Ухвала суду № 55240942, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/3596/15-ц 26.01.2016 26.01.2016 26.01.2016

Справа № 484/3596/15-ц

Провадження №22ц/784/118/16 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 22 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Шолох З.Л., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участю позивача ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2015 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

про розірвання договору довічного утримання,

ВСТАНОВИЛА:

09 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду зпозовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання.

Позивачка зазначала, що на підставі договору купівлі продажу від 08 жовтня 1980 року їй належало 36/100 часток житлового будинку, розташованого по вул. Григорія Петровського, 68/а у м. Первомайську Миколаївської області. 04 лютого 2004 року вона уклала з відповідачем договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області за реєстровим номером 516. Відповідно до умов вказаного договору відповідач повинен був матеріально її забезпечувати у розмірі 50 грн. на місяць, надавати побутові послуги та забезпечувати належними лікувальними засобами, а вона в свою чергу відчужила на його користь 36/100 часток вказаного будинку. Проте, протягом тривалого часу відповідач не виконує свої обовязки за спірним договором, у звязку з чим вона змушена звертатися за допомогою до сторонніх осіб.

Посилаючись на вищезазначене та вимоги ст. ст. 755, 756 ЦК України позивачка просила розірвати договір довічного утримання, укладений 04 лютого 2004 року між нею та ОСОБА_4

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 04 лютого 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Повернуто у власність ОСОБА_3 житловий будинок № 68 по вул. Петровського в м. Первомайську, Миколаївської області. Також вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на підставі наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ухвалюючи рішення про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до вимогст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимогст. 10 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 лютого 2004 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області за реєстровим номером 516 (а.с. 30).

Згідно з пунктом 1 указаного договору довічного утримання позивачка передала у власність ОСОБА_4 36/100 житлового будинку з господарськими будівлями, а відповідач зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_3, забезпечуючи її лікувальними засобами, надавати побутові послуги та щомісячно надавати матеріальне забезпечення у сумі 50 грн. (п. п. 2.1; 2.2).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначала, що вона є людиною похилого віку, інвалід ОВ 3 групи, потребує сторонньої допомоги, однак відповідач необхідний догляд і допомогу їй не надає, не виконує взятих на себе зобов'язань щодо надання матеріальної допомоги в розмірі 50 грн. щомісячно, а також піклування про неї здійснюють сторонні люди, а також відділ соціальної допомоги.

Згідно довідки територіального центру соціального обслуговування м. Первомайськ, ОСОБА_3 з 01 жовтня 2010 року знаходиться на їх обслуговуванні вдома (надання соціальних послуг) (а.с. 44).

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (п. 1 ч. 1ст. 755 ЦК України).

Договір довічного утримання може бути розірваний незалежно від вини набувача у невиконанні останнім його умов.

Встановивши, що відповідач не виконує своїх обов'язків, передбачених договором довічного утримання, суд першої інстанції на підставі вказаних вище норм матеріального права прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача про розірвання договору довічного утримання.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що між ним (ОСОБА_4Л.) та позивачкою існували добрі, фактично родинні відносини, а тому зберігати квитанції про перерахування коштів не мало сенсу та, крім того, умовами договору довічного утримання це не передбачено, не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ст. 10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Інші доводи апеляційної скарги та, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді З.Л. Шолох

ОСОБА_5