Ухвала суду № 55187957, 18.01.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" січня 2016 р. Справа № 918/1295/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Рівненського державного гуманітарного університету

про стягнення боргу в суму 38 739 грн. 43 коп.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 18 квітня 2014 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 06 жовтня 2015 року);

від ГУ ДКСУ в Рівненській області: не зєявився

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненського державного гуманітарного університету (далі Університет, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 38 739,43 грн. , з яких: 14 763,99 грн. основний боргу, 6 881,31 грн. пеня, 712,21 грн. 3 % річних, 16 381,92 грн. інфляційних втрат, позовні вимоги аргументувавши неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 2786/14-БО(Т)-28 від 12 травня 2014 року в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою суду від 19 листопада 2015 року розгляд справи відкладено на 03 грудня 2015 року.

Ухвалою суду від 03 грудня 2015 року розгляд справи відкладено на 17 грудня 2015 року.

Ухвалою суду від 17 грудня 2015 року розгляд справи відкладено на 29 грудня 2015 року.

28 грудня 2015 року відповідачем подано до суду клопотання про залучення ГУ ДКСУ в Рівненській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Розглянувши подане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

З аналізу статті 27 ГПК України слідує, що підставою для залучення до розгляду справи третьої особи є обставини, за яких рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Проте, будь-яких доказів того, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки ГУ ДКСУ в Рівненській області щодо будь-якої з сторін справи заявник суду не надав. Слід зазначити, що ГУ ДКСУ в Рівненській області не є стороною спірних правовідносин.

Відтак, суд не вбачає підстав для залучення ГУ ДКСУ в Рівненській області в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Разом з тим, суд, з метою повного всебічного та об'єктивного розгляду справи, своєю ухвалою від 29 грудня 2015 року зобов'язав ГУ ДКСУ в Рівненській області надати письмові пояснення по суті позовних вимог та направити в порядку статті 30 ГПК України свого повноважного представника в судове засідання.

28 грудня 2015 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині основної суми заборгованості, разом з тим, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині нарахованих сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 29 грудня 2015 року розгляд справи відкладено на 18 січня 2016 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнав частково, та просив відмовити в задоволенні позову в частині нарахованих сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

12 травня 2014 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (як продавцем) та Університетом (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2786/14-БО(Т)-28, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець, у свою чергу, прийняти та оплатити цей газ на умовах даного договору (далі - Договір).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 23 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): січень 4; лютий 4; березень 4; квітень 2; жовтень 2; листопад 3; грудень 4.

Як визначено пунктом 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів, обліку газу покупця.

Відповідно до пункту 3.4 Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу - газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до пункту 5.2. Договору, ціна за 1000 куб. м газу становить 2448 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2 %; - податок на додану вартість за ставкою 20 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 287, 00 грн., також ПДВ 20 % - 57, 40 грн., всього з ПДВ 344,40 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу 2783,96 грн., крім того ПДВ 20 % 556,79 грн., всього з ПДВ 3340,75 коп. грн.

Положеннями пункту 6.1. Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 11 Договору № 2786/14-БО(Т)-28 купівлі-продажу природного газу, Договір набуває чинності з дати підпписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного Договору позивач протягом січня квітня та жовтня - грудня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 46 103,72 грн. Даний факт підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі природного газу.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором щодо поставки газу також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі № 918/1436/14 вирішено стягнути на користь позивача борг в сумі 18 346,91 грн. за поставлений природний газ в період протягом січня-квітня 2014 року.

Водночас судом встановлено, що відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості природного газу, поставленого у спірний період, не виконав, за поставлений природний газ розрахувався у розмірі 31 339,73 грн., таким чином непогашеною лишається заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 14 763,99 грн.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено приписами статті 520 ЦК України, боржник у зобов'язані може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України унормовано, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На час розгляду справи доказів оплати основного боргу в сумі 14 763,99 грн. матеріали справи не містять, доказів в підтвердження спростування факту поставки природного газу на зазначену суму відповідачем не подано та не зазначено про їх існування.

На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за поставлений природний газ обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 712,21 грн. - 3 % річних, 16 381,92 грн. - інфляційних втрат, 6 881,31 грн. - пені судом враховується наступне.

Згідно з частиною 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок 3 % річних в розмірі 712,21 грн. дійшов висновку про помилковість наданого позивачем розрахунку з огляду на наступне.

Як роз'яснено у пункті 1.9. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Проте, здійснюючи нарахування сум 3 % річних, позивач помилково включив день фактичної оплати заборгованості в період нарахування сум 3 % річних.

Здійснивши перерахунок нарахованих сум 3 % річних суд приходить до висновку, що до задоволення підлягає 709,64 грн. 3 % річних, відтак в задоволенні вимог про стягнення 2,57 грн. річних слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення 16 381,92 грн. інфляційних втрат суд зазначає, що позивачем при розрахунку суми інфляційних втрат допущено помилку та при обрхунку таких втрат до сум заборгованості включено суми з врахуванням нарахованих інфляційних втрат за попередній період.

Здійснивши перерахунок нарахованих інфляційних втрат суд приходисть до висновку, що до стягнення підлагає 15 699,18 грн. інфляційних втрат, відтак, в задоволенні вимог про стягнення 682,74 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до статті 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

За приписами статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено частиною 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. Договору № 2786/14-БО(Т)-28 від 12 травня 2014 року cторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Розрахунок пені, наданий позивачем судом перевірено та встановлено, що позивачем допущено помилку при обрахуванні пені, а саме при нарахуванні штрафної санкції за зобов'язаннями листопада 2014 року на суму 10 257,54 грн. у період нарахування пені з 04.03.2015 по 28.05.2015 позивачем помилково включено до періоду прострочення день фактичної оплати боргу - 28.05.2015.

За здійсненим судом перерахунком розміру пені, до стягнення підлягає 6 864,45 грн. пені, а отже, в задоволенні вимог про стягнення 16,86 грн. пені суд відмовляє.

Щодо поданого відповідачем відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.

Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 вказав, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для не проведення розрахунків, оскільки на підставі частини 2 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Разом з тим, відповідач зазначає, що порушення умов договору відповідачем відбулося у зв'язку з тим, що Головним Управлінням Державної казначейської служби в Рівненській області не поставлено бюджетне зобов'язання на облік у встановленому порядку, чим, на думку відповідача, його було позбавлено можливості своєчасно виконати зобов'язання перед позивачем.

Проте, вказані обставини не є предметом розгляду даної справи, та не звільняють відповідача від обов'язку по сплаті заборгованості.

Слід зазначити, що відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Конституція України (ст. 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Суд також роз'яснює відповідачу про можливість оскарження дій чи бездіяльності органів державної влади їх посадових осіб, що призвели до порушення прав та інтересів відповідача у сфері публічно-правових відносин, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Враховуючи зазначене, відповідач не позбавлений можливості оскаржити до адміністративного суду рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як визначено положеннями статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Рівненського державного гуманітарного університету про стягнення заборгованості в сумі 14 763,99 грн. основного боргу, 6 864,45 грн. пені, 709,64 грн. 3 % річних, 15 699,18 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Рівненського державного гуманітарного університету (33028, місто Рівне, вулиця Степана Бандери, будинок 12, ідентифікаційний код: 25736989) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код: 20077720) 14 763 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят три) грн. 99 коп. основного боргу, 6 864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 45 коп. пені, 709 (сімсот девять) грн. 64 коп. 3 % річних, 15 699 (п'ятнадцять тисяч шістсот девяносто девять) грн. 18 грн. інфляційних втрат та 1 195 (одна тисяча сто девяносто п'ять) грн. 95 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

повне рішення складено 22 січня 2016 року

Суддя Качур А.М.