Постанова № 55188404, 20.01.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.01.2016 справа №905/2228/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3за участю представників сторін: від позивача:Не зявивсявід відповідача:ОСОБА_4 - за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Білозерське, Донецька областьна рішення господарського судуДонецької області від02.12.2015 року по справі№ 905/2228/15 (суддя: Подколзіна Л.Д.)за позовомПриватного акціонерного товариства «Макіївський завод «Лазер», м. Павлоград, Дніпропетровська областьдо відповідача:Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Білозерське, Донецька областьпростягнення 438 628,44 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Макіївський завод «Лазер», м. Павлоград, Дніпропетровська область (далі «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Білозерське, Донецька область (далі «Відповідач») суми основного боргу у розмірі 401 464,80 грн., пені в розмірі 26 045,15 грн., інфляційних витрат в розмірі 7 359,37 грн., 3% річних у розмірі 3 759,12 грн. та суми судового збору в розмірі 6 579,43 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року у справі № 905/2228/15 позов було задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Добропілля, м. Білозерське, Донецької області на користь Публічного акціонерного товариства «Макіївський завод «Лазер», м. Павлоград, Дніпропетровської області заборгованість у розмірі 401 464,80 грн., пеню у розмірі 26 045,15 грн., інфляційні витрати у розмірі 7 359,37 грн., 3% річних у розмірі 3 759,12 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 6 579,43 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року у справі № 905/2228/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Макіївський завод «Лазер», м. Павлоград, Дніпропетровська область в повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки, покладені в основу зазначеного рішення, не відповідають обставинам справи, у звязку з чим рішення підлягає скасуванню.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте 20.01.2016 року до канцелярії Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив Приватного акціонерного товариства «Макіївський завод «Лазер", м. Павлоград, Дніпропетровська область на апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Білозерське, Донецька область, в якому представник позивача просить суд, рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року у справі № 905/2228/15 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив спірне рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Макіївський завод «Лазер», м. Павлоград, Дніпропетровська область - відмовити.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2, ст.. 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК)).

Відповідно до ст.. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1, ст. 215 ЦК України).

У ч. 1, ст.. 207 Господарського Кодексу України (далі ГК) зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст.. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.01.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м. Білозерське, Донецька область, (далі «Покупець») та Публічним акціонерним товариством «Макїївський завод «Лазер», м. Павлоград, Дніпропетровська область, (далі «Постачальник») укладено договір № 261-ШБ (далі «Договір»), згідно умов якого постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію, а останній зобовязався прийняти та оплатити її на умовах, визначених цим договором та специфікаціями до нього, що є невідємною частиною договору.

Згідно з п. 4.1. Договору, поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, ціні, з якісними характеристиками і в строки, узгоджені сторонами у специфікаціях до даного договору.

Умови поставки продукції DDP, згідно Инкотермс-2000, з урахуванням умов та застережень, які містяться в цьому договорі та/або відповідних специфікаціях до нього (п.4.2 договору).

Пунктом 4.5. Договору встановлено, що датою поставки вважається дата, вказана представником Покупця на відповідних товаротранспортних документах, наданих Постачальником.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як підставою для скасування рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року у справі № 905/2228/15, апелянт зазначає те, що відповідно до умов Договору, у видаткових накладних № РН-0000437 від 24.07.2014 року, № РН-0000465 від 26.08.2014 року, № РН-0000540 від 26.11.2014 року, № РН-0000060 від 28.04.2015 року, позивачем не зазначена дата отримання відповідачем товару, а тому строк оплати за спірними накладними не настав, на підставі чого боржник не міг виконати свого обовязку у відповідності до умов Договору.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає те, що згідно з п. 1.3. Договору, Постачальник гарантує, що продукція за договором належить йому на праві власності. Проте, жодних документів, які б підтверджували походження товару та право власності на нього, суду не було надано.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про продукцію, а також містить відомості про фактичне отримання продукції. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції, на підставі чого у Покупця виник обовязок сплатити вартість поставленого товару.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч. 1, ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що продукція за договором була поставлена позивачем відповідачу у відповідності до його умов, умов специфікацій та додаткових угод до Договору є цілком обґрунтованим.

Відповідачем отримано товар за видатковими накладними № РН-0000437 від 24.07.2014 року, № РН-0000465 від 26.08.2014 року, № РН-0000540 від 26.11.2014 року, № РН-0000060 від 28.04.2015 року, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств без будь-яких зауважень та заперечень, а тому суд приходить до висновку, що відповідач погодився із зазначеною на видаткових накладних датою, а отже датою поставки є дата складання видаткової накладної.

Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Отже, отримавши товар та не сплативши його вартість в повному обсязі, Покупець порушив вимоги Договору та вимоги ст. 692 ЦК України.

З огляду на зазначене, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність нарахування Позивачем пені, 3% річних та інфляційних нарахувань на основну суму боргу. Відповідно, здійснивши перерахунок, апеляційний суд дійшов висновку, що розрахунок суду першої інстанції є арифметично вірним.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року у справі № 905/2228/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників:

1 позивачу;

1 відповідачу;

1 до справи;

1 ГСДО;

1 ДАГС.