Ухвала суду № 55209323, 21.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8817/15-ц 21.01.2016 21.01.2016 21.01.2016

Справа 487/8817/15 ц

Провадження № 22 ц/784/300/16 Суддя 1-ої інстанції Кузьменко В.В.

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Козаченка В.І., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Харитоновою І.В.,

без участі позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на ухвалу

судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2015 року, постановлену за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення 203367 грн. 82 коп. заборгованості за договором про розміщення банківського вкладу (банківського вкладу), укладеним між сторонами 10 вересня 2015 року.

Ухвалю судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 грудня 2015 року позовна заява залишена без руху, а ухвалою того ж судді від 15 грудня 2015 року визнана неподаною та повернута позивачеві.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2015 року та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись, що висновки в ухвалі суперечать вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Залишаючи позовну заяву без руху, а потім і повертаючи її у відповідності до ст. 119,121 ЦПК України суддя виходив з того, що при подачі заяви позивач не сплатив судового збору як це передбачено Законом України «Про судовий збір» від 16 липня 2015 року (2033 грн. 68 коп.), а у встановлений законом строк, вказаного недоліку не виконав.

Проте, з висновками в ухвалі погодитися не можна.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що відповідач порушив його права як споживача.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника; продукція будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором. За вимогами ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обовязок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги звязку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Як розяснено в Постанові Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1996 року N 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів, до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Постановляючи ухвалу, суддя не звернув уваги на ці обставини та вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Тоді як за вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі за позовами, що повязані з порушенням їх прав, на що посилається позивач, звільняються від сплати судового збору. Положення вказаного Закону щодо порядку сплати судового збору за позовами про захист прав споживачів мають пріоритетне значення відносно відповідних положень Закону України «Про судовий збір».

За викладеного, колегія суддів вважає, що ухвалу у відповідності до п.2 ч.1 ст. 312 ЦПК України необхідно скасувати, а позовну заяву направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2015 року скасувати, а позовну заяву направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.Я.Мурлигіна

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_3