Ухвала суду № 55206346, 26.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/1136/14-ц Номер провадження 22-ц/775/215/2016

Головуючий в 1 інстанції Кротінов В.О. Єдиний унікальний номер 242/1136/14-ц

Доповідач Халаджи О.В. Номер провадження 22-ц/775/215/2016

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21січня 2016 року м. Артемівськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Халаджи О.В.

суддів: Жданової В.С., Санікової О.С.,

секретар Чуряєв В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Селидівського міського суду від 19 жовтня 2015 року за заявою ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3 про накладення заборони на відчуження нерухомого майна житлового будинку та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти певні дії у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Рішення набрало законної сили.

В процесі розгляду Селидівським міським судом зазначеної справи за поданням ВДВС Селидівського міського управління юстиції в Донецькій області про визначення частки майна боржника у спільній власності подружжя, до суду надійшла заява від ОСОБА_3 в інтересах стягувача ОСОБА_2 про накладення заборони на відчуження нерухомого майна житлового будинку та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти певні дії, в якій вона просила накласти заборону на відчуження нерухомого майна житлового будинку за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. Заречна, будинок 44, який зареєстрований за ОСОБА_4 та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на зазначений житловий будинок.

Ухвалою Селидівського міського суду від 19 жовтня 2015 року була задоволена заява ОСОБА_3, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 та накладена заборона на відчуження нерухомого майна житлового будинку та заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на зазначений житловий будинок.

На зазначену ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить її скасувати та постановити ухвалу про відмову у задоволенні вказаної заяви.

В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що питання про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в процесі примусового виконання судових рішень відноситься до повноважень державного виконавця, а не суду, що ухвалив рішення.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала, просила залишити ухвалу без змін.

Інші сторони, належним чином сповіщені про час та місце розгляду питання, не зявилися.

Заслухавши пояснення представника позивача та перевіривши докази в їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Судом першої інстанції встановлено, що обєктом подання є житловий будинок за адресою: м. Селидове, вул. Заречна, 44, що придбаний боржником та його дружиною ОСОБА_4 за час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу і за правовим режимом належить їм на праві спільної сумісної власності.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики були задоволенні та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 124 000,00 грн. Рішення набрало законної сили 18 листопада 2013 року, виконавче провадження за даним рішенням відкрито 04 грудня 2013 року.

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, на час відкриття виконавчого провадження у боржника відсутнє особисте майно, за рахунок якого може бути забезпечено виконання судового рішення.

Після набрання законної сили судовим рішенням, у проміжок часу з 28 листопада 2013 року до 04 грудня 2013 року боржник здійснив дії по відчуженню нежилого приміщення за адресою: м. Селидове Донецької області, бульвар Жовтневої Революції, 11, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 червня 2007 року № 14864872, за яким ОСОБА_1 значиться власником нежилого приміщення за адресою: м. Селидове Донецької області, бульвар Жовтневої Революції, 11.

Згідно інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 12 грудня 2013 року, станом на 28 листопада 2013 року ОСОБА_1 значиться як власник нежилого приміщення за адресою: м. Селидове Донецької області, бульвар Жовтневої Революції, 11, щодо якого наявні обтяження за іпотечним договором. Обтяження з цієї нерухомості зняті 28 листопада 2013 року через повне погашення кредиту та відсотків, виконання яких було забезпечено іпотекою, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру іпотек з відміткою про перенесення запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 12 грудня 2013 року, станом на 12 грудня 2013 року у Реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо належності боржникові ОСОБА_1 обєктів нерухомості на праві власності.

Враховуючи викладене та посилаючись на положення ст. 151 ЦПК України, суд першої інстанції вважав необхідним, з метою запобігання дій по відчуженню майна накласти заборону відчуження нерухомого майна.

Погодитися з даним висновком суду не можливо, оскільки питання вирішено з порушенням норм процесуального права.

Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Тобто заява про забезпечення позову може бути пред'явлена на стадії відкриття провадження у справі, стадії провадження у справі до судового розгляду, стадії судового розгляду в суді першої інстанції, стадії провадження в апеляційній інстанції.

У даному випадку, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, набрало законної сили 18 листопада 2013 року та на його виконання виданий виконавчий лист від 27 листопада 2013 року. (а. с. 2)

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Процесуальні питання, повязані з виконанням судових рішень у цивільних справах вирішуються відповідно до розділу VI ЦПК України, яким встановлений певний перелік повноважень суду при виконання рішення суду, що набрало законної сили. Зокрема, ст. 379 ЦПК України передбачено можливість визначення судом частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, яка розглядав у даній справі суд першої інстанції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 цього Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Порядок накладення арешту та опису майна боржника визначений ст. 57 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

З огляду на викладена, питання про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в процесу примусового виконання рішень суду відноситься до повноважень державного виконавця, а не суду.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права.

Таким чином, оскаржувану ухвалу судді першої інстанції слід скасувати з постановленням нової ухвали про відмову у задоволені заяви стягувача про накладення арешту та заборони відчуження майна боржника.

Керуючись ст.ст. 304, 307, п. 2 ч. 1 ст. 312, ст. 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Селидівського міського суду від 19 жовтня 2015 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3 про накладення заборони на відчуження нерухомого майна житлового будинку та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти певні дії відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, касаційна скарга на неї може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: