Ухвала суду № 55151463, 14.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/271/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Шахової О.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_5 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 3 лютого 2015 року

у справі за позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

в с т а н о в и л а:

Позивач звертаючись до суду з вищевказаним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, ставив питання щодо стягнення із відповідачів відповідно до часток у праві власності заборгованості за утримання житла та платі за користування комунальними послугами за період з 01.12.2010 року по 01.11.2013 року в сумі 19 625,60 гривень, із яких: 18 557, 35 гривень - сума основного боргу; 216, 91 гривень індекс інфляції; 851,34 гривень - 3% річних та судові витрати у сумі 243,60 гривень. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачам на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Між сторонами існують фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг на підставі відкритого особового рахунку, проте відповідачі не сплачують своєчасно і в повному обсязі плату за утримання житла та плату за користування житловими послугами, внаслідок чого утворилась зазначена заборгованість, яку в добровільному порядку сплатити відповідачі відмовляються. Тому звертаючись з позовом позивач просив задовольнити суд заявлені вимоги в повному обсязі.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 3 лютого 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації заборгованість за період з 01.12.2010 року по 01.11.2013 року в розмірі 17 821,09 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації заборгованість за період з 01.12.2010 року по 01.09.2011 року в розмірі 1804,51 гривень.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року заяву про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважаючи, що сума заборгованості була стягнута судом першої інстанції без встановлення конкретного обсягу послуг, які були фактично надані та за відсутності розрахунку заборгованості, також без вказівки які нормативні тарифи брались до уваги при визначення розміру заборгованості. Оскільки більшість розпоряджень про затвердження таких нормативів є нечинними. Також зазначила, що у відповідності до ст. 530 ЦК України, у зв'язку з відсутністю договірних відносин, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання в буд-який час, а боржник повинен його виконати у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тому позов є передчасним. Також наголошувала, що матеріали справи не містять доказів переривання строку позовної давності шляхом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просила заочне рішення суду скасувати, постановити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційним судом справа за поданою скаргою відповідачів неодноразово призначалася до судового розгляду. Про день і час розгляду особи які подали скаргу повідомлялися за адресами визначеними ними при подачі апеляційної скарги. Однак, судові повідомлення не отримували, вони поверталися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» ( а.с. 164, 172 -173, 187 -189, ). В порядку положень ст. 77 ЦПК України про зміну місця свого перебування за час перебування справи у апеляційному суді, суд також відповідачі не повідомляли.

Згідно акту житлово - експлуатаційної дільниці № 905 повідомлення про дату розгляду справи ОСОБА_4 вручалося, однак остання відмовилася від підпису на підтвердження його отримання ( а.с. 192 -193).

Також відповідачі не отримали судові повідомлення про призначення справи до розгляду і на 14.01.2016 року ( а.с. 197 -198).

З урахуванням вищевикладеного та беручи до уваги необхідність дотримання судом розумних строків розгляду справи, а також враховуючи поведінку самих відповідачів, які будучи ініціаторами подачі апеляційної скарги її рухом не цікавляться, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Представник позивача, який діє у відповідності до п. 23 рішення Київської міської ради 11 сесії У11 скликання від 09.10.2014 року « Про удосконалення структури управління житлово - комунальним господарством міста Києва» не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з його доведеності. Зазначаючи, що позивач, як балансоутримувач будинку АДРЕСА_1 надавав мешканцям будинку, у тому числі відповідачам, відповідні житлово-комунальні послуги, якими вони користувалися. Надсилаючи кожного місяця квитанції про сплату наданих житлово-комунальних послуг. При цьому, позивач не отримував повідомлень щодо відмови відповідачів від наданих ним послуг або припинення їх надання в подальшому, як і доказів неотримання чи несвоєчасного ( або не в повному обсязі) отримання житлово - комунальних послуг у спірний період, як і порядку нарахування вказаної суми. Що свідчить про одержання та споживання таких послуг останніми. Відсутність укладеного між сторонами письмового договору, не звільняє відповідачів від сплати виниклої заборгованості за спожиті послуги в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідачі в апеляційній скарзі вказують на те, що незважаючи на підтвердження в ході розгляду справи відсутності договірних відносин між сторонами, встановлення конкретного обсягу наданих послуг та фактичних витрат позивача пов»язаних з наданням таких послуг, суд помилково прийшов до висновку про задоволення позовних вимог так як сама заява не містить детального розрахунку наданих послуг, що свідчить про неправомірність судового рішення.

Проте погодитися з такими доводами апеляційної скарги не можливо з підстав того, що вони не грунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Відповідно до положень ст. 156, 162 ЖК України власник зобов»язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Відповідачі є споживачами комунальних послуг, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» за яким, договором є усна чи письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за якими здійснюється купівля-продаж, робота та послуги. Письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншими документами. Отже, рахунок на сплату житлово-комунальних послуг містить всі істотні умови договору, а саме: ціну договору, реквізити сторін, найменування послуг та їх вартість, тощо.

Позивач як балансоутримувач надає мешканцям будинку відповідні житлово -комунальні послуги, якими серед інших користуються і відповідачі, надсилаючи кожного місяця споживачам таких послуг квитанції про сплату наданих послуг.

Колегія суддів вважає, що відповідачами не було надано до суду доказів на підтвердження того, що позивач розраховує розмір плати за користування житлом, комунальні послуги без врахування розміру затверджених цін/ тарифів та норм споживання. А нарахування за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, нарахування за надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої і холодної води та водовідведення здійснюється на підставі тарифів, затверджених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації).

Хоча у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також відповідачами вказувалось на пропуск строку позовної давності з підстав того, що договір про надання житлово - комунальних послуг сторонами не укладено, а відтак і вимога щодо їх оплати повинна пред'являтися відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що за положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Відповідно до ч. З цієї ж статті, після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно послався на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києві по справі № 2-С-23/14 (760/5576/14-ц) від 29.11.2013 року, за якою судом видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості по оплаті за утримання житла та платі за користування житлово-комунальні послуги, який в подальшому було скасовано.

А відтак, перебіг позовної давності було перервано в силу ч.ч.2,3 ст. 264 ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_5 - відхилити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 3 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: