Постанова № 55253537, 25.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 січня 2016 року № 826/14707/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Гусине»

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 31.12.2014 року №31617-25 та рішення №1069/26-59-25-01-14 про опис майна у податкову заставу від 02.04.2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гусине» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 31.12.2014 року №31617-25 та рішення №1069/26-59-25-01-14 про опис майна у податкову заставу від 02.04.2015 року.

У судовому засіданні представник позивача вимоги, викладені в адміністративному позові, підтримав та просив їх задовольнити.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що у ДПІ у Шевченківському Головного управління ДФС у м. Києві мав скасувати податкову вимогу від 31.12.2014 року №31617-25 після отримання уточнюючого розрахунку 30.06.2015 року.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з огляду на безпідставність заявлених вимог. У своїх письмових запереченнях відповідач зазначив, що з моменту виникнення недоїмки до моменту її погашення, а саме з 31.12.2014 року по 29.06.2015 року нарахована пеня, у розмірі 2 770,10 грн., внаслідок чого відсутні підстави для скасування податкової вимоги.

У судовому засіданні 28.09.2015 року суд, заслухавши думку представників сторін, ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гусине» є юридичною особою та перебуває на обліку в Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві. Податковою вимогою від 31.12.2014 року №31617-25 відповідач попередив позивача про існування у позивача податкового боргу з податку на додану вартість на суму основного платежу 15 517,00 грн.

Зазначеною вимогою позивача також було повідомлено, що починаючи з 31.12.2014 року на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховуються пеня та штрафи, визначені Податковим кодексом України, та органом державної податкової служби буде здійснено опис майна у податкову заставу.

Скориставшись правом на адміністративне оскарження податкової вимоги від 31.12.2014 року №31617-25, позивачем було отримано рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.07.2015 року № 10238/10/26-15-23-01-20, у відповідності до змісту якого – податкову вимогу від 31.12.2014 року №31617-25 залишено – без змін, а скаргу ТОВ «Гусине» – без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У п.п.14.1.153 ст.14 Податкового кодексу зазначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно п.п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У пунктах 2.1, 2.2, 2.3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 576, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за №1840/24372 (далі по тексту – Порядок №576) зазначено, що податкова вимога формується органами доходів і зборів за місцем обліку платника податків.

Податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки.

Протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Кодексом, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.

Відповідно п.3.1 Порядку №576 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Відповідно до п.57.3 ст.57 Податкового кодексу, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Таким чином, єдиною підставою винесення податкової вимоги є наявність податкового боргу у платника податку, натомість позивач в позовній заяві вказує на відсутність такої підстави.

Крім того, судом враховується, що відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Згідно п.88.1 ст.88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно п.п.89.1.1 п.89.1 ст. 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку..

При цьому у відповідності до п.1.12. Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 572 Повідомлення про виникнення права податкової застави міститься у податковій вимозі, яка надсилається платнику податків відповідно до вимог статті 59 розділу II Кодексу.

Згідно п.89.2 ст. 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно..

Відповідно до п.89.3 ст.89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З огляду на вищенаведені норми права, судом вбачається, що передумовою для застосування контролюючим органом податкової застави по відношенню до майна платника податків (в тому числі прийняття рішення про опис майна у податкову заставу та відповідно складення акта про опис його майна) є наявність податкового боргу у такого платника податків в конкретно визначеному розмірі.

Відсутність податкового боргу у платника податку підтверджується наступним.

У п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гусине» починаючи з 01.06.2014 року є платником податку на доданку вартість зі спеціальним - режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства.

Згідно даних господарської операції та фінансової звітності TOB «Гусине», сума податку на додану вартість у розмірі 15 517,00 грн. була нарахована позивачу на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, в податковій декларації з податку на додану вартість від 16.12.2014 року сума податку на додану вартість у розмірі 15517,00 грн. була помилково занесена в Рядок 25.1. «сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету», а не в Рядок 25.2. «залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок».

З метою усунення виявлених неточностей в податковій декларації з податку на додану вартість від 16.12.2014 року, 30.06.2015 року позивачем було подано до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленнями самостійно виявлених помилок, згідно якого сума податку на додану вартість у розмірі 15517,00 грн. була занесена в Рядок 25.2. «залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок».

Відповідач у свої письмових запереченнях підтвердив погашення податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 15 517,00 грн. Проте зазначив, що з моменту виникнення недоїмки до моменту її погашення, а саме з 31.12.2014 року по 29.06.2015 року нарахована пеня, у розмірі 2 770,10 грн., внаслідок чого, відсутні підстави для скасування податкової вимоги.

Вказані пояснення не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.129.9 ст.129 Податкового кодексу України у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податку помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу пеня, передбачена цією статтею, не нараховується, якщо зміни до податкової звітності внесені протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом.

При цьому, суд вертає увагу на те, що у п.4.3 Порядку №576 зазначено, що після формування податкової вимоги та внесення даних до відповідного реєстру в той самий день податкова вимога передається структурному підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, для надсилання (вручення) платнику податків, в п.4.5 Порядку №576 вказано, що структурний підрозділ, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у день отримання податкової вимоги від податкового керуючого надсилає (вручає) податкову вимогу платнику податків, при цьому корінець податкової вимоги залишається в органі доходів і зборів та долучається до справи платника податків.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, податкову вимогу від 31.12.2014 року №31617-25 надіслано на адресу ТОВ «Гусине» лише 04.06.2015 року, внаслідок чого контролюючий орган позбавив позивача можливості дотриматися строків на внесення змін до податкової звітності зазначених у п.129.9 ст.129 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідачем не наведено жодних інших підстав, виникнення податкових зобов’язань у позивача з податку на додану вартість, зокрема, винесення податкових повідомлень-рішень, не сплати суми податкового зобов’язання, зазначеної в поданих інших податкових деклараціях чи нарахування пені по вказаному податку.

При цьому, судом не приймається до уваги надані відповідачем відомості про те, що станом на момент розгляду справи, за позивачем рахується заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 3 334,90 грн., в тому числі пеня – 2 649,90 грн., оскільки у даній справі досліджується правомірність складення податної вимоги від 31.12.2014 року та рішення про опис майна у податкову заставу від 02.04.2015 року.

Таким чином, відсутня єдина підстава винесення податкової вимоги, а саме, наявність податкового боргу у платника податку. А також, відсутня передумова для застосування контролюючим органом податкової застави по відношенню до майна платника податків (в тому числі прийняття рішення про опис майна у податкову заставу), оскільки вказаною передумовою є наявність податкового боргу у такого платника податків в конкретно визначеному розмірі.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 вказаної норми Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вищезазначений розподіл обов’язку доведення встановлює презумпцію правомірності дій позивача та наявність протиправності в діях суб’єкта владних повноважень, яка має бути спростована відповідачем певними засобами доказування. Отже, для доведення правомірності своїх дій, відповідачем мало бути надано докази наявності податкового боргу та джерел його виникнення – рішення про донарахування податкових зобов’язань (податкові повідомлення – рішення) або докази їх самостійного узгодження позивачем (декларації).

Натомість в ході судового розгляду справи представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість винесеної вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Враховуючи те, що контролюючий орган не надав доказів правомірності оскаржуваної вимоги, суд вважає, що вона підлягає скасуванню як протиправна, та, як наслідок, підлягає скасуванню рішення про опис майна у податкову заставу.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, ч.4 ст.122, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гусине» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 31.12.2014 року №31617-25 та рішення №1069/26-59-25-01-14 про опис майна у податкову заставу від 02.04.2015 року.

3. Судові витрати в сумі 146,16 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гусине» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук