Ухвала суду № 55236026, 20.01.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/87/15-ц Провадження № 22-ц/772/33/2016Головуючий в суді першої інстанції Волошин С. В.Категорія 32Доповідач Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Берегового О.Ю.,

суддів: Рибчинського В.П., Іванюка М.В.,

за участю секретаря: Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Крижопільський цукровий завод» та приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля», про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого на виробництві, спричиненого джерелом підвищеної небезпеки,

встановила:

Позивач звернулась до суду з позовом до ПрАТ «ПК «Поділля»», про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого на виробництві, спричиненою джерелом підвищеної небезпеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що чоловік позивача, ОСОБА_4 працював електромонтером на Крижопільському цукровому заводі ПрАТ «ПК «Поділля»».

20 січня 2013 року під час виконання посадових обов'язків, внаслідок нещасного випадку на виробництві, він отримав травми від яких 21 січня 2013 року помер.

18 березня 2013 року по факту настання нещасного випадку Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Вінницькій області складено акт № 1 про нещасний випадок на виробництві форми Н - 1 та акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку форми Н - 5, якими засвідчено обставини при яких стався нещасний випадок, причини його настання, устаткування, машини, механізми, експлуатація яких призвела до нещасного випадку та встановлено осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці. Зокрема актами встановлено, що травмування ОСОБА_4 сталось під час його чергування на території головного виробничого корпусу № 1 внаслідок падіння в шахту ліфта з висоти 14,4 м. Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 008 від 21.01.2013 року, виданого Крижопільським районним відділенням Бюро судово - медичної експертизи причиною смерті стала сполучна травма тіла несумісна з життям.

Смерть чоловіка позивача була для неї шоком і викликала у останньої душевні страждання. Сам факт втрати близької людини негативно вплинув на емоційний стан ОСОБА_2, що в свою чергу, призвело до порушення особистих життєвих та соціальних зв'язків, і змушує її до здійснення додаткових зусиль по організації свого особистого життя. ОСОБА_2 стала самотньою без близької людини. Страх перед майбутнім робить її беззахисною та безпорадною, адже ОСОБА_2 вже не молода людина. Втрата чоловіка суттєво змінила умови її життя, порушила плани на майбутнє. Усі трудові обов'язки по веденню домашнього господарства лягли на плечі позивача. Загибель чоловіка порушила звичне життя позивача, а подолання негативних життєвих змін потребує великих зусиль та очевидно, що повністю відновлення звичного життя не трапиться. Моральна шкода, що завдана смертю чоловіка оцінюється позивачем у 350 000 гривень.

Як на правову підставу позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 23, п. 1 ч. 2 ст. 1167, 1168, 1187 Цивільного кодексу України, а також на правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду України від 13.11.2013 року у справі № 6 - 120 цс13, вказуючи на те, що в даному випадку джерелом підвищеної небезпеки є діяльність з експлуатації ліфту, що підтверджується розділом V Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів, затверджених наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 01.09.2008 року № 190, а саме: «Основні види небезпек, небезпечних ситуацій та небезпечних випадків, що можуть виникнути під час нормальної експлуатації ліфтів і які становлять небезпеку для користувачів та обслуговуючого персоналу, серед яких є така небезпека як «падіння». Оскільки ліфтовий механізм, в шахту якого впав потерпілий на відповідній правовій підставі належить ПрАТ «ПК «Поділля»», то саме на відповідача покладено обов'язок слідкувати за безпечним його використанням та утриманням, а як наслідок відповідач повинен нести відповідальність за шкоду, що завдана джерелом підвищеної небезпеки, чоловіку позивача, та відповідно у нього виникає обов'язок відшкодувати позивачу моральну шкоду, що заподіяно останній внаслідок смерті її чоловіка.

Наведені вище обставини і стали підставою для звернення до суду позивача з позовною заявою про стягнення з відповідача 350 000 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія Поділля»» ЄДРПОУ 33143011, місцезнаходження Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Куйбишева 74А, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, в рахунок компенсації моральної шкоди - 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на таке рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи неправильним висновок суду першої інстанції, що смерть ОСОБА_4 була вчинена не внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, просив мотивувальну та резолютивну частини оскаржуваного рішення змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення тим, що смерть ОСОБА_4 на виробництві спричинена джерелом підвищеної небезпеки, натомість в резолютивній частині рішення змінити розмір стягуваної моральної шкоди, стягнувши з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 350000 грн.

ПАТ «ПК «Поділля» та ПАТ «Крижопільський цукровий завод» подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, суперечливій оцінці реальних обставин справи, а також неналежних доказах, при цьому судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що вони задоволенню не підлягають виходячи з наступного:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропуіцення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Так, ч. 1 ст. 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній собі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме: особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості позовних вимог з посиланням на ч.1 ст.1167, ч.2 ст.1168 ЦК України про спричинення позивачу моральної шкоди та необхідності її відшкодування з урахуванням вини потерпілого.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що доказування по даній категорії справ лягає на відповідача.

В поданій апеляційній скарзі ПАТ «ПК «Поділля» ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду посилаючись, поряд з іншим, на те, що дії ОСОБА_4 характеризуються прямим умислом та безпосередньо призвели до нещасного випадку, мотивуючи його тим, що останній в робочий час, але не у зв'язку з виконанням своїх обов'язків, в порушення розробленого працедавцем маршруту, самоправно, зухвало порушив всі правила техніки безпеки.

Однак, такі посилання заявника не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2, що заведена 16.08.1980 року ОСОБА_4, згідно наказу № 200 пп від 31.12.2012 року прийнятий на роботу в ПрАТ «ПК Поділля» в електроцех на посаду електромонтера 5 розряду, згідно строкового трудового договору. (а.с. 12 - 15).

Згідно довідки ПрАТ «ПК Поділля» від 30.01.2013 року № 115 електромонтер ОСОБА_4 фактично був звільнений з роботи 27.12.2012 року в зв'язку з закінченням терміну дії трудового договору. В трудовій книжці ОСОБА_4 помилково було зроблено запис про звільнення його 30.12.2012 року та прийом на роботу з 31.12.2012 року. Фактично на роботу ОСОБА_4 був прийнятий 28.12.2012 року. (а.с. 146).

З журналів реєстрації вступного та повторного інструктажів вбачається що ОСОБА_4 28.12.2012 року та 02.01.2013 року відповідно пройшов вступний та повторний інструктаж по охороні праці, про що свідчать його підписи у наведених журналах, попередній медичний огляд пройшов 09.04.2012 року. (а.с. 108, 118 - 121).

Як видно з графіку роботи працівників заводу за січень місяць 2013 року, затвердженого заступником генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» по промисловому виробництву, електромонтер ОСОБА_4 о 08 год. ранку 20.01.2013 року заступив на чергування. (а.с.161).

Актом № 1 «Про нещасний випадок, що стався з ОСОБА_4, пов'язаний з виробництвом», форми Н - 1, що затверджений 18.03.2013 року начальником ТУ Дергірпромнагляду у Вінницькій області ОСОБА_5, встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_4 стався 20.01.2013 року о 20 год. 15 хв. На підставі наданих пояснень, протоколу огляду місця настання нещасного випадку, комісією встановлено, що травмування ОСОБА_4 сталось під час його чергування на території головного виробничого корпусу № 1, внаслідок падіння в шахту ліфта з висоти 14,4 м. (третій поверх), а саме при чергуванні і здійсненні обходу виробничих приміщень заводу, електромонтер ОСОБА_4 самовільно покинув робоче місце, відхилився від затвердженого маршруту обходу і піднявся на третій поверх головного корпусу № 1 до дверей шахти ліфта, внаслідок цього впав в шахту ліфта з третього поверху на дах кабіни ліфта, яка знаходилась на першому поверсі. З'ясувати причину перебування ОСОБА_4 в зазначеному місці неможливо, оскільки свідків події немає.

Згідно цього ж Акту, причинами настання вказаного нещасного випадку являлись:

- Основна:

Двері шахти ліфта не забезпечені замком, який захищений від навмисного втручання, механічні механізми порталів дверей шахти (ДШ), а саме замки ДШ не задіяні. На дверях шахти встановлено нештатні зовнішні дверні засувки, які не виконують функції замикання та блокування дверей шахти проти несанкціонованого проникнення осіб в шахту ліфта, та встановлено порушення п.п. 7.7.1, 7.7.3 ДСТУ ЕN 81 - 1: 2003, затвердженого Держспоживстандартом України 2004 року, п. 6.6.2 Правил будови та безпечної експлуатації ліфтів (НПАОП 0.00 - 1.02 - 08), затверджених наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 01.09.2008 року № 190, зареєстрованих в міністерстві юстиції України 07.10.2008 року за № 937/15628

- Супутні:

Щодо службових осіб підприємства:

Невиконання посадових обов'язків - не виконання вимог наказу заступника генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 08.12.2011 року № 224, в частині закриття шахтних дверей вантажопасажирського ліфта, інвентарний № 1871, що унеможливлює доступ сторонніх осіб до шахти ліфта та неналежний контроль з виконанням вимог даного наказу. Встановлено порушення вимог розділу І, п. 5, розділу ІІ абз. 22, стрічка 13 Посадової інструкції головного механіка № 182, затвердженої заступником генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 01.04.2011 року, розділу І, п. 5 розділу ІІ абз. 14 Посадової інструкції головного інженера № 152 затвердженої заступником генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 01.09.2011 року.

Щодо дій самого потерпілого:

Невиконання вимог інструкцій з охорони праці - не дотримання маршруту руху під час чергування, самовільне покидання робочого місця, що є порушенням розділу ІІІ, п. 25 Інструкції з охорони праці № 6 - Е (156) для електромонтера, затвердженої наказом заступника генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 31.07.2008 року, розділу І, п. 1.18.3 Інструкції з охорони праці № 1 Е (155) для електротехнічних працівників, затвердженої наказом заступника генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 25.08.2011 року.

Разом з тим, згідно висновку експертизи від 30.01.2013 року № 21727350 - 09 - 01 - 0061.13, проведеної державним підприємством «Вінницький експертно - технічний центр Держгірпромнагляду України» встановлено, що стан канатів і канатотягового шківа свідчить про те, що ліфт останнім часом інтенсивно не експлуатувався. Тип і система керування ліфтом не відповідають паспортним даним ліфта і вимогам безпеки внаслідок несанкціонованих змін, внесених в систему управління ліфта. Власником без відома виробника внесені зміни в конструкцію ліфта: встановлені нештатні зовнішні дверні засувки, які не виконують функції замикання та блокування дверей шахти ліфта проти несанкціонованого проникнення осіб в шахту ліфта (порушення п. 7.7.1 ДСТУ ЕN 81 - 1:2003 та інструкції з експлуатації ліфта. Двері кабіни відсутні, що не відповідає паспортним даним та п. 8.62 п. 7.7.1. ДСТУ ЕN 81 - 1:2003. Електричні і механічні механізми порталів дверей шахти (ДШ) а саме замки ДШ, кінцеві вимикачі замків (ДЗ), кінцевий вимикач дверей кабіни (ДК), пристрої додаткового блокування ДШ «шторки» не задіяні. Кінцеві вимикачі ДШ не забезпечують належного блокування руху кабіни при відкритих дверях шахти (порушення п. 7.7.1 ДСТУ ЕN 81 - 1:2003 та інструкції з експлуатації ліфта. За результатами проведеної експертизи експерт прийшов до висновку, що ліфт технічно несправний і не відповідає вимогам нормативно - правових актів з охорони праці. (а.с. 99 - 104).

Як вбачається з наказу від 08.12.2011 року № 224 «Про виведення з експлуатації ліфта» заступника генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» по промисловому виробництву ОСОБА_10. наказано в.о. головного механіка ОСОБА_7 забезпечити закриття дверей шахти ліфта в термін до 18.12.2011 року, в.о. головного механіка зобов'язано періодично (один раз в неділю) проводити огляд непрацюючого ліфта з оформленням записів у відповідному журналі. Контроль за виконанням вказаного наказу покладено на головного інженера - ОСОБА_8 (а.с. 62).

Згідно листа ТУ Дергірпромнагляду у Вінницькій області від 27.08.2014 року № 1176, в ТУ Дергірпромнагляду у Вінницькій області ліфт вантажопасажирський заводський номер № 47731, 1979 року виробництва, «КОМВІNАТ DZWIGOW OSOBOWYCH WARSZAWA» зареєстрований не був, в експлуатацію не вводився. (а.с. 65).

Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність причинно-наслідкового зв'язку між винними діями (бездіяльністю) відповідача, який не забезпечив належним чином закриття дверей шахти виведеного з експлуатації наказом від 08.12.2011 року №224 вантажопасажирського ліфту та наслідками ,- падінням ОСОБА_4 в шахту ліфта, крізь незабезпечені належним чином двері ліфта, отримання ним несумісних з життям тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.

Разом з тим, мало місце не дотримання електромонтером ОСОБА_4 маршруту руху під час чергування, самовільне покидання робочого місця, що є порушенням розділу ІІІ, п. 25 Інструкції з охорони праці № 6 - Е (156) для електромонтера, затвердженої наказом заступника генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 31.07.2008 року, розділу І, п. 1.18.3 Інструкції з охорони праці № 1 Е (155) для електротехнічних працівників, затвердженої наказом заступника генерального директора ПрАТ «ПК Поділля» від 25.08.2011 року.

Однак, у разі дотримання ПрАТ «ПК Поділля» зазначених норм, а також внутрішніх наказів, такі дії ОСОБА_4 не призвели б до відповідних наслідків. При цьому, дії потерпілого враховані судом першої інстанції під час визначення розміру моральної шкоди, з урахуванням положень ч.2 ст.1133 ЦК України.

Що стосується критичної оцінки ПАТ «ПК «Поділля» вищевказаних доказів, вона носить формальний характер, оскільки, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України відповідачем не було надано відповідних доказів направлених на їх спростування.

В поданій апеляційній скарзі, ПАТ «Крижопільський цукровий завод», ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, мотивуючи його тим, що суд першої інстанції не перевірив твердження позивача про належність ліфта відповідачу, в зв'язку з чим позбавив заявника права власності на майно.

В ході розгляду справи в апеляційному суді, представник заявника ПАТ «Крижопільський цукровий завод» в судові засідання не з'явився, хоча своєчасно, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, належних доказів у розумінні ст.60 ЦПК України щодо належності на праві власності саме йому вантажопасажирського ліфта, заводський номер №47731, 1979 року виробництва «КОМВІNАТ DZWIGOW OSOBOWYCH WARSZAWA» не надав.

Додані до апеляційної скарги копії інвентарної картки та наказу про затвердження протоколу засідання інвентаризаційної комісії, з урахуванням їх давності, не дають можливості ідентифікувати належність саме зазначеного ліфта ПАТ «Крижопільський цукровий завод».

Натомість, твердження заявника про належність ліфта ПАТ «Крижопільський цукровий завод» спростовується тим, що він знаходиться у виробничому приміщенні ПАТ «Продовольча компанія «Поділля», має інвентарний номер та відносно нього уповноваженою особою відповідача виносились відповідні накази, пов'язані із його експлуатацією.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ПАТ «Крижопільський цукровий завод» не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги поданої представником позивача ОСОБА_9, колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що травмування ОСОБА_4 відбулось виключно внаслідок падіння його з висоти в шахту ліфта, і це не пов'язано з експлуатацією (використанням) ліфта за його цільовим призначенням, цілеспрямованою дією ліфта, неможливістю забезпечення повного контролю за ним з боку людини, поскільки в момент падіння ліфт, як механізм задіяний не був, в зв'язку з чим заподіяна шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах визначених ст.1166 ЦК України.

Колегія суддів погоджується також з розміром стягуваної моральної шкоди, з огляду на наступне:

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктами 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи доводи ОСОБА_2 про те, що заподіяна їй моральна шкода полягає у втраті дорогої їй людини, смерть якої стала для неї мукою і викликала душевні страждання, з урахуванням того, що смерть її чоловіка ОСОБА_4 настала, поряд з іншим, внаслідок і його винних дій, а саме невиконання ним вимог інструкцій з охорони праці, не дотримання маршруту руху під час чергування, самовільне покидання робочого місця, колегія суддів погоджується з розміром стягуваної моральної шкоди встановленої судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційних скарг були предметом дослідження суду першої інстанції і не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Крижопільський цукровий завод» та приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» слід відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів ,

ухвалила:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Крижопільський цукровий завод» та приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: