Постанова № 55247418, 21.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2016 р. Справа №917/1428/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Міракові Г.А.,

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 09.11.2015р.,

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 08.05.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (вх.№4934П/2 від 16.10.2015р.), на рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2015р. у справі №917/1428/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька промислово-виробнича комунальна компанія", м. Кременчук, Полтавська обл.,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9", м. Лубни, Полтавська обл.,

про стягнення 721462,77 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.09.2015р. (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька промислово-виробнича комунальна компанія" суму основного боргу у розмірі 280065,23 грн.; 228037,31 грн. інфляційні нарахування; 26280,05 грн. 3% річних; 187080,18 грн. пені; витрати по сплаті судового збору у розмірі 14429,26 грн.; витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 10530,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права та на неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2015р. по справі №917/1428/15 і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково; судові витрати покласти на позивача; задовольнити заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача щодо стягнення із відповідача пені.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт наводить свій розрахунок, відповідно до якого сума основного боргу складає 280065,23 грн., інфляційне збільшення суми боргу складає 211963,06 грн., 3% річних 24536,33 грн. Також, апелянт не погоджується із розрахунком пені по договору, який аргументовано пунктом 1 додаткової угоди до договору від 07.05.2012р. №070512. Наведене апелянт пояснює тим, що вказана додаткова угода укладалась до неіснуючого договору оренди, оскільки між сторонами 07.05.2012р. було укладено договір №070512 оренди (найму) майна, який жодного відношення до укладеного між сторонами договору немає. Крім того, відповідач зазначає, що строк дії договору закінчився 31.12.2012р., а отже 29.04.2015р. до нього ніяким чином не могло бути укладено додаткову угоду. Враховуючи зазначене, апелянт просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача щодо стягнення із відповідача пені по договору. Також, позивач вважає, що в задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10530,00 грн. слід відмовити, у звязку із ненаданням позивачем доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 17.11.2015р.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№15325 від 12.11.2015р.) вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач вважає, що розрахунки відповідача здійснені невірно; посилання на застосування строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки сторонами договору було укладено додаткову угоду від 29.04.2015р. до договору від 07.05.2012р. №070512, в якій сторони домовилися не застосовувати приписи частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України та збільшили позовну давність до трьох років і шести місяців.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2015р. розгляд справи було відкладено та зобовязано сторони надати додаткові письмові пояснення у справі.

Від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№16723 від 10.12.2015р.; вх.№77051 від 17.12.2015р.), в яких він, зокрема, уточнив вимоги апеляційної скарги та просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2015р. по справі №917/1428/15 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме стягнути суму основного боргу 280065,23 грн., інфляційні втрати 211963,06 грн., 3% річних 24536,33 грн., витрати по сплаті судового збору 10331,35 грн., витрати на оплату послуг адвоката 3780,00 грн.; задовольнити заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача щодо стягнення із відповідача пені.

Позивач, також надав додаткові пояснення у справі (вх.№16856 від 14.12.2015р., вх.№17043 від 17.12.2015р.), в яких, зокрема, зазначив, що законодавство України не містить обмежень щодо часу укладення додаткової угоди, тобто це можна зробити як до, так і після припинення дії договору; витрати, повязані з оплатою послуг адвоката в даному спорі позивачем підтверджено належними документами і сума гонорару є співрозмірною із сумою позову, позивачем надано детальну розшифровку витраченого часу на надання послуг по договору, сума гонорару становить лише 1,5% від ціни поданого позову, що у повній мірі відповідає практиці Вищого господарського суду України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати від 17.12.2015р., у звязку з хворобою судді Плахова О.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.

У звязку зі зміною складу колегії суддів у даній справі відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору розпочинається знову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2015р. розгляд справи було відкладено та ухвалено надати сторонам додаткові обґрунтовані пояснення із посиланням на норми чинного законодавства та практику Верховного Суду України.

На виконання вимог ухвали суду від 17.12.2015р. сторонами у справі були надані письмові пояснення у справі (вх.№662 від 21.01.2016р. вх.№663, вх. №666 від 21.01.2016р.), із посиланням на практику судів вищих інстанцій.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 21.01.2016р. представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача зазначив, що проти задоволення апеляційної скарги заперечує, рішення місцевого господарською суду просить залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2012р. між ТОВ "Кременчуцька промислово-виробнича комунальна компанія" (позивач, орендодавець) та ТОВ "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (відповідач, оредар) було укладено договір №070512 на надання в оренду майна.

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає орендарю на встановлений строк в користування (оренду) за оплату майно. Найменування майна визначено у додатках до договору.

Строк оренди встановлюється з моменту фактичної передачі майна в оренду та до 31 грудня 2012р. (п.1.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору орендодавець передає орендарю майно, вказане у додатках до договору по акту прийому-передачі, в якому вказується його комплектність і технічний стан на момент передачі.

У відповідності до п.4.2 договору орендна плата перераховується орендарем на рахунок орендодавця щомісячно на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі послуг з оренди, але не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати є підписаний сторонами акт приймання-передачі послуг оренди.

Відповідно до п.5.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє на протязі всього строку оренди, а в частині розрахунків - до їх повного завершення.

Додатком №1 від 07.05.2012р. до цього договору було визначено, що у оренду передається дорожна фреза для холодного фрезерування Wirtgen W-2000 у кількості 1 шт. Актом приймання-передачі від 07.05.2012р. вказана фреза була передана у оренду відповідачу. Згідно калькуляції, вартість оренди фрези Wirtgen W-2000 складає 890.00 грн./1 машино-годину.

Додатком №2 від 31.05.2012р. до цього договору оренди було визначено, що у оренду передається вібраційний коток НАММ HD-75 у кількості 1 шт. Актом приймання-передачі від 31.05.2012р. №3 вказаний коток був переданий у оренду відповідачу. Згідно калькуляції, вартість оренди котка НАММ HD-75 складає 280.00 грн./1 машино-годину.

Додатком №3 від 31.05.2012р. до цього договору оренди було визначено, що у оренду передається вібраційний коток НАММ HD-110 у кількості 1 шт. Актом приймання-передачі від 31.05.2012р. №2 вказаний коток був переданий у оренду відповідачу. Згідно калькуляції, вартість оренди котка НАММ HD-110 складає 320.00 грн./1 машино-годину.

Вказаний договір та додаткові угоди підписані обома сторонами та скріплені печатками товариств.

Як зазначено вище позивач повністю виконав свої зобовязання по договору оренди, передавши орендарю об'єкти, що орендуються.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, оплата орендної плати здійснювалась з простроченням, встановлених договором строків, останній платіж було здійснено 17.06.2015р.

З метою досудового врегулювання спору, 29.04.2015р. позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. №18) з вимогою провести остаточний розрахунок за договором. Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не сплатив.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди майна №070512 від 07.05.2012р. у розмірі 721462,77грн., у т.ч. 280065,23грн. - сума основного боргу, 228037,31грн. - інфляційні нарахування, 26280,05грн. - 3% річних, 187080,18грн. пеня; витрат на послуги адвоката у розмірі 10530,00 грн., з мотивів неналежного виконанням покладених на відповідача обовязків за договором.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором оплати у встановлені строки не робив. Заборгованість останнього складає 280065,23 грн. Дана обставина відповідачем не спростовувалась.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 280065,23 грн. заборгованості за договором №070512 оренди (найму) майна від 07.05.2012р., у зв'язку із неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 228037,31 грн. та 3% річних у розмірі 26280,05 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру інфляційних втрат з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5", встановила, що загальна сума інфляційних втрат за договором складає 212890,03 грн. Колегія суддів зазначає, що позивач при здійсненні розрахунку за період з 16.07.2012р. по 01.06.2015р. допустився помилки. В даний період заборгованість згідно актів здачі-прийняття робіт за червень 2012р. №№06/12, 06/12/2, 06/12/3 із частковою сплатою у розмірі 20000,00 грн., складає 87290,19 грн., про що вірно вказано у підсумковій таблиці .Однак, колегія суддів встановила, що позивач здійснюючи розрахунок інфляційних за вказаний період виходив із суми боргу у розмірі 107290,19 грн.. у звязку з чим розрахунок позивача та суду першої інстанції, зроблений в період з 16.07.2012р. по 01.06.2015р. на загальну суму 81218,67 є невірним, а повинен складати 66071,39 грн.

У звязку з чим рішення в частині стягнення інфляційних втрат підлягає зміні, а саме розмір інфляційних підлягає стягненню у розмірі 212890,03 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів, за результатами перерахунку їх розміру з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5", встановила, що загальна сума 3% річних за договором складає 24552,38 грн. Помилка в даних розрахунках виникла з тих же підстав, що й при розрахунку інфляційних втрат, а саме виходячи із невірної суми заборгованості з якої обчислювався розмір 3% річних в період з 16.07.2012р. по 01.06.2015р.. А саме в цей період розмір 3% річних, виходячи із розміру заборгованості в сумі 87290,19 грн. - складає 7540,44 грн.

У звязку з чим рішення в частині стягнення інфляційних втрат підлягає зміні, а саме 3% річних підлягає стягненню у розмірі 24552,38 грн.

Крім того, у своїй позовній заяві, позивач, на підставі умов договору та додаткової угоди до договору від 07.05.2012р. №070512 від 29.04.2015р.заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 187080,18 грн.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4.6. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного здійснення оплати оренди, орендатор сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за весь час прострочення платежу.

Пунктом 5.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє на протязі всього строку оренди, а по розрахункам до повного їх виконання.

Згідно додаткової угоди до договору від 07.05.2012р. №070512 від 29.04.2015р. сторони домовились:

1. П.4.6. договору оренди від 07.05.2012р. №070512 доповнити наступним реченням: "Сторони домовились не застосовувати приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України";

2. П. 5.1 договору оренди від 07.05.2012р. №070512 доповнити наступним реченням: "Сторони домовились про збільшення позовної давності до трьох років і шести місяців".

3. У всьому іншому договір оренди від 07.05.2012р. №070512 є незмінним і сторони підтверджують свої обовязки по ньому.

Колегія суддів зазначає, що вказана додаткова угода підписана представниками обох сторін та скріплена печатками їх товариства, доказів визнання її недійсної у встановленому законодавством порядку, і матеріалах справи немає. Посилання апелянта на те, що вказана додаткова угода укладалась до неіснуючого договору, також не відповідають дійсності, оскільки із самих пояснень представника відповідача підписання самої додаткової угоди він не заперечує, і вказує, що іншого договору між сторонами від 07.05.2012р. №070512 не існує, а отже колегія суддів приходить до висновку, що вказана додаткова угода була укладена саме до договору оренди (найму) майна №070512 від 07.05.2012р., наявному в матеріалах справи.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру пені з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5", встановила, що загальна сума пені за договором складає 174730,31 грн. Розрахунок позивачем суми пені в загальній сумі заборгованості у розмірі 187080,18 грн. є помилковим, оскільки розрахунок за період з 16.07.2012р. по 01.06.2015р. від суми заборгованості у розмірі 107290,19 грн. є невірним, так як заборгованість в даний період складає 87290,19 грн. А саме в період з 16.07.2012р. по 01.06.2015р. розмір пені, виходячи із розміру заборгованості в сумі 87290,19 грн. - складає 53901,13 грн. Отже, рішення суду в частині стягнення пені підлягає зміні, а саме пеня підлягає стягненню у розмірі 174730,31 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає, що твердження відповідача щодо пропуску строку позовної давності в частині стягнення пені не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки сторони досягли згоди та уклали додаткову угоду, в якій передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до трьох років та шести місяців, що відповідає вимогам частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. ст. 526, 530, 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина 1 статті 261 Цивіільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З урахуванням установлених під час розгляду справи обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про додержання письмової форми договору щодо збільшення позовної давності.

За таких обставин підстав вважати заяву про застосування строку позовної давності обґрунтованою - немає.

Відповідна правова позиції узгоджується із практикою Верховного Суду України, зокрема постанови від 24.09.2014р. у справі №6-144цс14.

Щодо посилань апелянта на те, що укладення додаткової угоди до договору строк дії якого закінчився є неможливим, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Враховуючи те, що зобовязальні відносини сторін не припинені, вони мають право на свій розсуд вносити будь-які зміни щодо порядку та строків розрахунків за домовленістю сторін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечує невиконання ним своїх обовязків за договором, однак, в порушення приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, будь-яких доказів, здійснення дій щодо належного їх виконання суду не надав.

По-друге, практика на яку посилається апелянт стосується питання неможливості внесення будь-яких змін та доповнень до договору строк дії якого закінчився за рішенням суду, а ніяк не за вільним волевиявленням сторін.

Щодо стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 10530,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що послуги надані позивачу згідно договору про надання правової допомоги від 02.06.2015р. адвокатом ОСОБА_1 що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1420 від 25.06.2014р. Також, в матеріалах справи наявний ордер ПТ №053641 від 17.06.2015р.

Згідно пункту 1 вказаного договору, адвокат зобовязується надати клієнтові правову допомогу при вирішенні питання про стягнення боргу, неустойки з ТВО "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" за неналежне виконання умов договору від 07.05.2012р. №070512 про надання в оренду майна.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Колегія суддів також зазначає, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.

Факт надання адвокатських послуг підтверджується платіжним дорученням №41 від 18.06.2015р. про сплату ОСОБА_1 суми у розмірі 10530,00 грн. за послуги адвоката за надання правової допомоги згідно договору б/н від 02.06.2015р.

Колегія суддів вважає вказаний розмір оплати послуг адвоката співрозмірним сумі задоволених вимог позивача у справі, а отже, належним чином підтверджені витрати у розмірі 10530,00 грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

За таких обставин, апеляційна підлягає частковому задоволенню, рішення суду місцевого господарського суду від 24.09.2015р. у справі №917/1428/15 слід змінити, виклавши резолютивної частини рішення в іншій редакції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на позивача співрозмірно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п.4 ст.103, п.1 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2015р. у справі №917/1428/15 змінити в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька промислово-виробнича комунальна компанія" 228037,31 грн. інфляційних нарахувань, 26280,05 грн. 3% річних, 187080,18 грн. пені.

Викласти резолютивну частину рішенні в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (вул. Радянська, 210, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 03450436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька промислово-виробнича комунальна компанія" (вул. 40-річчя Жовтня, 29, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 34607963) суму основного боргу у розмірі 280065,23 грн.; 212890,03 грн. інфляційні нарахування; 24552,38 грн. 3% річних; 174730,31 грн. пені; витрати по сплаті судового збору у розмірі 13844,86 грн.; витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 10530,00 грн."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (вул. Радянська, 210, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 03450436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька промислово-виробнича комунальна компанія" (вул. 40-річчя Жовтня, 29, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 34607963) 952,33 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 26 січня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза