Постанова № 55247701, 20.01.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2016 р. Справа № 914/4637/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

Матущака О.І

При секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» за № 2717 від 11.11.2015 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2015

у справі № 914/4637/14

за позовом: Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

про стягнення 21 751,98 грн.

за участю представників:

від позивача: Стасишин Т.В. - довіреність №87 від 20.04.2015 року;

від відповідача: ОСОБА_5 - довіреність № 58 від 21.01.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 31751,98 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2015р. залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2015р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р та рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2015р. у справі №914/4637/14 скасовано, а справу направлено для нового розгляду до суду першої інстанції.

Вищий господарський суд України у постанові від 27.07.2015р. не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанції про те, що серед обов'язків замовника (відповідача) відсутнє зобов'язання оплатити надані йому послуги зі зберігання та реалізації посуду.

Вищий господарський суд України зазначив, що судами не надано належної правової оцінки тим обставинам, що 29.12.2014 ФОП ОСОБА_3 сплатив на користь ДП «МА «Львів» ім. Д. Галицького» 10 000,00 грн. за надані послуги, що підтверджується банківською випискою від 29.12.2014р., а також актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2015, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 16 008,00грн.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що суду попередніх інстанцій залишено поза увагою доводи позивача про те, що отримавши від відповідача на зберігання та реалізацію товар за видатковими накладними у листопаді на загальну суму 64 147,80грн. та у грудні на загальну суму 69 837,41грн., у зв'язку з припиненням дії договору, аеропортом було здійснено повернення залишків товару підприємцю, що підтверджується звітами та видатковими накладними від 28.12.2012 та 29.12.2012р., а факт реалізації товару посвідчується укладеними з авіакомпаніями договорами (договір про забезпечення бортовим харчуванням №150-12 від 17.04.2012р. з ТОВ «АК «Роза вітрів», договір про забезпечення бортовим харчуванням №157-12 від 25.04.2012р. з ПАТ «АК «Міжнародні авіалінії України»), та видатковими накладними на рейс за листопад-грудень 2012 року.

27.08.2015 року позивачем було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог № 2051 від 27.08.2015 року, в яких просить стягнути з відповідача 16 008,00 грн. основного боргу, 3 125,23 грн. пені, 2 253,21 грн. інфляційних втрат та 365,54 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.10.2015 року (суддя Сухович Ю.О.) позов, згідно заяви про зменшення позовних вимог, задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім.Данила Галицького 2 253,21 грн. втрат від інфляції, 358,29 грн. 3% річних. В частині позовних вимог про стягнення 16 008,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» подало апеляційну скаргу за № 2717 від 11.11.2015 року та доповнення до апеляційної скарги № 3021 від 18.12.2015 року, в яких просить рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що здійснити зарахування зустрічних однорідних грошових вимог неможливо у зв'язку з тим, що згідно положень ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог строк виконання яких настав, однак виручка не була отримана позивачем, відповідно строк виконання вимоги не настав.

Відповідачем не було подано до суду відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2012 року між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Львів» (правонаступник ДП «Міжнародний аеропорт «Львів») (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (замовник) було укладено договір №371-08 по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації посуду одноразового від 24.12.2008р.

В подальшому, додатками №1 від 25.12.2009 року, №2 від 28.12.2010 року, №3 від 28.12.2011 року та №4 від 06.06.2012 року до договору №371-08 від 24.12.2008 року вносились зміни до вказаного договору в частині продовження терміну його дії, розміру винагороди виконавця та переліку товару, що передавався на зберігання.

Відповідно до п.1.1. договору замовник передає виконавцю посуд столовий одноразовий з пластмас на зберігання та подальшу його реалізацію авіакомпаніям в складі бортового харчування, а виконавець - приймає на зберігання, зберігає та реалізовує товар авіакомпаніям (п.1.1).

В п. 2.2. договору сторони погодили, що товар поставляється в кількості та в асортименті, попередньо погоджених з виконавцем. Передача товару на зберігання здійснюється за накладною, в якій представник замовника розписується про здачу його на зберігання, а представник виконавця - про прийняття товару на зберігання (п.2.3. договору). Товар, що переданий на зберігання, залишається власністю замовника до моменту його видачі авіакомпаніям в складі бортового з підписанням відповідної накладної на видачу товару (п.3.1. договору).

Відповідно до п.4.6 договору, виконавець зобов'язаний вести облік по здійсненим операціям з товаром. До 7-го числа місяця, наступного за звітним, надавати замовнику звітність за звітний місяць по операціям, здійсненим з товаром та залишками товару на зберіганні.

Згідно з п.6.1 договору ( з врахуванням додатку № 4), винагорода виконавця за надання послуг по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації товару становить (у відсотках реалізованого в складі з бортового харчування товару): - посуд столовий одноразовий з пластмасс - 15%; сік «Sandora» (1 літр) - 40%; сік «RICH» (1 літр) - 10%; вершки сухі «Coffe-mate» - 10%; кава Нескафе «Special Filte» (15 грам) - 10%; кава фасована (2 грами) - 10%; чай «Greenfield» (2 грами) - 10%.

Сторонами, у п.7.1 договору, погоджено, що виручка, отримана виконавцем в результаті реалізації товару в складі бортового харчування, за мінусом винагороди виконавця, розмір якої зазначено в п.6.1 даного договору, перераховується на розрахунковий рахунок замовника кожні 10 днів (до 15-го і 25-го числа звітного місяця і 5-го числа місяця наступного за звітним).

Відповідно до п.7.2 договору, замовник і виконавець не рідше одного разу на три місяці проводять звірку взаєморозрахунків між сторонами, яка оформлюється актом звірки.

Сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, за яким станом на 01.01.2014р. заборгованість ФОП ОСОБА_3 перед ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» складала 26008,00 грн.

Позивачем було надіслано на адресу ФОП ОСОБА_3 претензію №1338 від 01.07.2014р. із вимогою погасити заборгованість в розмірі 26008,00 грн., яка залишена останнім без відповіді.

Зазначене зумовило звернення ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» до суду із позовною заявою про стягнення з ФОП ОСОБА_3 26008,00грн. основного боргу, 3125,23 грн. пені, 2 253,21грн. індексу інфляції та 365,54грн. 3% річних.

Однак, на новому розгляді справи, позивач користуючись наданим йому ч.4 ст.22 ГПК України правом подав заяву від 27.08.2015р. вих.№2051 про уточнення позовних вимог, яку суд розцінив, як заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача 16 008,00 грн. основного боргу, 3 125,23 грн. пені, 2 253,21 грн. інфляційних втрат та 365,54 3% річних.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як випливає з аналізу умов укладеного між сторонами договору №371-08 по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації посуду одноразового від 24.12.2008р. за своєю природою він є змішаним договором, поєднує елементи договору зберігання та надання послуг.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. А в силу положень ч.1 ст.903 цього ж Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно з ч.1 ст.946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Судом встановлено, що позивач отримав від відповідача на зберігання та реалізацію товар за видатковими накладними у листопаді на загальну суму 64 147,80 грн. та у грудні на загальну суму 69 837,41 грн., у зв'язку з припиненням дії договору, позивач повернув залишки товару відповідачу, що підтверджується звітами та видатковими накладними від 28.12.2012р. та 29.12.2012р., а факт реалізації товару підверджується укладеними позивачем з авіакомпаніями договорами (договір про забезпечення бортовим харчуванням №150-12 від 17.04.2012 з ТзОВ «АК «Роза вітрів», договір про забезпечення бортовим харчуванням №157-12 від 25.04.2012 з ПАТ «АК «Міжнародні авіалінії України»), та видатковими накладними на рейс за листопад-грудень 2012 року.

Згідно з додатком №4 від 06.06.2012 до договору №371-08 від 24.12.2008р., термін його дії продовжено до 31.12.2012р. Відтак, договірні відносини сторін за цим договором припинилися, при чому позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, реалізувавши товар на суму 151 008,00 грн., та повернувши відповідачу залишки товару.

На виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунки за період з 31.03.2012р. по 31.12.2012р. на загальну суму 151 008,00 грн. на оплату послуг від реалізації.

Відповідач оплатив вказані рахунки частково, на загальну суму 135 000,00 грн., згідно платіжних доручень: №410 від 12.07.2012р. на суму 20 000,00 грн.; №465 від 11.09.2012р. на суму 30 000,00 грн.; №500 від 18.10.2012р. на суму 20 000,00 грн.; №530 від 05.12.2012р. на суму 25 000,00 грн.; №784 від 18.12.2013р. на суму 30 000,00 грн.; додатково було оплачено 10 000.00 грн. згідно платіжного доручення №1065 від 29.12.2014р. Решта суми 16008,00 грн. залишилась неоплаченою.

Між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого станом на 01.01.2015р. заборгованість ФОП ОСОБА_3 по договору №371-08 від 24.12.2008р. складає 16 008,00 грн.

Судом встановлено, що позивач 01.07.2014р., після закінчення терміну дії договору, надсилав відповідачу претензію за вих.№1328 з вимогою сплатити борг в сумі 26 008,00 грн., який існував станом на 01.07.2014р.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Беручи до уваги положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був оплатити надані послуги за договором №371-08 по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації посуду від 24.12.2008 р. у строк до 08.07.2014 року включно.

Згідно ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач сплатив на користь позивача 16 008,00 грн. боргу згідно договору №371-08 по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації посуду від 24.12.2008 р.

Відповідач не заперечує наявність боргу перед позивачем в сумі 16 008,00 грн. згідно договору №371-08 по прийманню, зберіганню та подальшій реалізації посуду від 24.12.2008 р.

Водночас, слід зазначити, що 08.09.2015 року відповідач нарочно вручив позивачу лист, який фактично є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині 16 008,00 грн. При цьому відповідач посилався на наявність заборгованості позивача перед ФОП ОСОБА_3 в сумі 41 690,03 грн. за договором №ОД/2014/01/02/08 від 02.01.2014р., яка відображена в підписаному між сторонами акті звірки взаєморозрахунків.

Чинним законодавством передбачено порядок врегулювання питання щодо взаємного погашення зустрічних однорідних вимог шляхом звернення сторони з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України.

Так, згідно ст.601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом названої правової норми залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Вищий господарський суд України у інформаційному листі від 12.03.2009 р. № 01-08/163, роз'яснив, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватись за заявою однієї із сторін. За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається. Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суд.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - односторонній правочин, який оформляється заявою однієї із сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги.

В силу норм ст.ст. 601, 603 ЦК України момент припинення зобов'язання зарахування зустрічних однорідних вимог визначено моментом вручення заяви про зарахування первісному боржнику, відповідно задоволення такої заяви не вимагається.

Борг в сумі 41 690,03 грн., який відповідач просить зарахувати, виник у позивача перед відповідачем на підставі договору №ОД/2014/01/02/28 та відображений сторонами в акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2015р.

Вчинений відповідачем односторонній правочин зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 08.09.2015 р. позивачем не оспорено, судом не визнано недійсним.

Таким чином, 08.09.2015р. відповідач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог із позивачем на суму 16 008,00 грн., відтак предмет спору в цій частині відсутній, отже суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні останніх, оскільки сторони письмово не домовлялись про застосування неустойки (пені) у разі порушення виконання зобов'язання.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до ст. 625 ЦК України правомірно задоволив позовні вимоги в частині стягнення 358,29 грн. 3% річних (за період з 15.07.2014р. по 28.12.2014р.) та 2 253,21 грн. інфляційних (за період липень 2014р. - листопад 2014р.), а в частині позовних вимог 6,25 грн. 3% річних відмовлено.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2015 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.