Рішення № 55232532, 19.01.2016, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/28/15 Головуючий 1-ї інстанції - Хайкін В.М.

Справа № 638/4620/13-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія - право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - судді Бровченко І.О.,

суддів колегії -Піддубного Р.М., Пилипчук Н.П.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до житлового кооперативу «Роща-6», Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», третя особа: ОСОБА_4, про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2013 року позивач звернулась до суду з позовом до житлового кооперативу «Роща-6», комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», третя особа: ОСОБА_5, про визнання права власності, та просить суд встановити факт внесення пайових внесків за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок доходу від спільної праці ОСОБА_3 та ОСОБА_6; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на грошові кошти, які сплачувались як пайові внески за квартиру за адресою: АДРЕСА_1; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яке існувало на час смерті ОСОБА_6; визнати частково недійсним у частині реєстрації квартири за адресою: АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності за ОСОБА_6 на підставі реєстраційного посвідчення Харківського міського бюро технічної інвентаризації (реєстровий номер 56480) від 09 вересня 1993 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в спірну квартиру вона, її неповнолітній син ОСОБА_7 та її покійний батько ОСОБА_6 вселились на підставі ордеру з 12 червня 1984 року.

З 1984 року вона з батьком ввела спільне господарство та за рахунок доходів від спільної праці виплачувала пайові внески за кооперативну квартиру. За взаємною згодою членом житлового кооперативу «Роща-6» був її покійний батько. На підставі довідки ЖБК «Роща-6» від 28 листопада 1993 року квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві особистої приватної власності за ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, внаслідок чого ОСОБА_4 проігнорував неофіційні сімейні домовленості та прийняв спадщину у розмірі 1/3 частин спірної квартири.

Враховуючи, що спірна квартира фактично належала позивачці та покійному ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, остання звернулась до суду з відповідним позовом.

Представники житлового кооперативу «Роща-6» та КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з'явились, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Третя особа ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, просили відмовити в його задоволенні.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вислухав доповідь судді, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_1

З довідки ЖЕК № 51 по обслуговуванню будинків ЖБК Дзержинського району від 28 липня 1993 року за вих. № 247 вбачається, що ОСОБА_6 являється власником 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1. Вартість квартири складає 8419 грн. Перший внесок здійснено 15 червня 1982 року в сумі 3535 крб. Вартість кварти виплачена у повному обсязі 26 червня 1992 року (а.с. 3 інвентаризаційної справи).

Квартира АДРЕСА_1 кооператив «Роща», зареєстрована за ОСОБА_6 на праві особистої власності на підставі довідки ЖСК «Роща» від 28 липня 1993 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням Харківського міського бюро технічної інвентаризації від 09 вересня 1993 року. (а.с. 4 інвентаризаційної справи).

Згідно витягу прав власності на нерухоме майно № 2350625, виданого 19 грудня 2003 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15 інвентаризаційної справи).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

Спадкоємцями першої черги по закону після смерті батька є його діти: ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_3

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. ОСОБА_9 звернувся до нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді 3-кімнатної ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_1.

У 2005 році ОСОБА_3 зверталася до Дзержинського районного суду до ОСОБА_4 про визнання останнього таким, що не має права на частину спадкового майна на підставі п.5 ст.1224 ЦК України, а ОСОБА_4 звертався до ОСОБА_3 з зустрічним позовом про визнання за ним права власності на 1/3 частину спірної квартири (справа №2-391/06).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2006 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_4 таким, що не має права на частину спадкового майна за умовами п. 5 ст. 124 ЦК України залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частину квартири в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування по закону на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням суду було встановлено, що ОСОБА_6 працював в ОАО «ХТЗ» в пресовому цеху до 24 лютого 1994р., крім цього отримував пенсію. Свідок ОСОБА_10, котрий робив разом з померлим, пояснив суду, що зі слів ОСОБА_6 йому ніхто не допомогав. Він був хворим чоловіком, працював на двох роботах.

Судом також встановлено, що в постійному сторонньому уході ОСОБА_6 став потребувати з 10 червня 2003 року, коли йому була встановлені 1 група інвалідності (т. 1 а.с. 61-63).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2012 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_7, про визначення порядку користування і вселення (справа № 2-29/11).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2012 року встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2006 року. ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 2/3 частини вказаної квартири. Вказана обставина сторонами не оспорюється. Зазначені обставини також були встановлені судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2012 року (т. 1 а.с. 65-71).

Згідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 12211981, виданого 19 жовтня 2006 року, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 1/3 частка спірної квартири.

ОСОБА_3 на праві власності належить 2/3 частки спірної квартири, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15152244, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 07 липня 2007 року.

З доручення на укладання ОСОБА_3 від імені ОСОБА_6 договору довічного утримання з ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_6 уповноважив позивача укласти від його імені договір довічного утримання щодо належної йому квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с 243).

Матеріали справи також містять квитанції про сплату комунальних послуг, які ОСОБА_3 надала в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не довела факту сплати внесків за спірну квартиру внаслідок спільної праці та за спільні кошти. Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування кого заявлено стороною в спорі.

Проте, в даному випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не в повній мірі відповідає цим вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності доказів сплати позивачем внесків за спірну квартиру або внесення паю за рахунок спільних коштів чи придбання спірної квартири внаслідок спільної праці членів сім'ї.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 17 Закону України «Про власність» член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на це майно. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 6-1 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», за змістом частини першої статті 17 « кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів підтверджуючих існування домовленості про придбання спірної квартири в спільну сумісну власність, щодо розміру частки кожного учасника нібито спільної сумісної власності і ступеня трудової участі кожного в отримані коштів, які використовувалися для придбання цієї власності.

З урахуванням вищезазначеного судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо встановлення факту внесення ОСОБА_3 пайових внесків та визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Той факт, що під час розгляду справи ОСОБА_3 надала копії квитанції про сплату комунальних та інших послуг не є підставою для визнання за останньою права спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Згідно ст.58 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, повнолітні члени сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу зобов'язані брати участь в оплаті витрат по експлуатації та ремонту будинку і квартири.

Оскільки позивач ОСОБА_3 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 то відповідно до діючого на той час законодавства повинна була приймати участь у сплаті витрат по експлуатації та ремонту будинку і квартири.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог про визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення на підставі ч. 4 ст. 267 ЦПК України.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд першої інстанції повинен був з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Враховуючи, що під час розгляду справи факту створення сторонами спільної часткової власності на квартиру та визначення ступеня участі в цьому позивача працею й коштами встановлено не було, у задоволені позовних вимог щодо визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення необхідно відмовити по суті.

Доводи апеляційної скарги, що батько померлої весь час проживав з нею, ОСОБА_4 родинні відносини з батьком не підтримував, їм не опікувався, є безпідставними та спростовуються обставинами, які були встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 серпня 2006 року.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, що встановлені судовим рішенням в цивільній справі, яка набула законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, в яких приймають участь ті ж самі особи, відносно котрих встановлені ці обставини.

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, судова колегія приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення в частині підстав відмови в задоволені позовних вимог щодо визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року в частині визнання недійсним реєстраційного посвідчення скасувати, ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволені позовних вимог про визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення Харківського міського бюро технічної інвентаризації № 56480 від 09 вересня 19993 року в частині реєстрації квартири за адресою: АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності за ОСОБА_6.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: