Рішення № 55187128, 06.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015Справа № 910/19541/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІКОМ АВТО»

до Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 448 255, 32 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Бившев С.В. за довіреністю № 9 від 22.01.2014 р.;

від відповідача: Лещишин Н.М. за довіреністю № 1494/09-2012 від 16.09.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІКОМ АВТО» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про стягнення 668 817, 20 грн., а саме: 640 061, 82 грн. основного боргу, 26 579, 89 грн. пені, 846, 50 грн. інфляційних втрат та 1 328, 99 грн. 3 % річних.

Крім того, з метою забезпечення позову позивач просив суд в порядку ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України накласти арешт на майно та грошові кошти, які належать відповідачу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору, він виконав ремонтні роботи щодо автомобілів відповідача, які в порушення взятих на себе зобов'язань останнім не були оплачені у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19541/15, її розгляд призначено на 08.09.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 08.09.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача в судовому засіданні 08.09.2015 р. подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, в також заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу, відповідно до змісту якої він просить суд стягнути з відповідача 549 312, 34 грн. основного боргу, оскільки відповідач 21.08.2015 р. частково розрахувався з позивачем.

В судовому засіданні 08.09.2015 р. судом було прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а також підтримав викладене в прохальній частині позовної заяви клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Суд відклав розгляд вищевказаного клопотання позивача до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. розгляд справи було відкладено на 29.09.2015 р.

У судовому засіданні 29.09.2015 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про зменшення суми позову та розстрочку виконання рішення, мотивоване тим, що невиконання грошових зобов'язань трапилось не з його вини, а через фінансові затрати, пов'язані зі скороченням працівників підприємства на виконання наказу НАК «Нафтогаз України» від 04.03.2015 р. № 68.

Від представника позивача в судовому засіданні надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу до 419 499, 94 грн., мотивована тим, що відповідач додатково погасив частину боргу перед позивачем.

Судом було прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Від представників сторін в судовому засіданні 29.09.2015 р. надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 06.10.2015 р.

У судовому засіданні 06.10.2015 р. судом було розглянуто клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в його задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

У судовому засіданні 06.10.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» та Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було укладено Договір № 0002 про надання послуг, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується у відповідності до умов даного договору надати послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ відповідача, зазначених у переліку автотранспортних засобів, що є додатком № 1 до договору, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити такі послуги. Код послуг згідно ДК 016:2010 - 45.20.1.

Згідно з п. 4.1. Договору № 0002, розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування відповідачем грошових коштів в сумі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на рахунок позивача, визначений у договорі, не пізніше 120 (ста двадцяти) банківських дні з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Оплата послуг здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури згідно відповідного акту приймання-передачі наданих послуг (п. 4.2. Договору № 0002).

Пунктом 9.6. Договору № 0002 визначено, що в разі несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати за даним договором, відповідач сплачує позивачу (на його письмову вимогу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період несвоєчасного виконання зазначеного зобов'язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

Даний договір набирає чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2014 р. Закінчення строку дії або розірвання договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань, які виникли під час дії договору (п. п. 12.1 та 12.2 Договору № 0002).

Також, 13.01.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 0003 про надання послуг, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується у відповідності до умов даного договору надати послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ відповідача, зазначених у переліку автотранспортних засобів, що є додатком № 1 до договору, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити такі послуги. Код послуг згідно ДК 016:2010 - 45.20.1.

Згідно з п. 3.1. Договору № 0003, розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування відповідачем грошових коштів в сумі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на рахунок позивача, визначений у договорі, не пізніше 120 (ста двадцяти) банківських дні з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Оплата послуг здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури згідно відповідного акту приймання-передачі наданих послуг (п. 3.2. Договору № 0003).

Пунктом 8.5. Договору № 0003 визначено, що в разі несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати за даним договором, відповідач сплачує позивачу (на його письмову вимогу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період несвоєчасного виконання зазначеного зобов'язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

Даний договір набирає чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2014 р. (п. 10.1 Договору № 0003).

25.02.2014 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 0014, за умовами якого постачальник зобов'язався у 2014 році поставити частини та приладдя до автотранспортних засобів, а замовник зобов'язався приймати цей товар та своєчасно оплачувати його вартість.

Пунктом 4.1. Договору поставки № 0014 його сторони визначили, що розрахунки за кожну партію поставленого товару здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника згідно специфікації виключно в національній валюті України в безготівковій формі протягом 120 банківських днів з дня отримання документів, зазначених в п. 5.3. Договору.

Так, відповідно до п. 5.3. Договору поставки № 0014 було визначено, що при поставці кожної партії товару постачальник зобов'язаний передати замовнику наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, всі необхідні документи, що підтверджують якість товару; у випадку поставки товару не в повному обсязі чи повернення частини товару, постачальник зобов'язаний надати замовнику розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Пунктом 10.4. Договору поставки № 0014 було передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленого товару постачальник має право стягнути з замовника пеню за кожен день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості.

Відповідно до п. 13.1. Договору поставки № 0014 він набирає чинності з дати підписання Договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2014 р.

13.03.2014 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 16, за умовами якого постачальник зобов'язався у 2014 році поставити частини та приладдя до автотранспортних засобів, а замовник зобов'язався приймати цей товар та своєчасно оплачувати його вартість.

Пунктом 4.1. Договору поставки № 16 його сторони визначили, що розрахунки за кожну партію поставленого товару здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника згідно специфікації виключно в національній валюті України в безготівковій формі протягом 120 банківських днів з дня отримання документів, зазначених в п. 5.3. Договору.

Так, відповідно до п. 5.3. Договору поставки № 16 було визначено, що при поставці кожної партії товару постачальник зобов'язаний передати замовнику наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, всі необхідні документи, що підтверджують якість товару; у випадку поставки товару не в повному обсязі чи повернення частини товару, постачальник зобов'язаний надати замовнику розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Пунктом 10.4. Договору поставки № 16 було передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленого товару постачальник має право стягнути з замовника пеню за кожен день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості.

Відповідно до п. 13.1. Договору поставки № 16 він набирає чинності з дати підписання Договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2014 р.

31.12.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» та Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання послуг № 0002 від 31.12.2014 р., відповідно до умов якого сторони домовились:

1.1. продовжити термін дії договору до 31.03.2015 р.

1.2. визначити вартість послуг відповідно до умов договору з 01.01.2015 р. , в сумі, що не перевищить 20 % вартості послуг, визначеної у договорі, і становить 399 070, 00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 66 511, 67 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виконані роботи та поставлені товари згідно умов вищевказаних договорів, про що сторони підписали наряди-замовлення та видаткові накладні: № ЮА-1485 від 27.10.2014 р., № ЮА-1488 від 27.10.2014 р., № ЮА-1489 від 27.10.2014 р., № ЮА-1490 від 27.10.2014 р., № ЮА-1650 від 28.10.2014 р., № ЮА-1651 від 28.10.2014 р., № ЮА-1652 від 28.10.2014 р., № ЮА-1653 від 28.10.2014 р., № ЮА-1655 від 28.10.2014 р., № ЮА-1656 від 28.10.2014 р., № ЮА-1709 від 24.12.2014 р., № ЮА-1785 від 24.12.2014 р., № ЮА-1787 від 24.12.2014 р., № ЮА-1793 від 24.12.2014 р., № ЮА-1809 від 24.12.2014 р., № ЮА-1786 від 25.12.2014 р., № ЮА-1788 від 25.12.2014 р., № ЮА-1789 від 25.12.2014 р., № ЮА-1790 від 25.12.2014 р., № ЮА-1791 від 25.12.2014 р., № ЮА-1792 від 25.12.2014 р., № ЮА-1794 від 25.12.2014 р., № ЮА-1810 від 25.12.2014 р., № ЮА-1830 від 25.12.2014 р., № ЮА-1831 від 26.12.2014 р., № ЮА-1833 від 25.12.2014 р., № ЮА-1834 від 25.12.2014 р.

З метою оплати виконаних робіт та поставлених товарів, позивач виставив відповідачу рахунки: № ЮА-1485 від 27.10.2014 р. на суму 2630,06 грн., № ЮА-1488 від 27.10.2014 р. на суму 2630,06 грн., № ЮА-1489 від 27.10.2014 р. на суму 5207,04 грн., № ЮА-1490 від 27.10.2014 р. на суму 2700,06 грн., № ЮА-1650 від 28.10.2014 р. на суму 25310,11 грн., № ЮА-1651 від 28.10.2014 р. на суму 17913,08 грн., № ЮА-1652 від 28.10.2014 р. на суму 810,00 грн., № ЮА-1653 від 28.10.2014 р. на суму 15 993,01 грн., № ЮА-1655 від 28.10.2014 р. на суму 75025,02 грн., № ЮА-1656 від 28.10.2014 р. на суму 25751,04 грн., № ЮА-1709 від 24.12.2014 р. на суму 60293,74 грн., № ЮА-1785 від 24.12.2014 р. на суму 133378,01 грн., № ЮА-1787 від 24.12.2014 р. на суму 17478,0 грн., № ЮА-1793 від 24.12.2014 р. на суму 71302,99 грн., № ЮА-1809 від 24.12.2014 р. на суму 8140,01 грн., № ЮА-1786 від 25.12.2014 р. на суму 20436,12 грн., № ЮА-1788 від 25.12.2014 р. на суму 28362,10 грн., № ЮА-1789 від 25.12.2014 р. на суму 3910,04 грн., № ЮА-1790 від 25.12.2014 р. на суму 6613,06 грн., № ЮА-1791 від 25.12.2014 р. на суму 25387,04 грн., № ЮА-1792 від 25.12.2014 р. на суму 11401,04 грн., № ЮА-1794 від 25.12.2014 р. на суму 13571,17 грн., № ЮА-1810 від 25.12.2014 р. на суму 560, 00 грн., № ЮА-1830 від 25.12.2014 р. на суму 7890,00 грн., № ЮА-1831 від 26.12.2014 р. на суму 2840,02 грн., № ЮА-1833 від 25.12.2014 р. на суму 40588,00 грн., № ЮА-1834 від 25.12.2014 р. на суму 13941,00 грн., всього на суму 640061,82 грн.

Вказані рахунки не були оплачені відповідачем у встановлені строки, з огляду на що позивач звернувся з даним позовом до суду.

Після порушення провадження у справі відповідач перерахував позивачу 21.08.2015 р. 90 749, 48 грн. та 25.09.2015 р. 129 812, 40 грн., внаслідок чого за відповідачем станом на момент розгляду спору по суті рахується борг в сумі 419 499,94 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами підряду та поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Сторони визначили умови оплати за договорами поставки, а саме: протягом 120 банківських днів з дня отримання документів, зазначених в п. 5.3. Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Сторони визначили умови оплати за договорами підряду: не пізніше 120 (ста двадцяти) банківських дні з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари та виконані позивачем роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на час розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується вимог про стягнення 26 579, 89 грн. пені, 846, 50 грн. інфляційних втрат та 1 328, 99 грн. 3 % річних, слід відзначити наступне.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що він є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань у повному обсязі, а отже, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

При цьому, суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення суми позову.

Так, суд зауважує, що чинним законодавством суду надано право при прийнятті рішення у справі зменшувати лише розмір штрафних санкцій, а не в цілому заборгованості, яка присуджується до стягнення.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даному випадку, на переконання суду, заявлений до стягнення розмір пені не є надміру завищеним у порівнянні з простроченою сумою заборгованості, а тому суд не знаходить підстав для її зменшення.

Разом з тим, враховуючи в цілому значну суму заборгованості, а також пояснення відповідача щодо складного фінансового становища, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача щодо розстрочки виконання рішення у справі.

Так, відповідно до мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», зазначається, що підставою для застосування статті 36 Закону є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

За судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У Господарському процесуальному кодексі передбачено дві стадії, на яких суд може вирішувати питання про розстрочку виконання рішення, а саме: при винесенні рішення по суті справи, що відображається в мотивувальній та резолютивній частинах рішення (пункт 3 частини першої, частина друга статті 84), а також у наказі господарського суду; та під час виконання рішення суду (виконавчого провадження) шляхом винесення окремого процесуального документа (ухвали) про розстрочку виконання рішення (частина третя статті 121).

Розстрочка виконання рішення суду, як вважає Конституційний Суд України, означає виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. За змістом частини другої статті 84 Кодексу строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.

Конституційний Суд України також зазначає, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення.

Аналогічні висновки наведені в п. 7.1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів».

Зокрема, Вищий господарський суд України відзначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів»).

Також, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому суд у кожному окремому випадку оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженням відповідача внаслідок того, що на підприємстві відбувається процедура скорочення чисельності штату працівників, він вимушений нести значні витрати на здійснення обов'язкових виплат, що призвело до складного фінансового стану підприємства.

При цьому, відповідач зауважує, що він не відмовляється від виконання взятих на себе перед позивачем зобов'язань, про що свідчать і платежі, здійснені ним після порушення провадження у даній справі.

Враховуючи зазначене та можливі негативні наслідки для відповідача при негайному виконанні рішення суду у даній справі, суд вважає, що виконання рішення суду без його розстрочки може позбавити можливості забезпечувати господарську діяльність відповідача та призвести до його фінансової неспроможності. Такі обставини значно ускладнять або взагалі зроблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача.

У зв'язку з цим, з огляду на значний розмір заборгованості відповідача перед позивачем, суд вважає за необхідне розстрочити виконання рішення на 3 місяці.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача, в тому числі в частині вимог, відносно яких позивачем було подано заяву про зменшення через сплату боргу після порушення провадження у справі, оскільки спір в цій частині виник з вини відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (02002, місто Київ, вулиця Луначарського, будинок 2; код ЄДРПОУ 31059253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІКОМ АВТО» (01103, місто Київ, Військовий Проїзд, будинок 8; код ЄДРПОУ 31663318) 419 499 (чотириста дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 94 коп. основного боргу, 26 579 (двадцять шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 89 коп. пені, 846 (вісімсот сорок шість) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 1 328 (одну тисячу триста двадцять вісім) грн. 99 коп. 3 % річних та 13 376 (тринадцять тисяч триста сімдесят шість) грн. 35 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Розстрочити виконання рішення на 3 місяці, встановивши наступний порядок сплати грошових коштів:

- до 31.10.2015 р. - 153 877, 22 грн.;

- до 30.11.2015 р. - 153 877, 22 грн.;

- до 31.12.2015 р. - 153 877, 23 грн.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.10.2015 р.

Суддя В.С. Ломака