Постанова № 55219760, 21.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/21978/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання недійсною постанову про стягнення виконавчого збору, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, постановою від 21.05.2015 відкрито виконавче провадження №47626517 з примусового виконання виконавчого напису №841 виданого 30.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. про звернення стягнення на нерухоме майно згідно з переліком, яке на підставі іпотечного договору №12/14/831, що посвідчений 08.06.2010 передано в іпотеку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». За рахунок коштів від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо сплати заборгованості ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» за кредитним договором по простроченим зобов'язанням у розмірі 3 312 075 доларів США, що згідно офіційного курсу гривні до долару США встановленого Національним Банком України станом на 30.04.2015 становить 69 708 686,10 грн.

Також, постановою від 21.05.2015 накладено арешт на нерухоме майно, що було передано в іпотеку.

В подальшому, постановою від 09.06.2015постанволено стягнути з боржника (позивача) виконавчий збір в сумі 6 970 868,61 грн.

Не погоджуючись із такими діями державного виконавця, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому проси визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову від 09.06.2015 про стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що станом на час винесення оскаржуваної постанови, боржник (позивач) не отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження, отже був позбавлений можливості виконати виконавчий напис добровільно.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, мотивуючи свою позицію наступним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №47626517 з примусового виконання виконавчого напису №841, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. про звернення стягнення на нерухоме майно а саме: квартиру загальною площею 149 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 та машиномісце АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_5, яка проживає за адресою АДРЕСА_4 в рахунок погашення боргу в сумі 69 708 686,10 грн. на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль»

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 21.05.2015 відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого документу.

Даною постановою боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Відповідно до стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою державного виконавця від 21.05.2015 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. від 30.04.2015 № 841 та встановлено семиденний строк самостійного виконання з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідно до вимог закону, із супровідним документом надсилалася боржнику за адресами м. Київ, вул. Л.Українки, 15-А та АДРЕСА_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження та завіреним належним чином журналом вихідної кореспонденції Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Книга №2).

Судом також встановлено, що рішення суду в строк, встановлений державним виконавцем для самостійного виконання, не виконано.

У зв'язку з чим, керуючись статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», 09.06.2015 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 970 868,61 грн.

Так, слід зазначити, що статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено підстави для стягнення з боржника виконавчого збору, а саме: у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до підпункту 3.7.1 пункту 3.7 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Разом з цим, слід зазначити, що визначене Законом коло підстав для стягнення з боржника виконавчого збору не обмежується і не пов'язується виключно з розпочатою процедурою примусового виконання виконавчого документа, тобто здійсненням державним виконавцем заходів примусового характеру.

Відповідно до положень ст. 28 Закону України «про виконавче провадження» виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Законом чітко встановлено, що підставою для стягнення виконавчого збору є невиконання боржником виконавчого документа у строк, установлений для самостійного його виконання.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 «Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», згідно якої «... постанови про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки державним виконавцем дотримано весь порядок дій, який передбачений Законом України «Про виконавче провадження», що в свою чергу є достатньою підставлю для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування постанови від 09.06.2015 по стягненню з боржника (позивача) виконавчого збору.

Разом з тим, судова колегія не може погодитись із правовою позицією суду першої інстанції щодо суми стягнення виконавчого збору та з тим, що сума виконавчого збору повинна розраховуватись пропорційно до стягнутої фактично суми по результатам проведених торгів з продажу майна, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Враховуючи, що боржником не виконано рішення, державний виконавець прийняв постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню до оцінки майна та проведення прилюдних торгів. Тобто, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлений законом (частина 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»).

Посилання позивача на порушення відповідачем вимог частини 5 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті оспорюваної постанови щодо визначення розміру виконавчого збору та задоволення судами з цих підстав позову, є наслідком помилкового тлумачення закону та свідчить про передчасне висунення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із вказаною нормою Закону у разі, якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

Стягнення виконавчого збору регулюється також пунктом 3 частини 1 статті 43 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої стягнення виконавчого збору при розподілі стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми.

Крім того, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно.

Пунктом 3.7.4. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що у разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону, постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що у разі якщо стягнутої з боржника внаслідок реалізації майна суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми, а виконавче провадження закінчується. Отже, фактичний розмір виконавчого збору за наслідками вчинення виконавчих дій визначається в залежності від стягнутої суми боргу.

За наведених обставин, підстав для висновку щодо незаконності постанови державного виконавця від 09.06.2015 ВП № 47626517 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 970 868,61 грн. не має.

Так, положення ст. 17, 41 Закону України «Про іпотеку» жодним чином не визначають порядок та розміри стягнення виконавчого збору. Натомість ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Оскільки розмір зобов'язання згідно виконавчого документа становить 69708686,10 грн., суму стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків обраховано вірно.

Враховуючи все вище викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, доводи апеляційних скарг спростовують висновки суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2015 року - скасувати, та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.