Постанова № 55188266, 19.01.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.01.2016р. справа №913/781/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретаря ОСОБА_4від позивача:не з"явивсявід відповідача:не з"явивсярозглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м. Сєвєродонецьк, Луганська область на рішення господарського судуЛуганської областівід 10.11.2015 року у справі№ 913/781/15 (суддя Корнієнко В.В.)за позовомДержавного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м. Сєвєродонецьк, Луганська областьдо Луганської обласної організації Комуністичної партії України, м.Луганськпростягнення боргу за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №873 від 11.10.2013р. у розмірі 24554,71грн., пені у розмірі 2017,17грн., штрафу 7 % у розмірі 1778,18грн., 3% річних у розмірі 902,78грн., інфляційних у розмірі 11623,40грн.ВСТАНОВИВ:

10.09.2015р. Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м.Сєвєродонецьк Луганської області звернулося до господарського суду Луганської області із позовом до Луганської обласної організації Комуністичної партії України, м.Луганськ про стягнення боргу за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №873 від 11.10.2013р. у розмірі 24554,71грн., пені у розмірі 2017,17грн., штрафу 7 % у розмірі 1778,18грн., 3% річних у розмірі 902,78грн., інфляційних у розмірі 11623,40грн. ( а.с. 4-13).

Рішенням господарського суду Луганської області від 10.11.2015р. позовні вимоги Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» були задоволені частково. Стягнуто з Луганської обласної організації Комуністичної партії України на користь Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» заборгованості 24554,71грн., 3% річних 902,78грн., інфляційні у розмірі 11623,73грн. та суму судового збору у розмірі 1104,73грн. В решті позову відмовлено (а.с.121-122).

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем належним чином виконані умови договору №873 від 11.10.2003р. в частині поставки теплової енергії в гарячій воді, натомість зі сторони відповідача умови договору не виконані в повному обсязі, що є підставою для стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних. Щодо стягнення пені та штрафу, суд дійшов висновку про відмову у задоволені у зв»язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

Позивач, Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» звернувся із апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні пені та штрафу незаконним і необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його в цій частині та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу у повному обсязі (а.с.130-133).

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначив, що відповідно до умов договору відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і договором за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені.

Апелянт звертає увагу щодо правомірності заявлених вимог щодо стягнення пені та штрафу, передбачених ч.2 ст.231 ГК України, у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення з посиланням на постанову Вищого господарського суду України по справі №7/649 від 29.06.2010р.

Сторони у судове засідання не з"явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Апелянт надіслав до суду заяву від 15.01.2016р. № 06-05-20 про неможливість забезпечення явки у судове засідання 19.01.2016р. о 9 год. 30 хв., де підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі.

Приймаючи до уваги те, що згідно ухвали Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження від 07.12.2015р. явка сторін не визнавалася обов»язковою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу без участі сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач, Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м.Сєвєродонецьк, Луганської області (ідентифікаційний код 00131050) є юридичною особою, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.98).

Відповідач, Луганська обласна організація Комуністичної партії України, (ідентифікаційний код 21851618), що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи ( а.с.36).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2012р. між ОСОБА_5 ( за договором - продавець) та Луганською обласною організацією Комуністичної партії України (за договором покупець) був укладений договір купівлі-продажу об»єкту нежитлового приміщення №2075, за умовами якого, продавець продав, а покупець купив відчужуване нерухоме майно і сплатив за нього обговорену грошову суму (а.с.34).

Відповідно до п.1.2 договору, предметом цього договору є об»єкт нерухомого майна нежиле приміщення, розташоване за адресою: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Лисичанська, 5-б/62.

17.01.2013р. представник відповідача звернувся до позивача з листом щодо укладання договору про постачання теплової енергії у гарячій воді за вказаною вище адресою (а.с.25).

Позивачем разом із супровідним листом №08-6-151 від 04.02.2013р. на адресу відповідача був направлений проект договору №873 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (а.с. 26).

11.10.2013р. між ДП Сєвєродонецька ТЕЦ (за договором енергопостачальна організація, далі позивач) та Луганською обласною організацією Комуністичної партії України (за договором споживач, далі - відповідач) було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №873 (а.с.30-33).

За цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобовязання своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов»язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (п.1.1 договору).

Теплова енергія постачається споживачу у приміщення за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул.Лисичанська,5б/62 опалювальна площа 56,4мІ, об»єм теплової енергії в межах Q = 7,93 Гкал/рік з максимальним навантаженням Е Q =0,0038 Гкал/годину, згідно розрахунку максимального годинного та річного навантаження на опалення наведеного у Додатку №1 до договору (п.1.3 договору).

Згідно пункту 2.2 договору енергопостачальна організація постачає споживачу в період з 15.10.2008р. до 15.10.2009р. теплову енергію в гарячій воді в межах ? рік=46 Гкал/рік з максимальним навантаженням Е ?= 0,0276 Гкал/годину.

Розділом 2 договору визначені тарифи на послуги на момент укладення договору, які становлять: - для потреб інших споживачів (крім населення) 970,02грн. за 1 Гкал (без ПДВ) (п.2.1 договору).

Розмір щомісячної плати за наданні послуги на момент укладення договору наведено у Додатку №1 до договору (п.2.2 договору).

Так, пунктом 2.3 договору встановлено, що плата за надані послуги за наявності засобів обліку теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з п.10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення (далі-Правила).

Розділом 3 договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим, згідно рахунків, отриманих споживачем самостійно або уповноваженою ним особою (представником) до 15 числа місяця, що настає за розрахунковим, у відділі збуту теплової енергії виконавця, що знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Федоренка,37. Неотримання або несвоєчасне отримання рахунку не звільняє споживача від обов»язку оплати послуг з постачання теплової енергії (п.3.1 договору).

Згідно п.3.4 договору за централізоване опалення та гаряче водопостачання об»єкта, плата справляється згідно з п.п.1.3, 2.1, 2.2, 2.3 договору.

За несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі встановленому законом (п.3.6 договору).

Розділом 5 договору сторони визначили відповідальність сторін.

Споживач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за:

- недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

- несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені;

- втручання у роботу засобів обліку теплової енергії;

-порушення зобов»язань, установлених законодавством і цим договором (п.5.1 догоовру).

Договір укладається на 3 роки і набуває чинності з дня його укладання. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п.9.1 договору).

Договір підписаний сторонами у встановленому законодавством порядку.

Як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору, свої зобов»язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії належним чином у повному обсязі не виконав, у зв»язку з чим утворилася заборгованість у сумі 24554,71 грн.

Відповідачу були направлені неодноразово претензії, що містяться в матеріалах справи які залишені без відповіді та реагування ( а.с.60-68).

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що у період з листопада 2012р. по квітень 2013р., з жовтня 2013р. по квітень 2014р., з квітня 2014р. по березень 2014р. він надав відповідачеві послуги з теплопостачання на загальну суму 26415,37грн., що підтверджується долученими до справи рахунками за вказаний період (а.с.38-59).

З матеріалів справи вбачається, нежитлове приміщення відповідача, розташоване на першому поверсі багатоповерхового житлового будинку №5-б/62 по вул. Лисичанська у м.Сєвєродонецьку, який приладом обліку теплової енергії не обладнано. Як зазначає позивач, технічної можливості відключення окремих приміщень у даному житловому будинку не передбачено.

Позивач стверджує, що відповідач впродовж зазначеного періоду часу неналежним чином виконував умови укладеного договору, у звязку з чим станом на 31.08.2015р. утворився борг у сумі 24554,71грн.

Проте, як стверджує позивач, відповідач допустив порушення умов договору №873 від 11.10.2013р. щодо своєчасної та повної сплати вартості отриманих послуг, що призвело до утворення основного боргу за вказані вище періоди, на які позивач, керуючись чинним законодавством та умовами вищеназваного договору, нарахував:

пеню за період з 26.11.2014р. по 31.08.2015р. (з урахуванням часу виникнення права на її нарахування) - у сумі 2017,17 грн. (а.с.19);

штраф 7% за період з 26.11.2014р. по 31.08.2015р. у розмірі 1778,18грн. (а.с. 23);

3% річних за період з 31.05.2013р. по 31.08.2015р. у сумі 902,78 грн. (а.с.20);

інфляційні за період з 31.05.2013р. по 31.08.2015р. у сумі 11623,40 грн. (а.с.21) - які, разом з основним боргом, просить стягнути з відповідача.

За таких обставин позивач звернувся до господарського суду із зазначеним вище позовом до відповідача про стягнення основного боргу у сумі 24554,71грн., пені у сумі 2017,17грн., штрафу 7% у розмірі 1778,18грн., 3% річних у сумі 902,78грн., інфляційних у розмірі 11623,40грн. за опалювальні сезони з жовтня 2012 року по квітень 2013р., з жовтня 2013р. по квітень 2014р., з квітня 2014р. по березень 2014р.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішення питання щодо стягнення заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України Про теплопостачання від 02.06.2005р. № 2633-1У ( далі Закон № 2633), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IV( далі Закон № 1875- IV), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1875 комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведення газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.2 ст.275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем.

Згідно зі ст. 19 Закону України № 2633 споживач зобовязаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Основним обовязком споживача теплової енергії, відповідно до ст. 24 зазначеного Закону, визначено додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір №873 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 11.10.2013р. є договором про надання послуг, отже на нього розповсюджуються положення глави 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення».

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 901 ЦК України).

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов»язання ( ч. 2 ст. 901 ЦК України).

Статтею 1 Закону України № 2633 визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 19 Закону України № 2633 споживач зобовязаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Основним обовязком споживача теплової енергії, відповідно до ст. 24 зазначеного Закону, визначено додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

На момент укладення договору тариф на теплову енергію визначався у відповідності до п.2.1 договору та становив 970,02грн. за 1Гкал. (без ПДВ).

У визначенні суми заборгованості суб»єктів природних монополій за поставлену теплову енергію застосуванню з 22.07.2010р. підлягають тарифи на теплову енергію, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 14.12.2010р. № 1729, прийняті останньою в межах повноважень, наданих Законом України «Про національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» від 09.07.2010р. № 2479-У1.

Як зазначив позивач, вартість 1 Гкал теплової енергії, що поставлялась відповідачу становила:

- з 01.04.2012р. по 31.12.2013р. (тариф для потреб інших споживачів) 970,02грн. (без ПДВ) відповідно до наказу по підприємству від 21.03.2012р. №70 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі постанови НКРРКП України від 16.03.2012р. №136 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства „Сєвєродонецька теплоелектроцентраль;

- з 01.04.2014р. по 31.03.2014р. (тариф для потреб інших споживачів) 900,67грн. згідно наказу по підприємству від 14.01.2014р. №8 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі Постанови НКРРКП України від 31.12.2013р. №485 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль.

- з 01.04.2014р. по 31.05.2014р. (тариф для потреб інших споживачів) 10085,63грн. згідно наказу по підприємству від 31.03.2014р. №53 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі Постанови НКРРКП України від 31.03.2014р. №231 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль.

- з 01.06.2014р. по 30.11.2014р. (тариф для потреб інших споживачів) 1204,47грн. згідно наказу по підприємству від 18.06.2014р. №72 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі Постанови НКРРКП України від 23.05.2014р. №587 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль.

- з 01.12.2014р. по 28/.02.2015р. (тариф для потреб інших споживачів) 1455,42грн. згідно наказу по підприємству від 10.12.2014р. №126 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі Постанови НКРРКП України від 28.11.2014р. №611 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль.

- з 01.03.2015р. по 31.03.2015р. (тариф для потреб інших споживачів) 2089,44грн. згідно наказу по підприємству від 12.03.2015р. №27 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі Постанови НКРРКП України від 27.02.2015р. №266 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль.

- з 01.04.2015р. (тариф для потреб інших споживачів) 1790,15грн. згідно наказу по підприємству від 01.04.2015р. №40 Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам, прийнятого на підставі Постанови НКРРКП України від 31.03.2015р. №1158 Про встановлення тарифів на теплову енергію Державного підприємства Сєвєродонецька теплоелектроцентраль.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визначається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

В силу ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Колегія суддів зазначає, що доказів припинення дії договору №873 від 11.10.2013р. в установленому законодавством і умовами договору порядку відповідачем суду не надано.

Оскільки відповідач свої обов»язки щодо оплати за отримані послуги не виконав, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію у розмірі 24554,71грн. за жовтень 2013р. по квітень 2015р., розмір якої доведений та підтверджений документально.

Позивачем підтверджено належними доказами, а апелянтом не спростовано, що відповідач, отримавши від позивача теплову енергію, повинен був у визначений договором строк оплатити її вартість, а відтак колегія суддів погоджує висновок місцевого господарського суду про те, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні умов договору та висновок суду про стягнення заборгованості у сумі 24554,71грн. за договором №873 від 11.10.2013р. є правильним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши арифметично розрахунок 3% річних у сумі 902,78грн. та інфляційних у сумі 11 623,40грн., колегія суддів вважає висновок суду щодо їх задоволення правильним та обґрунтованим.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню за період з 26.11.2014р. по 31.08.2015р. у розмірі 2 017,17грн. з посиланням на ч.2 ст. 231 ГК України.

Суд у задоволенні вимоги в цій частині відмовив, зазначивши, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов"язання, пов"язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. З огляду на це, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку позивачем заявлено до стягнення пеня та штраф за прострочення виконання саме грошового зобов"язання, тобто вищевказані положення Закону застосовані позивачем невірно.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно абзацу 5 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення", з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає в ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до ст.ст.216 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України)

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

До суб"єктів підприємницької діяльності, які використовують для провадження своєї діяльності нежилі будинки і приміщення, що належать таким суб"єктам на праві власності або орендовані ними на підставі договору, у разі несвоєчасного розрахунку за спожиті комунальні послуги не застосовуються положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", а натомість слід керуватися вимогами спеціального нормативного акту - Закону України "Про відповідальність суб"єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20.05.1999р. №686-Х1У. При цьому розмір пені має становити 1% суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлений угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013р. у справі №3-бгс13.

З укладеного між сторонами договору вбачається, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому законом (п.3.6 договору).

Розділом 5 договору сторони визначили, що споживач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за, зокрема, несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені.

Арифметичний розрахунок суми пені за вимогами Закону № 686 за спірний період перевищує суму, яку просить стягнути позивач, проте суд самостійно не має права збільшувати або зменшувати позовні вимоги, а відтак стягненню підлягає заявлена позивачем пеня у розмірі 2017,17 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача штраф 7% за період з 26.11.2014р. по 31.08.2015р. у розмірі 1778,18грн.

Суд у задоволенні вимоги в цій частині відмовив, з посиланням на те, що відповідачем допущене прострочення виконання саме грошового зобов»язання, а тому ст.231 Господарського кодексу України не може застосовуватися у даній справі, з чим погоджується колегія суддів, зазначаючи на наступне.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі виник спір щодо несплати послуг за договором №873 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а тому необхідно з'ясувати, яке саме це зобов'язання - грошове чи не грошове.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання ї"ї обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, договір про надання послуг складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, колегія суддів вважає, що правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Тому санкції, встановлені частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України в даному випадку не підлягають застосуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № З-11гс11 від 04.02.2014р.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 10.11.2015р. у справі №913/781/15 в частині відмови стягнення з відповідача пені підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення вказаних вимог у відповідному розмірі.

В іншій частині рішення господарського суду є законним та обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м. Сєвєродонецьк, Луганська область на рішення господарського суду Луганської області від 10.11.2015р. у справі №913/781/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 10.11.2015р. у справі №913/781/15 в частині відмови щодо стягнення пені у сумі 2017,17грн. скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м.Сєвєродонецьк Луганської області до Луганської обласної організації Комуністичної партії України, м.Луганськ про стягнення пені у розмірі 2017,17грн. задовольнити.

Стягнути з Луганської обласної організації Комуністичної партії України, м.Луганськ на користь Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м.Сєвєродонецьк Луганської області борг за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №873 від 11.10.2013р. у розмірі 24 554,71грн., 3% річних у розмірі 902,78грн., інфляційних у розмірі 11 623,40грн., пеню у розмірі 2017,17грн., витрати на судовий збір за подання позову у розмірі 1165,01грн.

Третій абзац з резолютивної частини рішення господарського суду Луганської області від 10.11.2015р. у справі №913/781/15 в частині відмови про стягнення пені в сумі 2017,17грн. виключити.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 10.11.2015 року у справі №913/781/15 - залишити без змін

Стягнути з Луганської обласної організації Комуністичної партії України, м.Луганськ (ЄДРПОУ 21851618) на користь Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль» м.Сєвєродонецьк Луганської області (ЄДРПОУ 00131050) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1281,52грн.

Господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

СуддіО.А.Марченко

ОСОБА_3

Надр.4 прим:1 у справу; 2 позивачу;3 відповідачу; 4 ДАГС;5ГС Луганської обл.