Ухвала суду № 55242305, 21.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/762/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Кравця Ю.І.,

суддів: Фальчука В.П., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, скасування рішення реєстратора, за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 квітня 2015 року,-

встановила:

У лютому 2015 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та після збільшення позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за №1292, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за №2775, скасувати рішення реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 №19335288 від 13.02.2015 р. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначив, що він є спадкоємцем померлих родичів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які у рівних частинах були власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування позову зазначив, що право власності на квартиру до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перейшло у незаконний спосіб на підставі договорів від 21.09.2006 р. та від 13.02.2015 р., які позивач вважає недійсними.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.04.2015 р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі (т.1 а.с. 152-157).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 вказала, що судом допущено неповне зясування усіх обставин справи, а саме, судом не витребувана копія спадкової справи після померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не витребувано відомості про те, чи отримувала приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу ОСОБА_8 нотаріальний бланк серії ВЕВ №669035 та яка нотаріальна дія була вчинена на вказаному бланку. ОСОБА_3 також вказала, що їй не було надано копії документів на підтвердження смерті ОСОБА_4 та вказала, що позовна вимога про скасування рішення приватного нотаріуса як державного реєстратора повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

У судовому засіданні представники позивача проти апеляційної скарги заперечували. Відповідачі та їх представники до судового засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що договір дарування від 21.09.2006 р. не міг бути укладений в законний спосіб, оскільки договір укладений без необхідних документів, а саме: без витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно; без витягу з реєстру прав, термін чинності якого складав 3 місяці; без свідоцтва про право власності на квартиру, оригінал якого знаходиться у позивача. Про те, що договір дарування від 21.09.2006 р. не посвідчувався, свідчить лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 Підставою для недійсності договору дарування від 21.09.2006 р. суд першої інстанції також вважав те, що при укладенні договору дарування був використаний паспорт померлої особи, оскільки обдарований ОСОБА_4 помер 11.09.2005 р., тобто на один рік раніше дати укладення оспорюваного договору дарування. Оскільки договір дарування спірної квартири від 21.09.2006 р. є недійсним, то як наслідок і договір купівлі-продажу цієї ж квартири від 13.02.2015 р., суд першої інстанції також правомірно визнав недійсним, оскільки померлий 11.09.2005 р. ОСОБА_4 також не міг укладати договір купівлі-продажу датований 13.02.2015 року.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та її син ОСОБА_7 були власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12.09.1995 р. №01085, що видане підставі розпорядження органу приватизації 12.09.1995 р. №1065 (т.1 а.с. 5-6).

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 померли 23.06.2014 р. та 03.10.2014 р. відповідно, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23.06.2014 р. серії І-ЖД №381671 та свідоцтвом про смерть від 03.10.2014 р. серії 1-ЖД №391329 (т.1, а.с. 7,8).

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції відмовив їй у витребуванні спадкових справ, що відкриті після смерті власників квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_7

На виконання ухвали апеляційного суду суду від 09.07.2015 р. листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 05.08.2015 р. №144/02-14 (т.2, а.с.7) надано копію спадкової справи №7/2014, що відкрита після смерті ОСОБА_6, та копію спадкової справи №8/2014, що відкрита після смерті ОСОБА_7, за заявами позивача ОСОБА_2

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та померлий ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, є двоюрідними братами. Батьком позивача є ОСОБА_10 (свідоцтво про народження серії І-ЕН №118655 від 31.05.1963 р.), батьком померлого співвласника спірної квартири ОСОБА_7 є ОСОБА_11 (свідоцтво про народження серії VІІ-УР №0974574 від 12.08.1965 р.).

З актових записів №2070 від 28.06.1950 р. та №883 від 12.06.1951 р. та повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про народження №00015086177 від 24.02.215 р. та №00015085920 від 24.02.2015 р. вбачається, що батько позивача - ОСОБА_10 та батько померлого власника - ОСОБА_11 є рідними братами. Батьком ОСОБА_10 та батьком ОСОБА_11 є ОСОБА_12. Відповідно до свідоцтва про народження серії VІІ-УР №0974574 від 12.08.1965 р. ОСОБА_6 є матірю померлого ОСОБА_7 (т.1 а.с. 100-107).

Докази існування родинних відносин були наявні на час винесення рішення від 17.04.2015 р., що підтверджується листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 24.03.2015 р. №73/02-14 та додатками до нього на підтвердження відкриття спадкової справи за заявою ОСОБА_2 (т.1, а.с. 101-107). Таким чином доводи апеляційної скарги в частині не зясування факту наявності родинних відносин є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 також посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив те, якому нотаріусу видавався нотаріальний бланк серії ВЕВ № 669035.

У відповідь на увалу апеляційного суду від 09.07.2015 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 листом від 22.07.2015 р. № 616/01-16 повідомила, що нотаріальний бланк серії ВЕВ №669035 отриманий саме нею та використаний нею 21.09.2006 р. для посвідчення іншого правочину за реєстровим № 3383, а саме договору дарування 2/3 частин квартири № 5 за адресою, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 39-Е, який укладений між гр. ОСОБА_13 та гр. ОСОБА_14 Вказане підтверджується завіреною копією вищевказаного договору між гр. ОСОБА_13 та гр. ОСОБА_14 У вказаному листі нотаріус КМНО ОСОБА_8 зазначила, що нею не посвідчувався договір дарування від 21.0.2006 р. №1292 між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4

Апелянт ОСОБА_3 вказує на те, що суд першої інстанції помилко встановив, що ОСОБА_4 помер, оскільки в матеріалах справи наявне клопотання за підписом ОСОБА_4

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що будь-які клопотання за підписом ОСОБА_4 у матеріалах справи відсутні. На думку колегії апеляційного суду висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 помер 11.09.2005 р., а його особисті дані були використані для підробки невстановленими особами оспорюваних договорів дарування та купівлі-продажу, є обґрунтованим та підтверджується зібраними у справі доказами.

В матеріалах справи наявний лист начальника Слідчого відділу ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 30.03.2015 р. №31/4-6АЗ, яким повідомляється, що в ході розслідування кримінального провадження №12015160500001201 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, отримана інформація про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, НОМЕР_1, виданий Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 18.02.2004 р., помер 11.09.2005 р. про що зроблено актовий запис від 13.09.2005 р. за № 8342.

ОСОБА_15 держаної реєстрації ГТУ юстиції в Одеській області від 08.04.2014 р. 31036/08.1.1-08 повідомлено про наявність актового запису №8342 про смерть гр. ОСОБА_4, внесеного 13.09.2005 р. У відповідь на ухвалу від 02.04.2015 р. ОСОБА_15 держаної реєстрації ГТУ юстиції в Одеській області надано повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00015251715 від 08.04.2015 р. та копія актового запису №8342 від 13.09.2005 р., з яких вбачається, що гр. ОСОБА_4 помер 11.09.2005 р. від алкогольної енцефалопатії. У витягу від 08.04.2015 р. вказується, що паспорт померлого ОСОБА_4 в установленому законом порядку не було здано.

Факт смерті ОСОБА_4 11.09.2005 р. також підтверджується свідоцтвом про смерть від 13.09.2005 р. серії 1-ЖД № 024512 з відміткою про його кремацію та довідкою Першого відділу РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси №5207 від 13.09.2005 р.

ОСОБА_15 держаної реєстрації ГТУ юстиції в Одеській області від 08.04.2014 р. 31036/08.1.1-08 повідомляється про наявність розбіжностей у даті народження ОСОБА_16 Згідно актового запису Державного реєстру актів цивільного стану громадян та заяви про видачу паспорта датою народження ОСОБА_4 є 14.03.1967 р., а згідно паспорту серії КМ №209987 від 18.02.2004 р. датою народження є 24.03.1967 р.

У відповідь на ухвалу апеляційного суду від 11.12.2015 р. листом Київського районного відділу ГУДМС України в Одеській області від 18.12.2015 р. надано заяву про видачу паспорту на імя ОСОБА_4, з якої вбачається, що вказаній особі, ІНФОРМАЦІЯ_4, видано паспорт серії КМ № 209987 від 18.02.2004 р. ОСОБА_13 вказаний паспорт було предявлено при укладенні договору купівлі-продажу від 13.02.2015 р. Цим же листом повідомляється, що власник паспорту серії КМ № 209987 від 18.02.2004 р. ОСОБА_4 помер 11.09.2005 р., а відомості про знищення його паспорту відсутні.

З оспорюваних договорів дарування від 21.09.2005 р. та купівлі-продажу від 13.02.2015 р. та паспорту серії КМ № 209987 від 18.02.2004 р. вбачається, що місцем реєстрації ОСОБА_4 з 09.06.2005 р. була адреса: АДРЕСА_2.

ОСОБА_17 районного відділу ДМС України в м. Києві від 19.12.2015 р. №03/14543 повідомляється, що ОСОБА_4 з приводу реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 не звертався. Цим же листом повідомляється, що ОСОБА_4 не звертався за вклеюванням фотокартки, що міститься на арк. 5 ксерокопії паспорту.

З оспорюваних договорів дарування від 21.09.2006 р. (ОСОБА_4 обдарований) та купівлі-продажу від 13.02.2015 р. (ОСОБА_4 продавець) вбачається, що ідентифікаційним номером фізичної особи платника податків ОСОБА_4, як сторони цих договорів зазначений номер НОМЕР_2. При цьому з договору купівлі-продажу від 13.02.2015 р. вбачається, що для укладення нотаріусу був наданий дублікат картки фізичної особи-платника податків про надання ідентифікаційного номеру НОМЕР_2 на імя ОСОБА_4, і дублікат цієї картки був виданий ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 21.12.2012 р. за підписом посадової особи заступника начальника ДПІ ОСОБА_18

У відповідь на ухвалу апеляційного суду від 08.10.2015 р. листом ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 577/9/26-53-10-09 від 04.11.2015 р. повідомлено, що ОСОБА_4 ДПФО у Дніпровському районі м. Києва не зареєстрований та реєстраційний номер НОМЕР_2 йому не видавався. Також гр. ОСОБА_18, яка вказана у картці як заступник керівника ДПІ, не займала посаду у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_4, який вказаний у якості сторони у договорі дарування від 21.09.2005 р. та у договорі купівлі-продажу від 13.02.2015 р., помер 11.09.2005 р., а оформлення оспорюваних договорів відбулось з використанням паспорту померлої особи ОСОБА_4, оскільки цей паспорт не був зданий для знищення у встановленому законом порядку після смерті ОСОБА_4

Висновки суду першої інстанції про смерть ОСОБА_4 11.09.2005 р. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та апелянтом не спростовані. Будь-яких доказів на спростування цих обставин апелянтом ОСОБА_3 не надано.

У звязку з тим, що ОСОБА_4 помер 11.09.2005 р., оспорюваний договір дарування за участю ОСОБА_4 укладений лише 21.09.2006 р., а договір купівлі-продажу за участю ОСОБА_4 був укладений 13.02.2015 р., суд доходить висновку, що вказана особа не могла бути стороною та підписувати вказані договори. Оскаржувані договори були вчинені з використанням паспорту особи, яка померла 11.09.2005 р. від алкогольної енцефалопатії, а її паспорт у встановленому законом порядку зданий не був. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги відповідь нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, яка підтвердила, що не посвідчувала такого правочину суд доходить висновку, що договір дарування від 21.09.2006 р. в якому ОСОБА_4 зазначений як обдарований, не породив будь-яких юридичних наслідків та не призвів до переходу речових прав на квартиру від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 У звязку з цим, договір купівлі-продажу від 13.02.2015 р., що нібито був укладений ОСОБА_4 на підставі недійсного договору дарування від 21.09.2006 р., як документу що посвідчує право власності на спірну квартиру, також слід вважати недійсним.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуваний договір дарування від 21.09.2006 р. не міг бути укладений у звязку з відсутністю документів, необхідних для його укладення. Станом на дату укладення договору дарування, 21.09.2006 р., був чинний Наказ Мінюсту від «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» 03.03.2004 р. №20/5. Згідно до п. 38 Наказу правочини про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Відповідно до п. 27 Наказу документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії з них, які необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов'язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.

Судом першої інстанції встановлено, що оригінал свідоцтва на імя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, виданого 12.09.1995 р. на підставі розпорядження органу приватизації від 12.09.1995 р. №1065 знаходиться у позивача ОСОБА_19 і був оглянутий в судовому засіданні. Листом КП «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради від 06.03.2015 р. №120/01-09 підтверджений той факт, що дублікат свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не видавався (т.1, а.с.94). Таким чином, у випадку якби дійсно відбулось нотаріальне посвідчення договору дарування від 21.09.2006 р. оригінал вищевказаного свідоцтва, відповідно до п. 27 Наказу №20/5 від 03.03.2004 р., повинен був залишитись у матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса ОСОБА_8, який зазначений в договорі як нотаріус, який здійснив нотаріальне посвідчення правочину.

Пунктом 63 Наказу Мінюсту №20/5 від 03.03.2004 р. та п. 2 Наказу Мінюсту «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20.09.2002 р. №84/5 для укладення договору дарування від 21.09.2006 р. приватному нотаріусу необхідно було додатково надати витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно та витяг з реєстру прав на спеціальних бланках.

Листом КП «БТІ Одеської міської ради» від 05.03.2015 р. №453299.67 повідомлено, що відомості про квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не внесені до електронного реєстру, відповідні витяги не видавались. Вказане унеможливлює укладення договору дарування від 21.09.2006 р. в законний спосіб.

Листами від 27.02.2015 р. № 62/01-16 та 22.07.2015 р. №616/01-16 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 двічі повідомила про те, що договір дарування між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від 21.09.2006 р. №1292 нею не посвідчувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

На підставі викладеного колегія доходить висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про недійсність договору дарування від 21.09.2006 р. та договору купівлі-продажу від 13.02.2005 р.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що вимога про скасування рішення приватного нотаріуса ОСОБА_5 № 19335288 від 13.02.2015 р., яким зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_3, має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта.

Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому вона ніяк не впливає на цивільно-правову рівність учасників обороту, автономію волі і свободу договору. Тобто не надає публічно-правового характеру вказаним правовідносинам, що дозволяє зробити висновок про можливість розгляду спорів щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Тому, вказані позовні вимоги, якщо вони заявлені у позові щодо нерухомого майна і не стосуються дотримання державним реєстратором процедури здійснення державної реєстрації, належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У звязку з тим, що рішення реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 № 19335288 від 13.02.2015 р. прийняте з метою реєстрації права, отриманого на підставі недійсного договору купівлі-продажу від 13.02.2015 р., вказане рішення правильно було скасовано судом першої інстанції.

З аналізу наявних у справі доказів вбачається, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не спростовує висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 209 ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. . 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.М.Таварткіладзе

ОСОБА_20