Рішення № 55162051, 11.01.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"11" січня 2016 р. Справа № 911/5023/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гопак», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1», с. Бузова, Києво-Святошинський р-н

про стягнення 66 199,40 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач ОСОБА_1 предст. дов. б/н від 11.01.16 р.

відповідач не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Гопак до Товариства з обмеженою відповідальністю Край-1 про стягнення 66 199,40 грн. за Договором поставки №35 від 08.09.2003 року, а саме 56 330,89 грн. основний борг, 9 605,57 грн. пеня, 262,94 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.11.15 у справі №911/5023/15 було порушено провадження та призначено до розгляду на 30.11.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.11.2015 року розгляд справи було відкладено на 11.01.2016 року.

Відповідач в судове засідання 11.01.2016 року не забезпечив явку свого повноважного представника, письмового відзиву на позов та інших документів, витребуваних ухвалами суду, не подав.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Даної позиції дотримується Вищий господарський суд України, яка викладена в п. 4 Інформаційного листа 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році».

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилались відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві та Спеціальному витягу з ЄДРПОУ, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»,

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Представник позивача присутній у судовому засіданні 11.01.2016 року просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

11.01.2016 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні повноважного представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

08 вересня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гопак» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю (Покупець) було укладено договір поставки № 35, згідно якого Постачальник зобовязався поставити і передати у власність Покупцеві, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невідємну частину договору, на умовах договору.

Відповідно до п. 8.1., цей договір укладений строком до 31.12.2003 року. Строк дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення стоку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів того, що сторони припинили дію Договору поставки № 35, суд прийшов до висновку, що даний договір є чинним.

На виконання умов договору, позивачем було здійснено поставку товару на суму 119 692,89 грн., про що свідчать залучені до матеріалів справи копії видаткових накладних, які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печаткою позивача та штампами відповідача.

Згідно п. 3.3 договору, покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 договору протягом терміну платежу зазначеного у пункті 1.1. додатку № 3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше 50 грн., та що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана в статті 9.

В п. 1.1. додатку № 3 «Спеціальні умови» зазначено, що Покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах Покупця протягом 14 банківських днів з дня закінчення календарного тижня, за умови, що Постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкції Покупця) на адресу Покупця протягом не більше ніж 7 днів з дня поставки.

З даного приводу суд зазначає, що абзацом другим частини 1 ст. 530 ЦК України передбачено можливість визначити строк виконання зобовязання шляхом визначення вказівки на подію, яка неминуче має настати.

Разом із тим, реалізація товару, придбаного у відповідача, кінцевому споживачу, не є подією, що неминуче має настати. Товар може не бути реалізовано до завершення терміну придатності, або взагалі не бути реалізовано, пошкоджено, втрачено і зазначене не залежить від волі сторін Договору.

Крім того, сторонами у договорі не встановлено механізму інвентаризації нереалізованих залишків. Фактично в договорі визначена можливість покупцю в односторонньому порядку встановлювати та змінювати строк оплати, ухилятися від оплати отриманого товару, на що продавець, згідно умов договору не має механізмів впливу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що строк оплати товару в Договорі та механізм його визначення належним чином не визначено, за таких обставин до відносин сторін слід застосовувати положення частини 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто строк виконання відповідачем грошового зобовязання є таким, що настав. Зазначена позиція відповідає позиції, викладеній в пункті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» та пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

01.09.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гопак», Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» була укладена Додаткова угода № 3 про заміну сторони у зобовязанні, згідно з умовами якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Край-2» став Новим Покупцем та до нього з 25.08.2010 року перейшли всі права і обовязки Первісного Покупця (ТОВ «Край») по Договору поставки №35 від 08.09.2003.

Згідно п. 3 Договору про заміну сторони у зобов'язанні, обов'язок оплатити згідно з умовами Договору поставки товар, що був поставлений Постачальнику Первісному Покупцю та не оплачений до підписання даного Договору, переходить до Нового Покупця.

В подальшому, 22.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гопак», Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-1» була укладена Додаткова угода про заміну сторони у зобовязанні, згідно з умовами якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Край-1» став Новим Покупцем та до нього з дати підписання Акту звірки взаємних розрахунків перейшли всі права і обовязки Покупця (ТОВ «Край-2») по Договору поставки №35 від 08.09.2003.

Згідно п. 3 Договору про заміну сторони у зобов'язанні, обов'язок оплатити згідно з умовами Договору поставки товар, що був поставлений Постачальнику Первісному Покупцю та не оплачений до підписання акту звірки взаємних розрахунків, переходить до Нового Покупця.

26.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гопак» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-1» був складений Акт звіряння взаємних розрахунків, який був підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що до відповідача перейшов обовязок оплати товару, що був поставлений постачальником первісному покупцю на підставі договору поставки № 35.

Як вбачається з банківських виписок, поставлений товар був частково оплачений, у звязку з чим станом на момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 56 330,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач в судове засідання не зявився, доводів позивача не спростував та не надав суду доказів оплати товару, суд прийшов до висновку, що

вимога про стягнення 56 330,89 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному розмірі.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 9605,57 грн. пені.

Відповідно до п. 3.8. договору, за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла під час прострочення платежу, від простроченої до оплати суми за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені ним було здійснено на суму заборгованості у розмірі 56 330,89 грн. за період з 01.07.2015 по 22.10.2015 року.

Разом з тим, як свідчать надані позивачем виписки з банківських рахунків відповідача, останню проплату за товар було здійснено 15.04.2015 року.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (правової позиція, викладеної у п. 1.12, п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Враховуючи те, що позивачем при розрахунку пені не враховано положень частини шостої статті 232 ГК України (період прострочення грошового зобовязання починається з 16.04.2015 року, відповідно шестимісячний строк для нарахування пені закінчився 14.10.2015 року), судом здійснено перерахунок пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання (01.07.2015 року по 14.10.2015 року), виходячи з суми боргу 56 330,89 грн. та встановлено, що розмір пені складає 16 099,83 грн.

Водночас, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 9605,57 грн. пені, тоді як за розрахунком суду розмір пені є більшим і становить 16 099,83 грн., проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 9605,57 грн. обґрунтованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 262,94 грн. інфляційних за період з 01.07.2015 року по 14.10.2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 262,94 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 56 330,89 грн. основного боргу, 9 605,57 грн. пені та 262,94 грн. інфляційних втрат є доведеними, обґрунтованими, підтверджені доказами і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається судом на відповідача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1» (08120, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Бузова, вул. Леніна, 215А, кімната 3, код ЄДРПОУ 22863249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гопак» (02154, м. Київ, Русанівська набережна, 8, оф. 1, код ЄДРПОУ 30312864) 56 330 (пятдесят шість тисяч триста тридцять) грн. 89 коп. основного боргу, 9 605 (девять тисяч шістсот пять) грн. 57 коп. пені, 262 (двісті шістдесят дві) грн. 94 коп. інфляційних та 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 18.01.2016р.

Суддя О.В. Щоткін