Ухвала суду № 55191386, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/22724/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку письмового розгляду касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сімейка" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сімейка» про стягнення 8727,59 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 2,62 грн. пені.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.10.2014 року позов задовольнив частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сімейка» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 8727,59 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року скасовано постанову суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За даними Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма 10-ПІ річна) Товаристтва з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сімейка» середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 29 осіб. Кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів - 1 особа. Фактично на підприємстві інваліди не працевлаштовані.

Предметом спору є стягнення 8727,59 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році та 2,62 грн. пені.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньоблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07. 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01.01.2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Слід зазначити, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01.03.1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01.01.2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01.01.2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Така періодичність була встановлена лише з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно Наказу № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ № 316 набрав чинності 12.07.2013 року, а тому обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії встановлено саме з 12.07.2013 року.

Я встановлено, відповідач у 2013 році двічі подавав звіти (від 04.03.2013 року, від 03.06.2013 року) до центру зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, вакансія на працевлаштування інваліда у 2013 році у відповідача виникла ще до набрання чинності Наказом № 316 (12.07.2013 року), а тому він подав звіти 3-ПН у період, коли періодичність їх подання регламентована не була.

Отже, у 2013 року відповідач належним чином інформував про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів від 04.03.2013 року та від 03.06.2013 року.

На думку колегії суддів, у даному випадку, позивач з урахуванням положень частини другої статті 218 Господарського кодексу України, не несе відповідальності за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на його підприємстві у 2013 році була менша, ніж установлено нормативом, оскільки він довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а саме належним чином подано звіти до центру зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За вищевказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: