ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2016 р. Справа № 820/10011/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Філатова Ю.М. , Водолажської Н.С.
за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2015р. по справі №820/10011/15
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Нілової Ангеліни Олександрівни, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, в якому просить:
- скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А.О. № 21824585 від 04.06.2015 року щодо відмови у державній реєстрації права власності на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2;
- зобов'язати Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2, прийняту 02.06.2015р. у Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції Харківської області за реєстраційним номером 11661846.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що звернулась до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2 на підставі судового рішення, однак державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України неправомірно та безпідставно відмовлено позивачу у зазначеній реєстрації права власності.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А.О. №21824585 від 04.06.2015 року щодо відмови у державній реєстрації права власності на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2.
Зобов'язано Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2, прийняту 02.06.2015р. у Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції Харківської області за реєстраційним номером 11661846.
Не погодившись із судовим рішенням, Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації, тому втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора забороняється.
Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.
Як вбачається з матеріалів справи, на адресу позивача зазначену в позовній заяві (АДРЕСА_1) направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, інформацію про процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу та судову повістку. У відповідності до запису співробітників поштового відділення, поштовий конверт було повернуто із зазначенням підстав - за закінченням терміну зберігання.
У відповідності до ч.11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно із ч.2 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідачі про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2. Зазначена заява позивача прийнята 02.06.2015р. за реєстраційним номером 11661846.
На підставі поданої позивачем заяви, 04.06.15р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Ніловою А.О., керуючись ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. п. 20, 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прийнято рішення за №21824585 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с.7).
Позивач, не погодившись із зазначеним рішенням, звернувся до суду із даним позовом.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, фактичною підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень слугували висновки державного реєстратора про те, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: з поданих документів не можливо встановити факт прийняття в експлуатацію самочинно забудованого майна.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор дійшов до неправомірного висновку про те, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Крім того суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем того факту, що нерухоме майно, щодо якої позивач просив здійснити реєстрацію права власності, побудоване самочинно.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
На час виникнення спірних правовідносин, права та обов'язки державного реєстратора при проведені державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень були визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N868 від 17.10.2013 р., який був чинний на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок N868).
Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно положень ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 4 вищенаведеного Закону (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), орган державної реєстрації прав: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації.
Виходячи з положень вказаних норм Закону, державний реєстратор в процедурі розгляду заяви про реєстрацію речових прав на нерухоме майно повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Згідно ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається частиною 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2)свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно п. 36 Порядку N868, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Відповідно до п. 37 Порядку N868, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Виходячи із вищезазначених положень, колегія суддів дійшла висновку, що на час звернення позивача до реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, законодавцем було чітко визначено, що одним із правовстановлюючих документів, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно, є відповідне рішення суду, яка набрало законної сили.
Як було встановлено під час розгляду справи, позивачем разом з заявою про реєстрацію права власності надано рішення Київського районного суду м.Харкова від 18.05.15р. по справі №640/4076/15-ц, яким визнано дійсним договір купівлі - продажу гаражу НОМЕР_1, укладений 19.11.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, розташований у дворі будинку по АДРЕСА_2. Також зазначеним судовим рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж НОМЕР_1, який розташований по АДРЕСА_2, в м.Харкові. Зазначене рішення Київського районного суду м.Харкова від 18.05.15р. по справі №640/4076/15-ц набрало законної сили (а.с.28-29).
Під час судового розгляду справи відповідач зазначив, що крім судового рішення заявнику необхідно надати документ, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом такого нерухомого майна в експлуатацію.
З даного приводу колегія суддів зазначає, що дійсно на час звернення позивача до державного реєстратора положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було встановлено, що державна реєстрація прав проводиться, серед іншого, на підставі рішень судів, що набрали законної сили та інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Однак, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Вказана вище норма Закону кореспондується із абзацом другим п. 4 Порядку N868.
Слід зазначити що, відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, визнання права власності на об'єкт нерухомого майна не є єдиною та достатньою підставою виникнення такого права.
Згідно з частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011 року (далі - Порядок №461), експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Відповідно до пункту 2 Порядку №461 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).
Згідно п. 10 Порядку №461 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що наявність рішення суду, яким визнано право власності позивачів на нерухоме майно, не є безумовною підставою для державної реєстрації права власності на це майно, в тому числі у випадку, якщо відсутній документ, що підтверджує введення будівлі в експлуатацію.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Вищим адміністративним суду України у постановах від 11.06.2015 року №К/800/18168/14, від 12.06.2014 року №К/800/58139/13, від 13.03.2014 року №К/800/37404/13.
На підставі наведених норм, наявність рішення Київського районного суду м.Харкова від 18.05.15 р. по справі №640/4076/15-ц, яким визнано право власності позивача на гараж, не виключає передбачений законом обов'язок щодо прийняття цього об'єкта нерухомого майна в експлуатацію.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем під час звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2, не було надано документу про прийняття в експлуатацію вказаного нерухомого майна - декларації про готовність до експлуатації об'єкту.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно відмовив у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2, державний реєстратор діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Таким чином, правові підстави для скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А.О. №21824585 від 04.06.2015 року відсутні.
Також, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позовні вимоги в частині зобов'язання Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс НОМЕР_1, що розташований у АДРЕСА_2, прийняту 02.06.2015р. у Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції Харківської області за реєстраційним номером 11661846 є похідними від позовних вимог про скасування вищевказаного рішення, такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 року по справі №820/10011/15 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2015р. по справі №820/10011/15 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Водолажська Н.С.
Повний текст постанови виготовлений 26.01.2016 р.
Судове рішення № 55252355, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 25.01.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 820/10011/15. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: