Постанова № 55162448, 13.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2016 р. Справа№ 910/22007/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Самардак І.С. - представник, дов. б/н від 01.09.2015;

від відповідача: Удод О.П. - представник, дов. № 01-356/2 від 01.10.15.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015

у справі № 910/22007/15 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн."

до Фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України

про стягнення 271 945 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/22007/15 відкладено на 13.01.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/22007/15 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 271 945,00 грн. санкцій, а також 5 439,00 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем, встановлена рішенням суду заборгованість, повністю погашена не була, та мали місце лише часткові проплати; наявність у відповідача заборгованості, з урахуванням її часткового погашення, та її суми, яка залишається непогашеною на даний час, позивачем належним чином відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 693 ЦК України та ст. 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/22007/15 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що заборгованість перед позивачем виникла внаслідок невиконання бюджетного зобов'язання органами казначейства; відповідачем 20.10.2015 було сплачено всю суму боргу за договором на підставі відкриття казначейського рахунку та отримання бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційних рахунок.

Скаржник зазначає, що договором не передбачено стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у разі прострочення виконання зобов'язання.

Як заявляє скаржник, останній є неприбутковою громадською організацією, яка не одержала бюджетного призначення на фінансування закупівлі на реєстраційний рахунок, отже, відсутні підстави для застосування до таких правовідносин частини другої статті 625 ЦК України.

Також скаржник зазначає, що ним отримано 27.08.2015 лише копію позовної заяви від позивача, однак, повістки про призначення розгляду справи, або ухвали суду, не отримано.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 271 945,00 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.07.2012 між позивачем та відповідачем укладено договір № 11/К про закупівлю робіт за державні кошти, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором підрядник, зобов'язується у 2012 р. виконати відповідачу, за договором замовнику, роботи, зазначені у п. 1.2, а відповідач - прийняти і оплатити такі роботи.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 910/23096/13, яке сторонами не оскаржувалось, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 460 458,00 грн. основного боргу, 9 183,11 грн. судового збору; в іншій частині провадження у справі припинено.

Рішення мотивовано тим, що факт виконання робіт позивачем підтверджується відповідними актами, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів повної оплати виконаних робіт суду не надано; позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 460 458,00 грн. підлягає задоволенню.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання; однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням (п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно із ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Як вбачається із матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 910/23096/13 набрало законної сили 03.01.2014.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; пунктом 1 частини 2, частинами 3, 5 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факти порушення грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати виконаних позивачем робіт за договором № 11/К у розмірі 460 458,00 грн. встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі № 910/23096/13.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що відповідачем лише частково було здійснено оплати, а саме: 19.06.2014 на суму 20 000,00 грн., 10.07.2014 на суму 20 000,00 грн., 05.08.2014 на суму 40 000,00 грн. та 29.09.2014 на суму 5 000,00 грн., про що надані до матеріалів справи витяги із особового рахунку позивача.

Таким чином, здійснивши перерахунок сум інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих позивачем, враховуючи часткові оплати відповідачем, апеляційний господарський суд вважає суми інфляційних нарахувань у розмірі 254 168,00 грн. та 3% річних у розмірі 17 777,00 грн. правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків, контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відсутність у відповідача необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.

В ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства відноситься рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Таким чином, та обставина, що відповідач є громадською організацією, яка фінансується із бюджету, не звільняє останнього від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/22007/15 та призначення розгляду справи на 16.09.2015, відповідачем одержано 07.09.2015 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 08218280).

Отже, відповідачу було відомо про місце і час розгляду справи.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України); однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі, якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства; згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях; на даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр"; отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу (п.п. 1.6, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, розмір річних від простроченої суми чітко передбачений ст. 625 ЦК України.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/22007/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України без задоволення.

2. Справу № 910/22007/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 22.01.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха