Постанова № 55188470, 20.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2016 р. Справа№ 910/16714/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Фесенко А. В.

За участю представників:

від позивача: Чинник Н. В. - представник за довіреністю 747 від 31.12.2015

від відповідача: Дудко О. В. - представник за довіреністю від 13.07.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2015

у справі № 910/16714/15 (суддя Картавцева Ю. В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Виноградар-10»

про стягнення 96 772,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 76 942,26 грн. за послуги, надані за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 00006/4-07 від 01.02.2002 в період з 01.07.2012 по 30.06.2014, інфляційних втрат в сумі 9 313,40 грн., 3% річних в сумі 2 441,68 грн., пені в сумі 380,72 грн. та штрафу в сумі 7 694,23 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2015, повний текст якого складений 14.09.2015, у справі № 910/16714/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 24 550,28 грн., інфляційні втрати в сумі 1 534,28 грн., 3 % річних в сумі 407,50 грн., пеню в сумі 119,72 грн. та штраф в сумі 2 455,03 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору, укладеного між сторонами, передбачають постачання позивачем відповідачу питної води і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 у справі № 910/16714/15 в частині відмови у стягнення з відповідача 52 391,98 грн. основного боргу, 7 778,61 грн. інфляційних втрат, 2 034,18 грн. 3 % річних, 261 грн. пені та 5 239,20 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов у вказаній частині задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що спірним договором регулюються відносини сторін стосовно постачання питної води, якість якої відповідає вимогам чинних ДАанПІН 2.2.4-171-10, яка постачається до будинків, включених відповідачем до дислокації до договору, без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності, в тому числі, надання послуг, що потребують використання питної води, - гарячого водопостачання населенню.

Також позивач зазначив про те, що п. 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення № 190 від 27.06.2008 не має імперативного характеру та не містить зобов'язання ПАТ «Київенерго» як енергопостачальної організації щодо укладення договорів із споживачами для здійснення розрахунків з виробником (позивачем) за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, в той час як між позивачем та ПАТ «Київенерго» не існувало договірних відносин, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» купувало у позивача питну воду, яка в подальшому використовувалась б для виготовлення гарячої води,та її продажу у спірний період.

Крім того, позивач зауважив на тому, що відповідач не надав доказів того, що він уклав і оплачує будь-якій особі послуги з постачання води, яка іде на підігрів, та на тому, що факт часткової оплати відповідачем послуг з постачання води, яка іде на підігрів свідчить про те, що відповідач визнає обов'язок по оплаті таких послуг.

Крім викладеного вище, позивач послався на те, що судом першої інстанції самовільно змінено призначення платежу та зараховано кошти, які були сплачені відповідачем за питну воду, використану ним для потреб гарячого водопостачання, в оплату вартості питної води, що ним використовувалась в його діяльності для надання своїм споживачам послуг з холодного водопостачання, а також вартості стоків гарячої води, і, таким чином, судом було самостійно зменшено суму заборгованості відповідача перед позивачем, що є неправомірним втручанням суду в господарську діяльність позивача, а також організацію ведення позивачем бухгалтерського обліку.

Ухвалою від 07.10.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді Скрипка І. М., Власов Ю. Л. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням в.о. керівника апарату від 17.12.2015 № 09-52/1465/15, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у справі Шаптали Є. Ю. на лікарняному та відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/16714/15.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 17.12.2015, справу № 910/16714/15 призначено судді-доповідачу Калатай Н.Ф.

Ухвалою від 17.12.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийнято до свого провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти її задоволення заперечив, зазначивши однак, що вважає безпідставним задоволення судом позовних вимог про стягнення з відповідача оплати вартості послуг з прийняття стоків гарячої води.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.02.2002 Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є позивач, як Постачальник та відповідач як Абонент уклали договір на послуги водопостачання та водовідведення № 00006/4-07 (далі Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги відповідно до умов Договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила 1).

Правила 1 втратили чинність починаючи з 18.10.2008 в зв'язку з набранням законної сили Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом № 190 від 27.06.2008 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України (далі Правила 2).

Враховуючи, що в період, заборгованість за який заявлена до стягнення (з 01.07.2012 по 30.06.2014), діяли Правила 2 (з 18.10.2008), які відповідно до ст. 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (далі - Закон) є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме Правила 2.

З наданого позивачем Розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника ЖБК «Виноградар-10» (далі Розгорнутий розрахунок позовних вимог) (а.с.16-18 т.1) вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу (76 942,26 грн.) складається з:

- боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води за період з липня 2012 року по червень 2014 року включно, який рахується за послуги за кодом 7-1068, в сумі 26 045,36 грн.;

- боргу, який рахується за послуги за кодом 7-51068, на загальну суму 50 896,90 грн., з яких: 28 616,53 грн. - за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (питна вода), за період з липня 2012 року по червень 2014 року, 22 280,37 грн. - за прийняття стоків гарячої води за період з липня 2012 року по червень 2014 року.

Суд першої інстанції частково, в сумі 24 550,28 грн., задовольнив позовні вимоги про стягнення плати за послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 7-1068, в іншій частині позовних вимог відмовив.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у позові в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 28 616,53 грн., який позивач рахує за відповідачем за постачання гарячої води за період з липня 2012 року по червень 2014 року (код 7-51068), з огляду на таке.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Підпунктом «а» пункту 2.1 Договору встановлено, що позивач зобов'язаний забезпечувати відповідачу постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна».

Отже, спірний Договір укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження наявності між сторонами договірних відносин щодо постачання позивачем відповідачу гарячої води позивачем суду не надано.

Слід зазначити і про таке.

Статтею 19 Закону передбачено договірне формування відносин між підприємствами питного водопостачання та споживачами.

Правилами 2 встановлено наступне:

- договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги» (п. 2.1);

- істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (п. 2.2);

- суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення (п. 3.13).

Отже, виходячи зі змісту Правил 2, вартість питної води, що йде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Відповідач стверджує, що він не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії теплових пунктів (котелень), а балансоутримувачем відповідних теплових пунктів є Публічне акціонерне товариство «Київенерго». Позивач вказаних посилань відповідача не заперечив, жодних доказів на спростування зазначеного факту суду не надав.

Вказані обставини підтверджуються судовими рішеннями у справах № 7/730 та 1/248, предметом дослідження в яких були правовідносини сторін щодо постачання води за умовами Договору, але за інші періоди, де встановлено, що метою укладення Договору є постачання питної води для потреб будинку № 62-Б по пр. Правди в м. Києві за абонентським номером 627-37, і він не пов'язаний з постачанням води відповідачу для виготовлення гарячої води, тому вимога про стягнення плати за цю воду за вказаним договором є безпідставною (рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2007 у справі № 7/730 залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2007 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2009 у справі № 1/248 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2009).

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судові рішення у справах № 7/730 та № 1/248 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/16714/15, не можуть їм суперечити.

Водночас згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, факти, встановлені судом під час вирішення справ № 7/730 та № 1/248, зокрема, те, що укладений між сторонами Договір не пов'язаний з постачанням води відповідачу для виготовлення гарячої води, тому вимога про стягнення плати за цю воду за вказаним договором є безпідставною, визнаються колегією суддів такими, що не потребують доведення.

Будь-яких змін до Договору щодо надання позивачем відповідачу послуг з постачання води для виготовлення гарячої води після ухвалення судових рішень у вказаних справах сторонами не вносилось.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, оскільки умовами Договору такі взаємовідносини не регулюються.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача вартості послуг з постачання гарячої води в сумі 28 616,53 грн., наданих у період з липня 2012 року по червень 2014 року, задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані за Договором послуги за кодом 7-1068 слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 22 Закону, одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Враховуючи, що предметом укладеного сторонами Договору є надання позивачем відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення, позивач має законне право вимагати у судовому порядку погашення відповідачем боргу за ці послуги у випадку його наявності.

Згідно з Розгорнутим розрахунком позовних вимог в частині плати за послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 7-1068, за період з липня 2012 року по червень 2014 року включно за відповідачем рахується борг в сумі 26 045,36 грн. (а.с.16 т.1).

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Факт надання вказаних послуг та їх обсяги підтверджуються актами про зняття показань з приладу обліку (а.с. 57-63 т. 1) та розшифровками рахунків абонента за кодом 7-1068 (а.с.72-77 т.1).

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача плати за послуги з відведення гарячої води слід зазначити таке.

Згідно з п. 3.3 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильників та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності із п. 21.1 Правил 1.

Згідно з п. 21.1 Правил 1, кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу або місцевих джерел, згідно з показниками водолічильників, а в разі відсутності останніх - за діючими нормами водоспоживання та іншими видами взаємних розрахунків з абонентами згідно з п. 21.2 цих Правил.

Позивач у запереченнях на відзив (а.с.195-198 т1) та в апеляційній скарзі пояснив, що нарахування обсягів води, що йде на підігрів і, відповідно, обсягів відведення вказаної води за спірний період проводилось за нормою споживання на одного мешканця 3,5 м.куб. на одну особу.

Як вбачається з Розгорнутого розрахунку позовних вимог позивача щодо вимог про сплату послуг за кодом 7-51068 (а.с.17-18 т.1) та долучених до матеріалів справи розшифровок рахунків відповідача з кодом абонента 7-51068 (а.с.78-83 т.1), плату за водовідведення води за вказаним кодом позивач нарахував виходячи з щомісячного обсягу споживання відповідачем води (1 274,00 куб.м.) в сумі 22 280,37 грн.

Згідно з п. 3.6 Договору позивач щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги за Договором. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

В пункті 3.4 Договору встановлено, що відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади, у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

В матеріалах справи наявні виставлені позивачем платіжні вимоги-доручення щодо спірних послуг (а.с. 84-133 т. 1) та довідка ПАТ «Радикал Банк» № 132915/15 від 31.07.2015 (а.с. 201 т. 1), з якої слідує, що відповідні дебетові повідомлення позивачем відповідачу надсилались.

Відповідно до п. 3.5 Договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у встановленому Договором порядку заперечував щодо обсягів та вартості послуг з прийняття стоків гарячої води, а відтак, відповідно до п. 3.5 Договору дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

Посилання апелянта на безпідставність стягнення з нього плати за послуги з прийняття стоків гарячої води є недоведеними, оскільки як у Правилах 2, так і у Договорі йдеться про водовідведення, без зазначення про те, що це не стосується стоків гарячої води, в той час як проти обсягів та вартості стоків гарячої води відповідач у встановленому Договором порядку не заперечив.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач законно вимагає стягнення з відповідача на свою користь боргу за послуги водопостачання та водовідведення за кодом 7-1068 та відведення стоків гарячої води.

Щодо розміру вказаних вимог слід зазначити таке.

З Розгорнутого розрахунку позовних вимог слідує, що за період з липня 2012 року по червень 2014 року позивачем відповідачу за Договором надано послуг з постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води на загальну суму 68 131,50 грн. та послуг з прийняття стоків гарячої води в сумі 40 788,38 грн.

Відповідач у відзиві на позов не заперечив обсягів та вартості наданих у спірний період послуг з постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води, визнавши, що їх було надано позивачем на загальну суму 68 131,50 грн.

Отже, загалом на виконання умов Договору позивач в період з липня 2012 року по червень 2014 року надав відповідачу послуг на загальну суму 108 919,88 грн. (68 131,50+40 788,38).

З наданих позивачем платіжних доручень слідує, що загалом в рахунок оплати спірних послуг ним було перераховано 80 184 грн. (а.с. 151-171 т. 1).

Позивач зазначив, що відповідач в рахунок оплати наданих послуг сплатив 84 369,60 грн., що на 4 004,21 грн. більше за суму наявних в матеріалах справи платіжних доручень, пояснивши розбіжність тим, що вказану суму Управлінням праці та соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації відшкодовано на користь позивача по субсидіям мешканців будинку за адресою м. Київ, пр. Правди, 62Б (а.с. 219-221 т. 1).

За таких обставин, колегія суддів виходить з того, що на виконання умов Договору щодо оплати вартості наданих у спірний період послуг позивач отримав 84 369,60 грн.

Доказів надання послуг в іншому об'ємі або перерахування в рахунок їх оплати іншої суми матеріали справи не містять.

Отже, неоплаченими залишились послуги на загальну суму 24 550,28 грн. (108 919,88-84 369,60).

З наданого позивачем Розгорнутого розрахунку позовних вимог слідує, що сплаченими відповідачем коштами (84 369,60 грн.) позивач розпорядився наступним чином: 42 086,14 грн. зарахував за кодом 7-1068, 42 283, 46 грн. - за кодом 7-51068 (із них: 23 775, 45 грн. - за холодну воду на підігрів, 18 508,01 грн. - стоки гарячої води).

Проте, з наданих відповідачем платіжних доручень, якими спірні кошти були перераховані позивачу, слідує, що відповідач перераховував кошти без зазначення коду, але з призначенням платежу: оплата за послуги водопостачання та водовідведення із зазначенням місяця, за який оплачуються послуги (одне платіжне доручення № 123 від 28.11.2012 на суму 4 000 грн. містить посилання на код 7-1068 - примітка суду).

Враховуючи, що правові підстави для стягнення з відповідача вартості послуг з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, відсутні та з огляду на відсутність в платіжних дорученнях відповідача посилань на зарахування таких коштів в рахунок оплати послуг з постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, позивач не мав жодних підстав для зарахування частини зі сплачених відповідачем коштів в оплату вказаних послуг.

Оскільки саме позивач неправомірно зарахував отримані від відповідача кошти в рахунок оплати послуг, право на стягнення плати за які з відповідача він не мав, безпідставними є посилання позивача на те, що судом першої інстанції самовільно змінено призначення платежу та зараховано кошти, які були сплачені відповідачем за питну воду, використану ним для потреб гарячого водопостачання, в оплату вартості питної води, що ним використовувалась в його діяльності для надання своїм споживачам послуг з холодного водопостачання, а також вартості стоків гарячої води і таким чином судами було самостійно зменшено суму заборгованості відповідача перед позивачем, що є неправомірним втручанням суду в господарську діяльність позивача, а також організацію ведення позивачем бухгалтерського обліку, адже суд першої інстанції таких дій не здійснював.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зарахування сплачених відповідачем 23 775,45 грн. в якості оплати за холодну воду на підігрів є неправомірним та не приймається з огляду на встановлені обставини щодо відсутності підстав стягувати вартість холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, та не вбачає порушень в тому, що частину сплачених відповідачем коштів (23 775,45 грн.) суд першої інстанції зарахував в рахунок оплати вартості послуг з прийняття стоків гарячої води на суму 22 280, 37 грн., а решту, в сумі 1 495,08 грн., - в рахунок оплати вартості послуг за кодом 7-1068 (питна вода та стоки).

За таких обставин, заборгованість за надані за Договором у спірний період послуги з постачання холодної води та відведення стоків холодної води становить 24 550,28 грн. (26 045,36-1 495,08), а заборгованість за послуги з прийняття стоків гарячої води (код 7-1068) відсутня.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача заборгованості за надані за Договором в період з 01.07.2012 по 30.06.2014 послуги за кодом 7-1068 в сумі 24 550,28 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 380,72грн. та штрафу в сумі 7 694,23 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

В п. 4.2 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату послуг позивач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з п. 4.1 Договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг, відповідач сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої суми.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу, частковому задоволенню підлягають і позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу.

Суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 119,72 грн. та штраф в сумі 2 455,0 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 9 313,40 грн. та 3% річних в сумі 2 441,68 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу, частковому задоволенню підлягають і позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних та річних.

Суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 1 534,79 грн. та 3 % річних в сумі 407,50 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 у справі № 910/16714/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 у справі № 910/16714/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 у справі № 910/16714/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16714/15.

Повний текст постанови складено: 25.01.2016

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха