Постанова № 55188380, 21.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2016 р. Справа№ 905/341/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

Представники учасників судового процесу у судове засідання не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»

на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2015

у справі №905/341/15 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона №9»

до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Донецької філії Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»

про стягнення 565 536,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона №9» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (далі, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Донецька філія Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (далі, третя особа), про стягнення заборгованості у розмірі 565 536,62 грн., а саме: 316 749,45 грн. основного боргу, 11 637,29 грн. пені, 12 574,52 грн. 3% річних та 224 575,36 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором підряду №3/699-13 від 04.09.2013.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.08.2015 справу №905/341/15 направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.11.2015 у справі №905/341/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона №9» задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона №9» - 316 749,45 грн. заборгованості, 224 575,36 грн. інфляційних втрат, 7 949,11 грн. пені, 12 574,52 грн. 3% річних та 11 236,97 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2015 у справі №905/341/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» у справі №905/341/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 17.12.2015.

17.12.2015 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі №905/341/15 до затвердження реєстру вимог кредиторів у справі №911/4610/15.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав подане ним клопотання про зупинення провадження у справі №905/341/15.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання, призначене на 17.12.2015, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача та третьої особи ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 розгляд справи відкладено на 21.01.2016, запропоновано позивачу та третій особі надати суду письмові пояснення з приводу заявленого клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання, призначене на 21.01.2016, представники учасників судового процесу не з'явились.

21.01.2016 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду заяву про відкладення розгляду справи, мотивовану тим, що його представник перебуває у службовому відрядженні та не зможе взяти участь у розгляді справи.

Представники відповідача та третьої особи про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що до заяви про відкладення розгляду справи позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

У зазначеній заяві представником позивача також не доведено факт неможливості заміни його іншим представником чи обставин, які унеможливлюють розгляд справи у його відсутності.

Таким чином, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, суд, а також сплив процесуальних строків розгляду спору, встановлених статтями 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників учасників судового процесу та відмовляє у задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи.

У задоволенні клопотання відповідача від 17.12.2015 про зупинення провадження у справі колегією суддів відмовлено з підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як підтверджується матеріалами справи, 04.09.2013 між Державним підприємством «Регіональні електричні мережі» в особі директора Донецької філії Костогриза О.В., що діє на підставі положення та довіреності №1532 від 9 жовтня 2012 року (за договором - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вознесенська механізована колона №9» (за договором - підрядник) укладено Договір підряду №3/699-13 (далі, Договір).

Пунктом 1.1. Договору встановлено, що підрядник зобов'язується у 2013 році виконати замовникові роботи, зазначені в договірній ціні з додатками (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Згідно пункту 1.2. Договору найменування робіт: Капітальний ремонт ЛЕП-0,4 кВ, Пролетарській РЕМ.

У відповідності до пункту 1.3. Договору обсяги виконання робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна цього договору становить 1 178 476,92 грн.

Відповідно до пункту 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів на рахунок підрядника після підписання сторонами акта приймання виконаних робіт протягом 30 календарних днів з дня підписання такого акту.

Згідно пункту 5.1. Договору строк виконання робіт до 31 грудня 2013 року включно.

Пунктом 6.1.1. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний вчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи.

Відповідно до пункту 10.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, а по фінансовим зобов'язанням - до повного їх виконання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання на загальну суму 1 019 226,07 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року (акт підписано 28 жовтня 2013 року), за листопад 2013 року (2 акти, підписано 28 листопада 2013 року) та за грудень 2013 року (2 акти, підписано 25 грудня 2013 року) (том 1, а.с. 12-33).

Зазначені акти підписані відповідачем без будь-яких зауважень та скріплені його печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи умови договору та дату підписання зазначених актів, відповідач був зобов'язаний здійснити остаточну оплату за даним Договором 23 січня 2014 року (включно).

Водночас, як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останній свої зобов'язання за Договором щодо оплати виконаних робіт у встановлений Договором строк в повному обсязі не виконав, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 316 749,45 грн.

З огляду на зазначене, розмір заборгованості у сумі 316 749,45 грн. відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений належними та допустимими доказами, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи правомірно задоволена судом першої інстанції у розмірі 316 749,45 грн.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі на те, що станом на день прийняття рішення у справі відповідач не може підтвердити або спростувати виконання позивачем робіт за Договором підряду №3/699-13 від 4 вересня 2013 року, оскільки адміністративна будівля Донецької філії Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» знаходиться у місті Донецьк, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року за №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» визнано територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, була захоплена незаконними збройними формуваннями, у зв'язку з чим первинна документація зазначеного підприємства була втрачена, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки факт виконання позивачем робіт за Договором підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року (акт підписано 28 жовтня 2013 року), за листопад 2013 року (2 акти, підписано 28 листопада 2013 року) та за грудень 2013 року (2 акти, підписано 25 грудня 2013 року), які були підписані відповідачем ще в грудні 2013 року, тобто, до визнання території м. Донецька такою, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату печатки Донецької філії Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Крім того, у своїх зверненнях до правоохоронних органів (том 1, а.с. 76-79) відповідач сам зазначає, що фактичне захоплення будівлі Донецької філії ДП «Регіональні електричні мережі» відбулося лише у січні 201 5 року.

Також, колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що він не має можливості перевірити справжність двох актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року від 25.12.2013, оскільки вони підписані ОСОБА_4, який на той момент перебував на посаді заступника з технічного будівництва, а на даний час перебуває на території самопроголошеної ДНР та працює на користь незаконно створеного підприємства РП «РЭК», а тому скаржник має всі підстави вважати, що в 2014 році були оплачені дійсні акти виконаних будівельних робіт за жовтень та листопад 2013 року, а акти виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року у 2013 році складені не були, а могли бути складені після захоплення підприємства, оскільки вказані твердження скаржника ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджується належними та допустимими доказами.

Крім того, із листування, яке здійснювалось між сторонами у грудні 2014 - січні 2015 року з приводу погашення заборгованості за Договором (том 1, а.с. 34-39), не вбачається, що відповідачем заперечувався факт існування вказаної заборгованості або спростовувалась справжність актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року.

Посилання відповідача на ту обставину, що згідно пункту 3.1. Договору його ціна складає 1 178 476,92 грн., у той час як сума виконаних робіт за актами, наданими позивачем, складає 1 019 226,07 грн., що свідчить про неповне виконання умов Договору позивачем, не спростовує факту існування у відповідача заборгованості в розмірі 316 749,45 грн. та не звільняє відповідача від сплати коштів за фактично виконані позивачем роботи.

Таким чином, заборгованість відповідача за Договором становить 316 749,45 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви, враховуючи положення Договору, є таким, що настав.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, суду також не надано.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 574,52 грн. 3% річних та 224 575,36 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 12 574,52 грн. 3% річних та 224 575,36 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивачем на підставі пункту 7.3. Договору заявлена до стягнення з відповідача пеня за неналежне виконання умов Договору у розмірі 11 637,29 грн.

Нарахування пені є штрафною санкцією та, відповідно, окремим видом господарсько-правової відповідальності.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 7.3. Договору замовник за цим договором несе відповідальність за порушення термінів оплати за договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи умови Договору та дату підписання актів приймання виконаних будівельних робіт, відповідач був зобов'язаний здійснити остаточну оплату за даним договором 23 січня 2014 року (включно), а тому зобов'язання за Договором є простроченим відповідачем з 24 січня 2014 року, а за арифметично вірним перерахунком суду розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 7 949,11 грн.

Заперечуючи проти стягнення з відповідача штрафних санкцій, скаржник у апеляційній скарзі посилається на статтю 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідачем не враховано, що положення статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюються на відносини сторін, що виникають з кредитних договорів або договорів позики, в той час, як зобов'язання між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору підряду, до яких не застосовуються положення статті 2 вказаного Закону.

З приводу заявленого відповідачем 17.12.2015 клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту заявленого клопотання, останнє мотивоване тим, що стосовно ДП «Регіональні електричні мережі» винесено ухвалу Господарського суду Київської області від 17.11.2015 у справі №911/4610/15 про порушення провадження у справі про банкрутство. З огляду на це, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідача у справі №905/341/15 сума коштів може мати ознаки грошового зобов'язання в розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», обов'язок розглядати заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника у відповідності до вимог частини 3 статті 22 вказаного Закону покладається на розпорядника майна, а тому, на думку відповідача, провадження у справі №905/341/15 слід зупинити до затвердження реєстру вимог кредиторів у справі №911/4610/15.

Відповідно до частини 1, 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний господарський суд переглядає рішення суду першої інстанції станом на дату його прийняття.

З огляду на зазначене, оскільки ухвала Господарського суду Київської області від 17.11.2015 у справі №911/4610/15 про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Регіональні електричні мережі» була винесена вже після прийняття судом першої інстанції рішення у справі №905/341/15 про стягнення з відповідача визначеної суми заборгованості, у суду відсутні підстави для зупинення провадження у справі до затвердження згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» реєстру вимог кредиторів у справі №911/4610/15.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2015 у справі №905/341/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2015 у справі №905/341/15 залишити без змін.

Матеріали справи №905/341/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх