Рішення № 55217762, 21.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.01.16р. Справа № 904/10529/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрветпромпостач", м. Бровари Київської області

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфармавет", м.Дніпропетровськ

Про: стягнення заборгованості за договором поставки № 154 від 04.03.2013 року у сумі 24308,93 грн.

Суддя: Крижний О.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрветпромпостач" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфармавет" суму основного боргу у розмірі 13 328,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 076,99 грн. та 3% річних у розмірі 903,36 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 154 від 04.03.2013 року, у звязку з чим у нього виникла заборгованість. У звязку із несвоєчасною оплатою заборгованості за поставлений товар, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та індекс інфляції.

Відповідач не скористався наданим йому правом на участь представника у судовому засіданні, про день, час, та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання поштового відправлення (ухвали суду від 23.12.2015р.), яке отримане відповідачем 28.12.2015р.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відзиву на позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліфармавет" до суду не надало, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами (ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи був відкладений з 23.12.2015 року на 21.01.2016 року.

У судовому засіданні 21.01.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрветпромпостач" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліфармавет" (покупець) був укладений договір поставки №154 (далі - договір) відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязується передати у власність покупця ветеринарні препарати (далі - продукція), а покупець зобовязується приймати й здійснювати оплату за продукцію.

Постачальник передає покупцю продукцію в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у рахунку(ах)-фактурі(ах) та видатковій(их) накладній(их), які є невідємними частинами цього договору. Підписання представниками сторін видаткових накладних, свідчить про погодження між сторонами асортименту, кількості та ціни на продукцію (повноваження представника покупця підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей) (п.п.1.2, 1.3 договору).

Згідно з п. 2.3 договору доказом передачі продукції у власність покупця є видаткова(ві) накладна(ні), оформлена належним чином та довіреність на отримання продукції.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2013 року (п. 9.3 договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 15977,20 грн., що підтверджується видатковими накладними №1896 від 18.07.2013р. на суму 6480,00 грн., №2548 від 22.08.2013р. на суму 8 180,00 грн., №4452 від 26.12.2013 року на суму 1 317,20 грн.

Товар отриманий представником відповідача на підставі довіреностей №14 від 18.07.2013р., №16 від 21.08.2013р. та №24 від 26.12.2013р.

Відповідно до п. 5.3 договору постачальник зобовязується у 10-ти денний строк передати за вимогою покупця продукцію після 100% попередньої оплати.

11.11.2015р. позивач звертався до відповідача з вимогою-претензією №381 (яка направлялась відповідачу 13.11.2015р., що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист (а.с. 11, 12)), згідно якої просив відповідача перерахувати заборгованість у розмірі 15 977,20 грн.

Дана претензія-вимога залишена відповідачем без відповіді.

Позивач вказує, що відповідачем лише частково (на умовах передплати) оплачена заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 2 648,62 грн., а отже, дебіторська заборгованість ТОВ "Ліфармавет" перед ТОВ "Укрветпромпостач" складає 13 328,58 грн. (15977,20- 2648,62 грн.).

Позивач посилається на неоплату відповідачем у повному обсязі поставленого товару за договором поставки № 154 від 04.03.2013 року, що і є причиною виникнення спору.

Стосовно настання строку оплати товару суд звертає увагу на наступне. Фактичні дії сторін свідчать про погоджену сторонами зміну умов договору стосовно необхідності здійснення 100% передоплати за поставлену продукцію. При чому така зміна відбулася не в односторонньому порядку позивачем (поставка товару без передоплати), а саме за участю відповідача (прийняття товару без передоплати), адже відповідач міг відмовитися від прийняття товару, поставленого без передоплати.

Таким чином, оскільки сторони фактичними своїми діями змінили умови договору щодо необхідності передоплати у розмірі 100% вартості товару, необхідно керуватися загальними правилами, передбаченими ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до абз.1 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського гуду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Тобто, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014р. по справі №925/1332/13.

У той же час у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Поставка товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець скористався своїм законним правом у зустрічному зобов'язанні (постанова Верховного Суду України від 07.10.2014 по справі №904/4451/13).

Таким чином, якщо позивач поставив продукцію не отримавши при цьому попередньої оплати, має право вимагати від відповідача оплатити отриману ним продукцію.

З огляду на викладене, строк виконання зобов'язання з оплати поставленої продукції за договором № 154 від 04.03.2013 року є таким, що настав.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позивачем заявлена до стягнення заборгованість у сумі 13 328,58 грн. за договором поставки № 154 від 04.03.2013 року за поставлений товар, згідно видаткових накладних №1896 від 18.07.2013р., №2548 від 22.08.2013р. та №4452 від 26.12.2013р.

Доказів оплати вартості поставленого товару у розмірі 13 328,58 грн. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у сумі 13 328,58 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг у розмірі 13 328,58 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних за період з 18.07.2013 по 26.11.2015 року у розмірі 903,36 грн.

При дослідженні обставин справи суд встановив, що у розрахунку розміру 3% річних позивачем допущено арифметичну помилку, пов'язану із початком відліку прострочки, що потягло за собою збільшення періоду на один день за кожною видатковою накладною. Так, позивач починає нараховувати 3% річних із дати поставки, у той час як необхідно починати відлік нарахування із наступного за поставкою дня. Таким чином, вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково у розмірі 902,26 грн., виходячи із такого розрахунку:

- за видатковою накладною № 1896 від 18.07.2013р. прострочка з 19.07.2013р. по 26.11.2015р. на залишкову суму 3 831,38 грн. (6 480,00 грн. 2 648,62 грн. (часткова оплата)) 3% річних складають 271,14 грн.

- за видатковою накладною №2548 від 22.08.2013 р. прострочка з 23.08.2013р. по 26.11.2015р. на суму 8 180,00 грн. 3% річних складають 555,34 грн.

-за видатковою накладною №1576 від 26.12.2013 р. прострочка з 27.12.2013р. по 26.11.2015р. на суму 1 317,20 грн. 3% річних складають 75,78 грн.

Також позивач просить стягнути на свою користь інфляційні втрати, розраховані від суми боргу за товар поставлений із застосуванням індексу інфляції за різними накладними за загальний період з липня 2013 року (нарахування з серпня 2013 року) по листопад 2015 року (нарахування по жовтень 2013 року) у розмірі 10 076,99 грн.

Згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наведених положень законодавства вбачається, що втрати від інфляції можуть бути нараховані починаючи з наступного місяця у якому мав бути здійснений платіж, тобто початком періоду є наступний місяць, за тим, що вказаний у розрахунку.

Найменший період визначення індексу інфляції складає місяць (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року у справі 917/1667/14).

При перевірці нарахування інфляційних втрат судом встановлено правильність їх нарахування, у зв'язку з чим вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі за загальний період з липня 2013 року (нарахування з серпня 2013 року) по листопад 2015 року (нарахування по жовтень 2013 року) у розмірі 10 076,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню 24 307,83 грн. (основний борг у розмірі 13 328,58 грн., 3% річних у розмірі 902,26 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 076,99 грн.).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 217,94 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфармавет" (49034, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 37069712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрветпромпостач" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Будьонного, 23А) заборгованість у розмірі 13 328,58 грн., 3% річних у розмірі 902,26 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 076,99 грн. та судовий збір у розмірі 1217,94 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.01.2016 року.

Суддя О.М. Крижний