Рішення № 55224796, 26.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1119/16 Справа № 183/5659/14 Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

за участю секретаря Синенка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» про витребування майна, стягнення незаконно отриманих доходів, відшкодування завданої моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про витребування майна, стягнення незаконно отриманих доходів, відшкодування завданої моральної шкоди.

У позовній заяві позивач посилається на ті обставини, що на праві власності йому належить земельна ділянка загальною площею 3,1240 гектари, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 22.12.2003 року.

08 січня 2009 року між ним та ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» був укладений договір оренди землі № 600, строк дії договору - до 31 грудня 2013 року.

Земельна ділянка була передана ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» за актом приймання-передачі, що є додатком до договору оренди землі.

Позивач посилався на те, що у вересні 2013 року він направив відповідачу повідомлення про те, що він не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки на наступний період та просив відповідача не засівати належну йому земельну ділянку після збору врожаю у 2013 році.

21 січня 2014 року він повторно направив ТОВ «АПК «Спаський» повідомлення про те, що не бажає продовжувати дію договору оренди та просив повернути земельну ділянку у відповідності до пункту 6,4.5. договору оренди.

Відповідач проігнорував його вимоги, ніякої відповіді не надав, земельну ділянку не повернув та продовжив незаконно користуватися нею.

У подальшому стало відомо, що ТОВ «АПК «Спаський» було засіяно земельну ділянку озимою пшеницею, що також підтверджується актом від 03.06.2014 року та листом Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області від 28.05.2014 р.

Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що своїми діями відповідач порушив вимоги ст.ст. 17,19,27,31 Закону України «Про оренду землі», що передбачають порядок передачі об'єкта оренди, строк дії договору, захист прав орендаря, порядок відшкодування збитків, порядок припинення договору оренди та наслідки його припинення.

Крім того, у відповідності до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно до ст. 390 ЦК України, власник має право вимагати від особи, що незаконно володіє майном передання усіх доходів від майна, які вона одержала, або могла одержати за весь час володіння ним.

У обґрунтування зазначених вимог чинного законодавства та позовних вимог позивач посилався на лист управління агропромислового розвитку Новомосковської районної державної адміністрації № 271 від 18.08.2014 р., яким зазначено, що середня врожайність озимої пшениці складає 37,8 центнера з гектара.

Середня ціна реалізації цієї культури у 2014 році становить 1 810 грн. за одну тону.

Таким чином, позивач вважав, що оскільки загальна площа земельної ділянки складає 3,1240 га., сума доходів, які ТОВ «АПК «Спаський» отримало, або могло отримати від незаконного користування належною йому земельною ділянкою становить 21373,78 грн.

Крім того, позивач вважав, що діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, оскільки він переніс душевні страждання у зв'язку з порушенням його прав, як власника майна, він не міг використовувати земельну ділянку, не здійснив плани щодо використання земельної ділянки, отримання доходів, тому моральну шкоду він оцінює у розмірі - 3 000 грн.

Позивач просив суд: зобов'язати ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» повернути йому земельну ділянку площею 3,1240 га., що була передана за договором оренди землі №600 від 08.01.2009 року; стягнути з ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» на його користь доходи, які отримані чи могли бути отримані в зв'язку з використанням у 2014 році земельної ділянки у сумі 21373,78 грн.; стягнути з ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 3000 грн.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Стягнуто з ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 600 грн.; судові витрати у сумі 243,60 грн., а всього - 843,60 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, та стягнути з відповідача на його користь доходи, які він міг отримати у сумі 21373 грн., посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на ті обставини, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів розміру завданих йому збитків, тобто, розміру збитків, що визначається відповідною комісією у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений Постановою Кабміну України від 19.04.1993 року №284). Крім того, щодо розміру моральної шкоди, то суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення цих вимог у сумі 600 грн., враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з такий висновком, оскільки, він не відповідає обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, судом було встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 3,1240 га., кадастровий номер НОМЕР_2, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданим 22 грудня 2003 року (а.с.7).

Встановлено, що 08 січня 2009 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» був укладений договір оренди землі № 600, відповідно до якого позивач передав в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» вищезазначену земельну ділянку (а.с.8).

Згідно до умов договору, строк дії договору оренди землі встановлений сторонами - до 31 грудня 2013 року.

Судом встановлено, що у вересні 2013 року позивач направив відповідачу повідомлення, що він не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки на наступний період та просив відповідача не засівати належну йому земельну ділянку після збору врожаю у 2013 році, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.12).

Крім того, 21 січня 2014 року позивач повторно направив ТОВ «АПК «Спаський» повідомлення про те, що не бажає продовжувати дію договору оренди та просив повернути земельну ділянку у відповідності до пункту 6,4.5. договору оренди, що підтверджується листом-повідомленням та поштовим повідомленням (а.с.11,12).

Сторонами визнані та не заперечувалися ті обставини, що фактично, земельна ділянка повернута позивачу, тому, зазначена обставина не підлягає доказуванню. Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що земельна ділянка повернута позивачу, тому, місцевий суд вважав за можливе у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Рішення суду першої інстанції у цій частині не оскаржується.

Зазначені обставини не заперечувались сторонами, судом першої інстанції вважалось доведеним факт обізнаності ТОВ «АПК «Спаський» про відсутність у нього достатніх правових підстав для володіння, зберігання, а тим паче користування спірною земельною ділянкою.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки на обґрунтування своїх вимог позивач посилався на норми ч. 1 ст. 390 ЦК України, відповідно до якої, власник має право вимагати від особи, що незаконно володіє майном передання усіх доходів від майна, які вона одержала, або могла одержати за весь час володіння ним. Однак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що норми ч. 1 ст. 390 ЦК України щодо поняття доходів від майна, які одержала, або могла одержати особа, що незаконно володіє майном за весь час володіння ним, повинна розглядатися в контексті ст. 22 ЦК України, яка визначає поняття збитків (в тому числі і не отриманих доходів).

Однак, враховуючи наведене, а також те, що позивачем не надано належних доказів розміру завданих йому збитків, вважав, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення доходів, які отримані чи могли бути отримані відповідачем в зв'язку з використанням земельною ділянкою належить відмовити.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку і щодо відмови у відшкодуванні завданих збитків у визначенні ст.. 22 ЦК України, обґрунтовуючи наступним висновком.

Згідно п.б ч.1 ст. 211 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

У відповідності до ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У відповідності до ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (надалі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам. Неодержаний дохід це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, організацій та громадян.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Тобто, оскільки Позивачем не надано суду належних та допустимих, у передбаченому законодавством порядку доказів розміру завданих йому збитків, а саме - розміру збитків, визначений відповідною комісією у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, суд першої інстанції відмовив у відшкодуванні позивачу завданих йому збитків.

Доводом апеляційної скарги є те, що суд, всупереч закону, вирішуючи спір безпідставно обрав іншу норму права, а ніж ту, що заявлена до застосування позивачем. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні правовідносини виникли саме зі спричинення шкоди у вигляді збитків і ці відносини повинні регулюватись ст.22 ЦК України. Колегія суддів погоджується із зазначеними доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції порушив порядок щодо вирішення спору та застосував норму права, якою позивачем не обґрунтовувались його позовні вимоги.

Тобто, відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем, не заявлялось. Проте, суд першої інстанції безпідставно, при вирішенні позову, перейшов на норми ст.22 ЦК України, чим вийшов за межі позовних вимог у порушення вимог ст.. 11 ЦПК України. Тому, колегія суддів вважає, що у цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Так, обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на вимоги статей 388, 390 ЦК України. Проте, з вказаними вимогами погодитись не можна, враховуючи наступне.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 ЦК. Змістом даних зобов'язань є обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке ж зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК). Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (частина перша статті 1214 ЦК).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Проте, як зазначалось раніше підставою набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» земельної ділянки був укладений з позивачем договір оренди землі № 600 від 08 січня 2009 року, відповідно до якого позивач передав в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» вищезазначену земельну ділянку (а.с.8).

Враховуючи викладене, колегія вважає, що вимоги позивача щодо безпідставного набуття ТОВ «АПК «Спаський» майна не можна обґрунтовувати посиланням на ст. 388 та 390 ЦК України, оскільки, спірні правовідносини виникли з договірних відносин, а тому, не може визнаватись правильним застосування до правовідносин сторін положень цивільного законодавства, якими визначаються правові наслідки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. При цьому, позивач також не врахував, що положення про поширення чинності інституту безпідставного набуття або збереження майна на вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння не може застосовуватись як таке, що суперечить спеціальним правилам.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення доходів, які отримані чи могли бути отримані відповідачем у зв'язку з незаконним користуванням земельною ділянкою у 2014 році належить відмовити, як безпідставних.

Крім того, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги щодо незгоди з розміром моральної шкоди, яку стягнено на користь позивача у сумі 600 грн., є такими що підлягають відхиленню, також як безпідставні, а рішення суду першої інстанції у частині стягнення грошової суми у відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача скасуванню, з ухваленням нового рішення у цій частині.

Так, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення цих вимог у сумі 600 грн., враховуючи вимоги розумності та справедливості. Однак, судом не було враховано ті обставини, що спірні правовідносини виникли саме з договірних відносин, а тому, мають регулюватись договором. У даному випадку, умовами укладеного між сторонами договору оренди землі № 600 від 08 січня 2009 року не передбачено відшкодування моральної шкоди. Тому, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог позивача в частині відшкодування на його користь з відповідача моральної шкоди слід відмовити.

Оскаржуваним рішення суду першої інстанції було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалюючи у оскаржуваній частині нове рішення колегія суддів, у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, вирішує питання щодо судових витрат у справі та вважає, що сплачений позивачем судовий збір підлягає віднесенню на рахунок держави.

У іншій частині рішення суду не оскаржувалось, а тому, залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року - в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 600 грн., судових витрат у сумі 243,60 грн., а всього - 843,60 грн. та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення доходів, які отримані чи могли бути отримані відповідачем у зв'язку з незаконним користуванням земельною ділянкою у 2014 році - скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в частині стягнення доходів, які отримані чи могли бути отримані відповідачем у зв'язку з незаконним користуванням земельною ділянкою у 2014 році та в частині стягнення завданої моральної шкоди.

У іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

В.А.Ремез