Рішення № 55247124, 27.01.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

26 січня 2016 року Справа №927/1559/15

За ПОЗОВОМ: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій"

юридична адреса: вул. Київська, буд. 2А, с. Калитянське, Козелецький район,

Чернігівська область, 17084

фактична адреса: вул. Комсомольська, буд. 40, оф. 301, смт. Козелець,

Чернігівська область, 17000

До ВІДПОВІДАЧА: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

пр-т Миру, 14, м. Чернігів, 14000

Про стягнення 1394400,04 грн.

Суддя І.В. Кушнір

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача: ОСОБА_1 адвокат, довіреність від 06.01.2016.

Від Відповідача: ОСОБА_2 начальник юрид. відділу дов.№31-25-0.6-2227/19-15 від 08.07.2015.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій" подано позов до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про стягнення 1394400,04 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору про закупівлю послуг №2/1 (проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності) від 04.10.2013.

Представник Позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідачем до початку судового засідання 21.01.2016 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду наданий відзив на позов та пояснення по справі, у яких зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області підтверджує кредиторську заборгованість перед Позивачем по вищевказаному договору на загальну суму 1394400,04 грн., яка виникла внаслідок відсутності відповідних кошторисних призначень і, відповідно, відкритих асигнувань на 2015 рік, оскільки Відповідач є органом державної влади і фінансується виключно з Державного бюджету.

У судовому засіданні представник Відповідача усно пояснив, що Відповідач визнає кредиторську заборгованість перед Позивачем, але проти позовних вимог заперечує з тих підстав, що не було відповідних кошторисних призначень на 2015 рік для погашення цієї заборгованості і надходження відповідного фінансування не залежало від Відповідача.

Представник Позивача на виконання вимог ухвали суду надав додаткові письмові пояснення по справі в обґрунтування ціни позову щодо причин відмінності розміру ціни позову, заявленої як заборгованість за надані послуги за договором №2/1 від 04.10.2013 і ціни вказаного договору.

Суд долучив вищевказані документи та пояснення до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій" зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 16.03.2009 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №155289).

04 жовтня 2013 року між Головним управлінням Держземагентства у Чернігівській області (Відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій" (Позивач у справі) укладений договір про закупівлю послуг №2/1 (проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності) (далі Договір).

Згідно з п.1.1. Договору Учасник (Позивач) зобовязується в 2013 році надати Замовникові послуги, визначені в п.1.2. цього Договору, Замовник (Відповідач) прийняти і оплатити зазначені послуги.

Найменування послуг визначено п.1.2. Договору, а саме: код 71.12.1 послуги інженерні проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності: лоти №7, №16, №22 із зазначенням переліку міських, селищних, сільських рад, районів та площ земельних ділянок.

Відповідно до п.3.1. Договору ціна цього Договору відповідно до рішення комітету з конкурсних торгів Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 12 вересня 2013р. протокол №15 становить 1401119 (один мільйон чотириста одна тисяча сто дев'ятнадцять) грн. 72 коп.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки по Договору здійснюються на підставі ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України та наявного бюджетного фінансування.

Згідно з п.4.2. Договору оплата по Договору здійснюється після передачі виконаних послуг Замовнику та підписання сторонами Акту приймання-передачі.

За умовами п.п.5.1.-5.2. Договору строк надання послуг по проведенню інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за цим Договором до 20 грудня 2013 року, що визначено в документації конкурсних торгів. Сплив строку починається з моменту укладання Договору.

Відповідно до п.п.6.2.4. п.6.2. Договору Замовник зобов'язаний своєчасно та повному обсязі здійснити оплату за надані послуги.

Згідно з п.11.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання взятих Сторонами зобов'язань, але не пізніше 20 грудня 2013 року.

Між сторонами підписані, як Додатки до Договору, протокол погодження договірної ціни про закупівлю послуг за державні кошти, календарні плани надання послуг за державні кошти, кошториси на закупівлю послуг за державні кошти.

На виконання умов Договору Позивачем були надані Відповідачу послуги на загальну суму 1401119,72 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами надання послуг за Договором №2/1 від 04.10.2013: №01 від 20.12.2013 на суму 432513,70 грн.; №02 від 20.12.2013 на суму 341606,72 грн.; №03 від 20.12.2013 на суму 626999,30 грн., а також накладними №0000001 від 20.12.2013 на суму 626999,30 грн.; №0000002 від 20.12.2013 на суму 341606,72 грн.; №0000003 від 20.12.2013 на суму 432513,70 грн.

Як вбачається з вищевказаного Договору, на момент його укладення найменування Відповідача було Головне управління Держземагентства у Чернігівській області.

Як зазначено в позовній заяві, згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" Головне управління Держземагентства у Чернігівській області реорганізовано шляхом його приєднання у Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, яке є правонаступником всіх зобовязань Головного управління Держземагентства у Чернігівській області.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.05.2015, копія якої надана Відповідачем, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24.04.2015.

Відповідач за надані послуги розрахунок не здійснив.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.08.2015, підписаним між сторонами та скріпленими їх печатками, заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 1394400,04 грн.

На підставі викладеного, Позивач у позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 1394400,04 грн. боргу.

У судовому засіданні 14.01.2016 представник Позивача на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2015 надав заяву, де зазначено, що ціна позову обґрунтовується довідкою за №25-07/022з від 18.03.2014 Державної фінансової інспекції в Чернігівській області. Згідно цієї довідки за результатами проведеної перевірки було зменшено суму боргу Відповідача.

Крім того, у додаткових поясненнях, наданих представником Позивача у судовому засіданні 26.01.2016, зазначено, що на підставі довідки за № 25-07/022з від 18.03.2014 Державної фінансової інспекції в Чернігівській області сторони домовились зменшити розмір фактичної заборгованості за надані послуги та виконані роботи за договором №2/1 від 04.10.2013 на суму 6719,68 грн. Така фактична заборгованість 1394400,04 грн. була відображена і закріплена сторонами в акті звірки взаєморозрахунків станом на 1 серпня 2015 року.

Як вбачається з довідки Державної фінансової інспекції в Чернігівській області зустрічної звірки щодо документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій" для зясування їх реальності та повноти відображення в обліку Головного управління Державного агентства земельних ресурсів у Чернігівській області за період з 01.04.2012 по 31.12.2013 року № 25-07/022з від 18.03.2014, звіркою розрахунку витрат за позицією "складання електронного документу", розрахунок за якою було проведено відповідно до Наказу №100 встановлено, що чинність даного наказу розповсюджується виключно на структурні підрозділи ДП "Центр державного земельного кадастру". Тобто при розрахунку вартості робіт, фінансування яких проводилось з Державного бюджету України а замовлення Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, що є державним органом земельних ресурсів було використано положення нормативно-правового акту, застосування якого в даному випадку не передбачено. Порівнянням вартості вказаних робіт із нормами Наказу №29/м та Наказу №97/298/14 встановлено, що зазначені роботи як окремий вид робіт не передбачено. Таким чином до складу кошторисів було безпідставно включено роботи вартістю 6719,68 грн.

З урахуванням викладеного, сума боргу, яку просить стягнути Позивач з Відповідача складає 1394400,04 грн.

Згідно зі ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України (далі ГКУ):

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.631 Цивільного кодексу України:

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Досліджуючи матеріали справи суд відмічає наступне.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України:

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань:

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, і наведена ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачає, що до визначення строку виконання зобовязання в першу чергу мають застосуватися саме умови зобовязання, зокрема і договору, який встановлює такі зобовязання, в т.ч. і щодо строку його виконання, а не положення цивільного законодавства.

Строк оплати наданих послуг у вищевказаному Договорі визначений пунктом 4.2., відповідно до якого оплата по Договору здійснюється після передачі виконаних послуг Замовнику та підписання сторонами Акту приймання-передачі.

Разом з тим, п.4.1. Договору передбачено, що розрахунки по Договору здійснюються на підставі ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України та наявного бюджетного фінансування.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України:

Розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Таким чином, п.4.1. Договору повязує виникнення у Відповідача обовязку оплатити надані послуги не з фактом і датою їх надання та підписанням відповідних актів приймання-передачі, а з фактом, датою та сумою надходження відповідного бюджетного фінансування.

Як зазначено Відповідачем у відзиві, заборгованість перед Позивачем виникла внаслідок відсутності відповідних кошторисних призначень і, відповідно, відкритих асигнувань на 2015 рік, оскільки Відповідач є органом державної влади і фінансується виключно з Державного бюджету.

При цьому, Відповідачем зазначено, що договір №2/1 від 04.10.2013 між Головним управлінням Держземагентства у Чернігівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій" був зареєстрований в органах ГУ ДКСУ у Чернігівській області на суму 1401119,72 грн. Реєстром бюджетних зобов'язань від 04.11.2013 №82, та в звязку з реорганізацією Головного управління Держземагентства у Чернігівській області (код 38423351) в Головне управління Держземагентства у Чернігівській області (код 38777072) юридичні зобовязання були перенесені в новостворену установу реєстрами бюджетних зобовязань №102 та №3 від 17.12.2013. Кредиторська заборгованість Головного управління Держземагентства у Чернігівській області (код 38777072) перед Позивачем по договору №2/1 від 04.10.2013 та актах виконаних робіт №№01, 02, 03 від 20.12.2013 в сумі 1401119,72 була зареєстрована в органах Державної казначейської служби 23.12.2013 реєстром бюджетних фінансових зобовязань Головного управління Держземагентства у Чернігівській області №9 від 23.12.2013, проте оплата платежів в грудні 2013 року органами казначейства проводилась лише по захищених статтях державного бюджету.

Крім того, по результатах ревізії з балансу була знята сума кредиторської заборгованості 6719,68 грн.

Кошторисом на 2014 рік були передбачені кошти на часткове погашення кредиторської заборгованості, яка обліковувалась станом 01.01.2014 в сумі 25441,00 грн., які були перераховані іншій організації кредитору.

Кошторисом на 2015 рік були передбачені кошти на часткове погашення кредиторської заборгованості, яка обліковувалась станом 01.01.2014 в сумі 882065,00 грн., яка була списана казначейством відповідно до заяви стягувача щодо виконання наказу господарського суду Чернігівської області про безспірне списання коштів боржника.

На момент укладення договору кошти було виділено з Державного бюджету на 2013 рік, проте такі видатки не було передбачено в Державному бюджеті на 2014-2015 роки.

На підтвердження викладеного Відповідачем надані копії вищевказаних реєстрів бюджетних зобов'язань з відмітками про їх реєстрацію

Таким чином, Відповідач є лише кінцевим розпорядником вищевказаних коштів, від волі якого факт їх надходження, дата надходження та обсяг практично не залежать.

Фактична повна оплата за надані послуги не здійснюється вже більше двох років.

Таким чином, дата отримання Відповідачем бюджетного фінансування (як і взагалі факт його отримання) є не прогнозованою, не передбачуваною і незалежною від волі сторін Договору, зокрема і Відповідача, а тому повязування в п.4.1. Договору дати виникнення обовязку Відповідача оплатити надані послуги з датою отримання ним бюджетного фінансування, робить першу нечіткою, неконкретизованою і може призвести до того, що такий обовязок у Відповідача виникне або через декілька років або не виникне взагалі ніколи.

При цьому, суд враховує, що, як зазначив Відповідач у відзиві, на момент укладення договору кошти було виділено з Державного бюджету на 2013 рік, проте оплата даного боргу органами державного казначейства в грудні 2013 проведе не була.

Тобто, навіть наявність виділених бюджетних коштів не гарантує факт їх кінцевого перерахування кредитору.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні належні та законні підстави вважати, що надходження коштів з бюджету на розрахунковий рахунок Відповідача (як і кінцеве їх перерахування кредитору) є подією, яка має саме неминуче настати, а отже, яка може використовуватися для визначення термінів виконання зобовязань відповідно до вищенаведеного абз.2 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Також, відповідно до ст.8 Конституції України:

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року N2453-VI:

„Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.6 даного Закону:

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Крім того, згідно п.6 ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Також, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 по справі №11/446 зазначено, що за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що застосування судом до спірних правовідносин п.4.1. Договору в частині оплати наданих послуг з вказівкою на таку подію, яка, на думку сторін, має неминуче настати, як наявність бюджетного фінансування, призведе до можливості тривалого невиконання Відповідачем обовязку по оплаті наданих послуг, а отже і порушення майнових прав Позивача на своєчасне отримання грошових коштів за надані послуги, чим будуть порушені вищевказаний конституційний принцип верховенства права, право Позивача на справедливий суд, передбачене п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та на ефективний засіб юридичного захисту, передбачене ст.13 даної Конвенції, що неодноразово констатувалося рішеннями Європейського суду з прав людини проти держави України стосовно інших юридичних та фізичних осіб.

На підставі вищевказаного, суд доходить висновку, що в даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме п.4.2. Договору, яким передбачено, що оплата по Договору здійснюється після передачі виконаних послуг Замовнику та підписання сторонами Акту приймання-передачі, а не п.4.1. Договору, яким визначено, що розрахунки по Договору здійснюються на підставі ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України та наявного бюджетного фінансування.

Зміст наведеного п.4.2. Договору фактично означає обовязок негайної оплати Відповідачем наданих послуг згідно з датою прийняття наданих послуг і підписання відповідних документів про прийняття.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення 1394400,04 грн. основного боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів своєчасної повної оплати за надані послуги, як і належних та достатніх доказів, які б спростовували викладені обставини, не надав.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України:

"Судовий збір покладається:

·у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

·у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору."

З урахуванням викладеного, враховуючи повне задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню з Відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (пр-т Миру, 14, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 39764881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформаційних технологій" (юридична адреса: вул. Київська, буд. 2А, с. Калитянське, Козелецький район, Чернігівська область, 17084, фактична адреса: вул. Комсомольська, буд. 40, оф. 301, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000, ідентифікаційний код 36362879) 1394400 грн. 04 коп. боргу та 20916 грн. 00 коп. на відшкодування судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27 січня 2016 року.

Суддя І.В. Кушнір