Постанова № 55162430, 19.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2016 р. Справа№ 910/16101/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Державна продовольчо - зернова корпорація України"

на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015р.

у справі № 910/16101/15 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ,,Дружба - Нова"

до Публічного акціонерного товариства ,,Державна продовольчо - зернова корпорація України"

про стягнення 382 385,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ,,Дружба - Нова" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ,,Державна продовольчо - зернова корпорація України" (далі - відповідач) про стягнення 382 385,00 грн. збитків за неналежне виконання договору складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2015р. у справі № 910/16101/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 382 385,00 грн. збитків та 7 647,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору, положення ЦК та ГК України та дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 382 385,00 грн. завданих збитків є обґрунтованою та законною, оскільки доведена належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015р. у справі № 910/16101/15 скасувати. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги ту обставину, що заявка відвантаження зерна не відповідала вимогам, встановленим договором та не враховано, що позивачем не в повному обсязі оплачені надані філією ПАТ ,,ДПЗКУ ,,Пирятинський КХЛ" послуги і станом на 01.07.2015р. його заборгованість становила 49 862,02 грн. На думку скаржника, позивачем не доведено наявності всіх складових, за наявності яких можливо стягнути збитки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р. у справі № 910/16101/15 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Державна продовольчо - зернова корпорація України" на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015р. прийнято до провадження та призначено її розгляд на 22.12.2015р.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає про її необґрунтованість та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 22.12.2015р. оголошено перерву до 19.01.2016р.

В судовому засіданні 19.01.2016р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача проти наведених доводів заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2012р. між ПАТ ,,Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - зерновий склад, відповідач) та СТОВ ,,Дружба - Нова" (далі - поклажодавець, позивач) укладено договір складського зберігання зерна № 35/з (далі - договір), за умовами якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад - прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року (далі - зерно), надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору, та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором (п. 1.1).

Умовами договору сторони узгодили, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами (п. 1.2), зерно, що доставляється на зберігання зерновому складу згідно з цим договором є власністю поклажодавця; зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених п. 4.2.5 договору (п. 1.3), фактичні обсяги зерна, що передаються на зберігання зерновому складу можуть бути визначені лише при безпосередній передачі його на зберігання при оформленні складського документа (п. 1.5).

Пунктом 3.4 договору сторонами погоджено, що вид, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складському документі.

Згідно з п. 3.7 договору за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, поклажодавець подає письмову заяву (лист-клопотання), в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження. При відвантаженні зерна залізничним транспортом, зерновий склад зобов'язаний розпочати навантаження вагонів не пізніше 10 днів з моменту отримання заявки про відвантаження за умови наявності рухомого складу, з урахуванням графіка відвантаження, що склався на підприємстві та технічних, технологічних і організаційних можливостей зернового складу.

Відповідно до пункту 3.8 договору переоформлення зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг, у т.ч. послуги з переоформлення.

Згідно з п. 3.9 договору відвантаження зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг із приймання, доробки, зберігання та інших послуг, що виконувались зерновим складом на замовлення поклажодавця та отримання передплати за послуги відвантаження. У разі наявності заборгованості поклажодавця перед зерновим складом за послуг відвантаження на момент прибуття вагонів, поклажодавець відшкодовує зерновому складу всі послуги залізничного транспорту, в т.ч. витрати за простій вагонів.

Пунктом 3.13 договору встановлено, що зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видання Акта-розрахунку на зерно та підписання сторонами Акта -розрахунку на зерно та складського документа.

Згідно з п.п. 4.1.10 договору зерновий склад зобов'язався повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився за умови, якщо поклажодавець за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, подає письмову заяву (лист - клопотання), в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження.

Пунктами 4.2.4 та 4.2.5 договору встановлено, що зерновий склад має право у випадку ненадходження коштів від поклажодавця за надані зерновим складом послуги зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також інші послуги, які можуть бути надані зерновим складом у визначений п. 5.6 даного договору строк, зерновий склад має право звернутися до поклажодавця з письмовою претензією. У випадку неотримання від поклажодавця відповіді на претензію у встановлений чинним законодавством строк, зерновий склад має право в односторонньому порядку змінити порядок оплати послуг шляхом зарахування відповідної кількості зерна поклажодавця в рахунок боргу згідно ринкових цін, що діяли на момент надання послуг.

Зерно передається на зберігання протягом строку дії договору, але не пізніше ніж до 31.05.2013. Строк зберігання ранніх зернових - до 31.03.2013. Строк зберігання ріпаку - до 31.10.2012. Строк зберігання кукурудзи - до 31.05.2013 (пункт 7.1).

Сторонами договору узгоджено додаток № 1: Перелік та вартість послуг зернового складу.

Відповідно до складської квитанції на зерно № 1357 від 12.04.2013р., зерновий склад (відповідач) в особі філії ,,Пирятинський КХП" прийняв на зберігання від поклажодавця (позивача) на підставі договору № 35/з від 13.09.2012 зерно: кукурудзу некласну, рік збирання - 2012, фізичною вагою 152 924 кг; ДСТУ 4525:2006; вологість 13,5; зернова домішка 19,3; сміттєва домішка - 2,0; зберігання знеособлене.

17.04.2013р. позивач звернувся до ПАТ ,,Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі ,,Пирятинський КХП" з листом № 17/04-05, в якому просив відвантажити з 18.04.2013р. на автомобільний транспорт зерно кукурудзи, яке належить позивачу, в кількості 152 954 кг, що перебуває на зберіганні за договором № 35/з від 13.09.2012р.

У відповідь вказаний лист відповідач (в особі філії ,,Пирятинський КХП") повідомив про те, що під час відвантаження було виявлено нестачу кукурудзи некласної в кількості 152 954 кг, власником якої є позивач, про що філією ,,Пирятинський КХП" подано до Пирятинського РУ ГУ МВС України в Полтавській області заяву про вчинення кримінального правопорушення та розпочато досудове розслідування обставин.

27.05.2013р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 27/05-02, в якій посилаючись на те, що зерновим складом допущено нестачу продукції поклажодавця за договором № 35/з від 13.09.2012р. у кількості 152 954 кг, вимагав здійснити відшкодування вартості майна, щодо якого допущено нестачу.

Позивач листом вих. № 01/07-14 від 01.07.2014 звернувся до ПАТ ,,Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі ,,Пирятинський КХП" з вимогою провести відвантаження на автотранспорт кукурудзи некласної в кількості 152954 кг, що належать позивачу та знаходиться на зберіганні згідно договору № 35/з від 13.09.2012.

У відповідь на лист позивача ПАТ ,,Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі ,,Пирятинський КХП" листом від 03.07.2014 № 529 повідомило про те, що зважаючи на форс-мажорні обставини, які виникли на підприємстві, не має можливості відвантажити кукурудзу в кількості, яка вказана, а також просив відтермінувати відвантаження кукурудзи в кількості 152,954т. до 30.11.2014р.

Листом вих. № 28/01-01 від 28.01.2015 позивач просив ПАТ ,,Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі ,,Пирятинський КХП" підтвердити наявність на зберіганні кукурудзи некласної в кількості 152,954т, що належать позивачу та знаходиться на зберіганні згідно договору № 35/з від 13.09.2012, а також надати графік відвантаження по днях, відповіді на який матеріали справи не містять.

У своїх письмових поясненнях позивач вказував на те, що Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області відкрито кримінальні провадження № 1213180290000224 за ч. 2 ст. 367 КК України по факту недостачі кукурудзи 3 класу в кількості 152954 кг, належної СТОВ ,,Дружба-Нова" та № 12013180290000224 - а ч. 1 ст. 191 КК України по факту недостачі зерна кукурудзи врожаю 2012 року на філії ПАТ ,,Державна продовольчо-зернова корпорація України" ,,Пирятинський комбінат хлібопродуктів".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства, після закінчення строку зберігання зерна - кукурудзи некласної врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг, незважаючи на неодноразові вимоги зазначене зерно не повернув зі зберігання, чим завдав збитків на суму 382 385,00 грн. що складає вартість неповернутого зерна, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Обґрунтовуючи розмір збитків позивач надав суду довідку відділу агропромислового розвитку Пирятинської районної державної адміністрації від 05.05.2015 № 2-Д/01-12, відповідно до якої вартість 1 тонни некласної кукурудзи з наступними показниками: вологість 13,5%, зернова домішка 19,3%, сміттєва домішка 2,0% (в т.ч. і урожаю 2012 року) станом на травень 2015 року становить орієнтовно 2 500,00 грн. (з ПДВ).

Виходячи з такої вартості кукурудзи позивачем розраховано суму завданих йому збитків (152,954 т. х 2 500,00 грн.), які він просить стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач зазначає, що позивачем неналежним чином оформлено документацію на повернення продукції. Крім того, відповідно до п. 3.8, 3.9 договору складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012 відвантаження зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг. А оскільки у позивача наявна непогашена заборгованість в сумі 49 862,02 грн. з оплати послуг по зберіганню продукції за договором складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012, у відповідача були відсутні підстави для відвантаження позивачу продукції. Таким чином, відповідач вважає, що підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді збитків - відсутні.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із частиною 1 статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч. 1 статті 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України ,,Про зерно та ринок зерна в Україні" та розділу 3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 27.06.2003 № 198, складська квитанція є товаророзпорядчим документом, що видається зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом та поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання.

Відповідно до статті 27 даного Закону зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Згідно з нормами ст. 32 Закону зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Частиною 1 статті 33 Закону визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Факт передачі кукурудзи на зберігання відповідачу вагою 152 954 кг підтверджується копією складської квитанції на зерно № 1357 від 12.04.2013р.

Як уже зазначалося вище, пунктом 4.1.10 договору закріплено обов'язок зернового складу повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, як під час дії договору, так і після закінчення його дії, звертався до відповідача з вимогами повернути зерно кукурудзи некласної врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг.

Проте, відповідачем всупереч п. 3.13, п.п. 4.1.10 п. 4.1 договору, ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України ,,Про зерно та ринок зерна в Україні" не було повернуто позивачу зі зберігання зерно (кукурудза некласна, врожаю 2012 року) у кількості 152 954 кг., Акту - розрахунку між сторонами у встановленому договором порядку не підписувалось і доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору - не надано.

Крім того, за фактом нестачі належного позивачу зерна, яке зберігалось на філії відповідача, Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області порушено кримінальні провадження № 1213180290000224 та № 12013180290000224.

Відповідно до частини 1, 4 та 7 статті 24 Закону України ,,Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Таким чином, з огляду на зазначені документи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушено свої зобов'язання перед позивачем за договором № 35/з від 13.09.2012 в частині неповернення продукції зі зберігання на вимогу позивача.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився, що встановлено до статті 953 Цивільного кодексу України. Обов'язок зернового складу повернути зерно також визначений приписами статті 27 Закону України ,,Про зерно та ринок зерна в Україні".

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина 1 статті 950 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Разом з тим, частиною першою статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою чи нестачею зерна відшкодовуються зерновим складом у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна (частина 1 статті 34 Закону України ,,Про зерно та ринок зерна в Україні").

За загальними правилами за втрату речі зберігач несе відповідальність за наявності повного складу правопорушення, а саме:

1) порушення обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості;

2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати речі;

3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);

4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь - якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків.

На підставі статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із статтею 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором № 35/з від 13.09.2012 в частині неповернення продукції зі зберігання на вимогу позивача.

Відповідно до довідки відділу агропромислового розвитку Пирятинської районної державної адміністрації від 05.05.2015 № 2-Д/01-12, вартість 1 тони некласної кукурудзи з наступними показниками: вологість 13,5%, зернова домішка 19,3%, сміттєва домішка 2,0% (в т.ч. і урожаю 2012 року) станом на травень 2015 року становить орієнтовно 2 500,00 грн. (з ПДВ).

З огляду на викладене, враховуючи те, що стаття 225 Господарського кодексу України відносить до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, вартість втраченого майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачу відповідачем завдано збитки загалом в сумі 382 385,00 грн. (152,954 т. (маса переданої на зберігання продукції) х 2 500,00 грн. (орієнтовна вартість 1 тони)), і які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Твердження скаржника з приводу того, що позивачем неналежним чином оформлено документацію на повернення продукції, а також на наявність у позивача перед відповідачем непогашеної заборгованості в сумі 49 862,02 грн. з оплати послуг по зберіганню продукції за договором складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для відвантаження позивачу продукції є необґрунтованими, оскільки наведені обставини жодним чином не спростовують порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором № 35/з від 13.09.2012 в частині неповернення продукції зі зберігання на вимогу позивача. При цьому, відшкодування збитків не залежить від правильності оформлення позивачем заявок на відвантаження продукції, оскільки правильність оформлення документації пов'язується саме з вимогами відвантажити продукцію.

Крім того, п.п. 4.2.4 та 4.2.5 п. 4.2 договору передбачено право відповідача, у випадку наявності заборгованості позивача за надані послуги, звернутися до останнього з претензією щодо сплати заборгованості і у випадку неотримання відповіді - в односторонньому порядку змінити порядок оплати послуг шляхом зарахування відповідної кількості зерна поклажодавця в рахунок боргу згідно ринкових цін, що діяли на момент надання послуг. Тобто, позивач не позбавлений права вимагати погашення боргу як в обумовленому договором порядку, так і окремо - в судовому.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, саме відповідач у даному випадку повинен був довести відсутність своєї вини, однак, не надав суду жодного доказу на підтвердження її відсутності.

З огляду на вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем зобов'язання за Договором, факт спричинення збитків, їх розмір та прямий причинний зв'язок між заявленою сумою збитків та діями відповідача, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015р. у справі № 910/16101/15 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015р. у справі № 910/16101/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Державна продовольчо - зернова корпорація України" - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко