту від 02.01.2013 року.

Згідно ч. 3 ст. 10 цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості,

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розуміння вказаної норми процесуального закону наведено в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», де зазначено, що відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Отже, під час розгляду справи суд обмежений процесуальним законом певними межами, зокрема вимогами, які позивач заявив, та обставинами, на які послався саме позивач. При цьому згідно процесуального закону відповідачам належить право спростовувати обставини, які зазначені позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При чому зазначені норми не встановлюють презумпції доведеності позиції ні позивача, ні відповідача, що означає, що кожен з них має довести перед судом переконливість своєї позиції в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

З огляду положень ст.ст. 57 і 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що 02.01.2013 року між Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області та ОСОБА_1 укладено Контракт з керівником Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (далі - Контракт).

За умовами Контракту ОСОБА_1 призначений на посаду директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на термін з 02.01.2013 по 02.01.2017 року (преамбула Контракту).

Згідно пунктів 2.2., 2.3., 5.2., 5.3., 5.4. Контракту від 02.01.2013 року передбачено обов'язки директора та підстави припинення контракту.

Розпорядженням Глевахівського селищного голови Жеребцова В.В. від 16.10.2015 року № 112 «Про поновлення на посаді Директора КЖЕП Глевахівської селищної ради ОСОБА_1.» на виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2015 року у справі № 362/3038/15-ц поновлено на посаді директора КЖЕП Глевахівської селищної ради ОСОБА_1

Згідно мотивувальної частини розпорядження Глевахівського селищного голови Жеребцова В.В. від 19.10.2015 року № 113 (далі - розпорядження № 113) «відповідно до контракту від 03 січня 2012 року, укладеного між Глевахівським селищним головою Шепеленком О.В. та ОСОБА_1, останній призначений на посаду директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (Керівник)». В зазначеному розпорядженні аналізуються положення контракту від 03 січня 2012 року та порушення позивачем його умов. В резолютивній частині розпорядження Глевахівський селищний голова розпорядився «припинити дію Контракту від 03 січня 2012 року, укладеного між Глевахівським селищним головою та ОСОБА_1, у зв'язку з чим звільнити ОСОБА_1 з посади директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради».

20.10.2015 року Глевахівським селищним головою Жеребцовим В.В. видано розпорядження № 117 «Про внесення змін до Розпорядження селищного голови № 113 від 19.10.2015 року» (далі - розпорядження № 117). Вказаним розпорядженням «у зв'язку з допущеною опискою при набранні друкованого тексту Розпорядження селищного голови по Глевахівській селищній раді № 113 від 19.10.2015 року, про звільнення з посади Директора КЖЕП Глевахівської селищної ради ОСОБА_1, виправити описку в абзаці першому резолютивної частини Розпорядження № 113 від 19.10.2015 року». У зв'язку із викладеним вирішено вважати правильним абзац перший резолютивної частини Розпорядження № 113 від 19.10.2015 року, в такій редакції: «Припинити дію Контракту від 02 січня 2013 року, укладеного між Глевахівською селищною радою, в особі селищного голови Шепеленка О.В. та ОСОБА_1, у зв'язку з чим звільнити ОСОБА_1 з посади директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради». З вказаним розпорядженням позивача ознайомлено лише 30.10.2015 року.

В вказаного вбачається, що Глевахівський селищний голова вважав, що описку допущено лише у резолютивній частині розпорядження № 113, яку і виправив розпорядженням № 117 саме так, як вважав правильним. При цьому мотивування розпорядження залишилося попереднім, а саме порушення позивачем умов іншого (попереднього) контракту від 03.01.2012 року, який вже не діяв.

Позивачу видано трудову книжку на сторінках 28 та 29 якої міститься запис про його звільнення, при цьому в якості підстави внесення запису вказано посилання лише на розпорядження № 113 від 19.10.2015 року.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Нормами ст. 232 КЗпП України встановлено порядок, що визначає які трудові спори підлягають безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах

Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Хоч в розпорядженнях № 113, № 117 не вказано нормативної підстави звільнення позивача згідно норм КЗпП, проте судом відхиляється посилання позивача на те, що його звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки формулювання розпоряджень № 113, № 117 відповідає вимогам п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Виходячи з правового висновку, викладеного в п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 « Про практику розгляду судами трудових спорів» вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п.8 ст.36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39-41 КЗпП).

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-127цс12 та за № 6-156цс12 зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Виходячи з нормативного тлумачення пп. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України на припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, ч. 3 ст. 40 КЗпП України не поширюється.

З вказаної правової позиції випливає, що звільнення працівника на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗПП України можливо за наявності підстав передбачених тим контрактом, дія якого припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено розпорядженням № 113 в наслідок припинення дії контракту від 03.01.2012 року на підставі порушення позивачем умов контракту від 03.01.2012 року. При цьому контрактом на підставі якого позивач виконував трудову функцію є інший контракт, а саме контракт від 02.01.2013 року.

Отже, позивача було звільнено з роботи за порушення контракту, який на час такого звільнення вже не діяв і припинено дію контракту який вже не діяв.

Суд враховує, що в наступному Глевахівським селищним головою Жеребцовим В.В. видано інше розпорядження №117, яким виправлено описку в розпорядженні № 113. Натомість, згідно розпорядження № 113, із змінами внесеними розпорядженням № 117, вбачається що Глевахівським селищним головою припинено дію контракту від 02.01.2013 року, і припинення дії вказаного діючого контракту є те, що позивачем порушено вимоги норм іншого (попереднього) контракту від 03.01.2012 року, що зазначено в мотивувальній частині розпорядження № 113 і що виправлено не було.

Отже, Глевахівським селищним головою Жеребцовим В.В. згідно розпорядження № 113, із змінами внесеними розпорядженням №117, припинено дію одного контракту за невиконання позивачем умов іншого контракту.

Суд вважає наведене в розпорядженні № 113, із змінами внесеними розпорядженням №117, обґрунтування припинення контракту 02.01.2013 року - порушенням норм трудового законодавства, оскільки підстави припинення контракту визначаються виключно тим контрактом, який і припиняється. При цьому діючий контракт не може бути припинений на підставі норм іншого контракту, дія якого вже сплила і який вже не діє.

Той факт, що умови обох контрактів можуть збігатися не є підставою для застосування до одного контракту умов, які визначені в іншому контракті, що припинив свою дію.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 10, 11 ЦПК України та враховуючи п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 суд позбавлений процесуальної можливості прийняти в якості доказів, документи в обґрунтування наявності підстав звільнення позивача за умовами контракту від 02.01.2013 року, оскільки розпорядження № 113 містить посилання на порушенням позивачем іншого контракту, і такі підстави не було виправлено або уточнено іншими розпорядженнями.

Крім того, суд враховує, що відповідно до виписки з наказу від 29.12.2014 року № 183 «Про відпустки», наказу від 05.06.2015 року № 98-к, наказу від 22.04.2015 року № 79-к, листків непрацездатності серія АГЩ№219800, АГЩ№835429, АГЩ№292372, АГЩ№203464,АГЩ№202934 позивач з 05.01.2015 року перебував то у відпустках, то на лікуванні і його було звільнено. В наступному його було поновлено роботі рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2015 року і в перший же робочий день його було звільнено розпорядженням № 113.

Отже, на час вирішення справи в суді позивач вже більше року позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію.

Отже, вказані вище обставини свідчать про недотримання при звільненні позивача вимог п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що призвело до порушення встановленого порядку звільнення позивача.

Посилання позивача на те, що його мало б бути звільнено за рішенням селищної ради судом відхиляється, оскільки згідно п. 10. ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Крім викладеного, суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України в ласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не оспорюється вчасність вручення йому розпорядження № 113, натомість розпорядження №117 було вручено позивачу лише 30.10.2015 року, тобто після звернення позивача до суду, після постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі та після отримання відповідачами копії позовної заяви (а.с. 57, 58). При цьому суд також виходить з принципу доказування "поза розумних сумнівів", закріплене в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Fadeyeva v. Russia, яке згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Зазначене дає підстави вважати, що вимоги про вчасне вручення позивачу розпорядження №117 не було дотримано, що потягнуло собою введення в оману позивача щодо підстав його звільнення. Крім того, такі обставини свідчать про те, що вказаного розпорядження № 117 не існувало у той час, про який йдеться в останньому, інакше воно б було доведено до відома позивача згідно вимог ст. 47 КЗпП України.

Посилання позивача на ту обставину, що власником при звільненні не отримано згоди профспілки судом відхиляється, оскільки така згода не потрібна відповідно до вимог ч. 1 ст. 43, ч. 1 ст. 43-1 КЗПП України.

При цьому суд не може прийняти посилання Глевахівського селищного голови Жеребцова В.В. на те, що до селищного голови надходили звернення громадськості, депутатського корпусу, громадських організацій з проханням звільнити позивача, оскільки такі обставини, не мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір. Крім того, ст. 367 ЦПК України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, незаконно звільнений ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді директора КЖЕП Глевахівської селищної ради з дати звільнення.

Згідно ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виходячи з норм ст.27 закону «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.95 №100, зважаючи на факт, встановлений рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2015 року у справі №362/3038/15-ц щодо середнього заробітку позивача за один робочий день (згідно довідки КЖЕП Глевахівської селищної ради від 16.10.2015 року №365) в розмірі 527,41 грн., то за період з 19.10.2015 року по день вирішення справи - 22.01.2016 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 34809,06 грн. без врахування утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Оскільки виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має відбуватися з тих саме джерел, що і виплачувалась позивачу заробітна плата під час його роботи на посаді директора КЖЕП Глевахівської селищної ради, то вказана вище сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача підлягає стягненню з КЖЕП Глевахівської селищної ради, незважаючи на те, що незаконне звільнення позивача було здійснено уповноваженою особою власника - Глевахівським селищним головою Жеребцовим В.В.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то згідно ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 року № 10-1389/0/4-12 ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова від 25 квітня 2012 р. № 6-23цс12).

Виходячи із вищевикладеного, при вирішенні питання, щодо розміру моральної шкоди, суд враховує характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав'язків, які полягають у постійному страху залишитись без роботи, а відтак залишитись без засобів до існування, а також стресі пов'язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника. Також суд враховує той факт, що позивача було звільнено вдруге, в той же день, коли його було допущено до роботи на виконання рішення суду, в присутності підлеглих працівників, з якими останній працював разом.

Як вбачається з контракту від 02.01.2013 року, Глевахівський селищний голова діяв від імені Глевахівської селищної ради, як представник власника, а тому моральна шкода має стягуватись саме з Глевахівської селищної ради, як власника.

Завдана позивачу моральна шкода, відповідно вимагає від позивача додаткових значних зусиль для організації свого життя та подолання страху, стресу почуття незахищеності і оцінюється судом в розмірі еквівалентному 8000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати покладаються на Глевахівську селищну раду Васильківського району Київської області.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 169, 208, 209, 212 -215, 223, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Глевахівського селищного голови від 19.10.2015 року № 113, від 20.10.2015 року № 117.

Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради.

Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 34809,06 грн.

Стягнути з Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 8000 грн.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області 487,20 грн. судового збору в дохід Держави.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд.

Суддя