Рішення № 55162033, 18.01.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2016 р. Справа № 911/5064/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лістехпром, Житомирська обл., м. Бердичів

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., с. Нижча Дубечня

про стягнення 22 960,92 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність №01/12-2015 від 01.12.2015)

від відповідача: ОСОБА_1 (особисто)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю Лістехпром (далі-ТОВ Лістехпром/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1В./відповідач) про стягнення 22 960,92 гривень, з яких: 20 800, 00 грн збитків, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язків за договором відповідального зберігання №1 від 25.12.2009, а також 2 160,92 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.11.2015 порушено провадження у справі №911/5064/15, розгляд справи призначено на 08.12.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2015 розгляд означеної справи відкладено на 28.12.2015.

У судовому засіданні 28.12.2015 судом було оголошено перерву до 18.01.2016.

Згідно наданих у судовому засіданні 18.01.2016 усних пояснень відповідач позов визнав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2009 між ТОВ Лістехпром (далі-поклажодавець) та ФОП ОСОБА_1 (далі-збергіач) було укладено договір відповідального зберігання №1 (далі-договір зберігання), відповідно до якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку договору вироби з деревини у кількості 41 шт. (далі-майно), характеристика та вартість яких наведена у специфікації №1, що є невідємною частиною цього договору.

Загальна вартість майна переданого на зберігання за домовленістю сторін складає 22 600,00 грн.

Відповідно до п. п. 3.1.1., 3.1.4., 4.1.1., 5.3., 7.1., 7.2., 7.3. договору зберігання зберігач зобовязаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання, а також повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 робочих днів після підписання цього договору, що підтверджується актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання .

Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі повязані з цим збитки, виходячи з договірної вартості майна, вказаної в п. 1.1. цього договору.

Цей договір вважаться укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору починає свій перебіг з моменту, визначеного в п. 7.1. цього договору та закінчується 25.12.2012.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судом встановлено, що позивач свої договірні обовязки виконав належним чином -25.12.2009 передав відповідачу вироби з деревини у кількості 41 шт., загальною вартістю 22 600,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 25.12.2009, скріпленого підписами та печатками сторін.

Однак, як вказує позивач, після закінчення дії договору зберігання відповідач не повернув позивачу переданого на зберігання майна.

Згідно підписаного 27.08.2015 акту звірки сторони погодили, що у звязку із частковою сплатою 15.12.2011 та 15.05.2012 відповідачем вартості втраченого майна у розмірі 1 800,00 грн, заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед позивачем становить 20 800,00 грн. Копія відповідного акту звірки наявна в матеріалах справи.

23.10.2015 позивач надіслав відповідачу претензію-вимогу б/н від 21.10.2015, відповідно до якої вимагав протягом пяти днів повернути вироби з деревини у кількості 38 штук, а у випадку неповернення майна здійснити перерахування грошових коштів відповідно до їх вартості, що становить 20 800, 00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач на означену претензію не відповів, вимоги позивача не виконав, майно не повернув, відтак кошти у розмірі вартості майна не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 20 800,00 грн збитків з підстав ст.ст. 22, 951 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей ст. 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 936, ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України визначено за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Приписами статей 224, 225 ГК, що кореспондують із ст. 22 ЦК України, унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.ст. 224 ГК України та 22 ЦК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний звязок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118.

Так, положеннями ч. 1 ст. 942, ч. ст. 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Приписами ст. ст. 627, 629 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду наведеного, підписання відповідачем, як зберігачем, договору відповідального зберігання №1 від 25.12.2009, акту приймання-передачі майна без будь-яких зауважень щодо положень означеного правочину, кількості та якості переданого майна, за своїм правовим наслідком породжує для ОСОБА_1 обовязок належного виконання своїх договірних зобов'язань щодо зберігання і повернення належного позивачу майна за вимогою останнього б/н від 21.10.2015.

Натомість, відповідач передане за договором зберігання майно позивачу не повернув, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань позивача як на протиправність поведінки відповідача, так і на наявність вини останнього щодо невиконання договірного обов'язку повернути майно.

До того ж, неповерення позивачу майна підтвердженно поясненнями відповідача, наданими у судовому засіданні.

У відповідності до ст. 611 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

З огляду наведеного, отримання відповідачем на зберігання майна вартістю 22 600,00 грн за актом приймання-передачі, часткова сплата останнім на користь позивача означеної вартості у розмірі 1 800,00 грн, свідчать про підставність посилань позивача на завдання останньому збитків у розмірі 20 800,00 грн, а також наявність причинно-наслідкового звязку між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи доведеність позивачем, як поклажодавцем, наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст.ст. 22, 951 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 20 800,00 грн збитків підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними і допустимими доказами та визнана у встановленому порядку відповідачем.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 160,92 грн 3% річних, слід зазначити наступне.

18.01.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення з відповідача 2 160,92 грн 3% річних. Зазначена заява підписана представником позивача ОСОБА_2, право відмови від позову якому надано згідно довіреності №01/12-2015 від 01.12.2015.

Приписами статей 22, 78 ГПК України унормовано, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Судом розяснено позивачу наслідки припинення провадження у справі у звязку з відмовою від позову.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що відмова позивача від позову в частині стягнення з відповідача 2 160,92 грн 3% річних не суперечить нормам чинного законодавства та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про прийняття відмови позивача від позову та припинення провадження у справі №911/5064/15 в частині стягнення з відповідача 3% річних в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, позаяк у разі припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову сплачені суми судового збору не повертаються.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 22, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 22, 611, 942, 949, 950, 951 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07361, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Нижча Дубечня, вул. Лісова, 13, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лістехпром (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна, 8, ідентифікаційний код 31962676) 20 800 (двадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп. збитків, 1 103 (одну тисячу сто три) грн 37 коп. судового збору.

3. Провадження у справі №911/5064/15 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Лістехпром про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2 160,92 грн 3% річних припинити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 21.01.2016.

Суддя В.А. Ярема