Ухвала суду № 55148337, 21.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/967/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

ОСОБА_2,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: представника позивача, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», - ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

21 січня 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «ОСОБА_3 Аваль» звернулось до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 01 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Аваль», після зміни назви Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_3 Аваль» (далі Банком) та відповідачкою ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №014/0077/74/75828, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 95950,00 дол. США на строк до 01 червня 2007 року із сплатою 13,25 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку. Одночасно в забезпечення зобовязань за кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_6 був укладений договір поруки №014/0077/74/75828/1, за яким поручитель зобовязався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. У порушення умов кредитного договору позичальник не виконує зобовязання за кредитним договором. 15 грудня 2014 року позичальнику та поручителю направлені вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, які залишені без задоволення. Станом на 26 грудня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 99518,38 дол. США, в тому числі: за кредитом - 56554, 72 дол. США, за процентами 14770,54 дол. США, пеня 27926,12 дол. США.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 525, 526, 553-554, 590, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути судовий збір в сумі 3654,00 грн. (а.с. 2-4).

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судове засідання не зявилися, про розгляд справи були сповіщені належним чином.

Рішенням суду першої інстанції позов Банка задоволено. Суд стягнув солідарно з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 71325, 26 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2014 року еквівалентно 1124718,39 грн. та 440363,22 грн., з яких заборгованість за кредитом - 56554, 72 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2014 року еквівалентно 891803,74 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом 14770,54 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2014 року еквівалентно 232914,65 грн., пеня - 27926,12 дол., що за курсом НБУ станом на 26 грудня 2014 року еквівалентно 440363,22 грн., та судові витрати в сумі 3654,00 грн. в рівних частках (а.с. 92-93).

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивача, Банку, просить скаргу відхилити у звязку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, пояснення на апеляцію представника позивача, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» - ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідачів задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 червня 2007 року між Банком та відповідачкою ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №014/0077/74/75828, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 95950,00 дол. США на строк до 01 червня 2027 року із сплатою 13,25 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку (а.с. 16-21, 22-29).

Одночасно в забезпечення зобовязань за кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_6 був укладений договір поруки №014/0077/74/75828/1, за яким поручитель зобовязався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 30-32).

У порушення умов кредитного договору позичальник не виконує зобовязання за кредитним договором. 15 грудня 2015 року позичальнику та поручителю направлені вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, які залишені без задоволення (а.с. 42,43, 87-90).

Станом на 26 грудня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 99518,38 дол. США, в тому числі: за кредитом - 56554, 72 дол. США, за процентами 14770,54 дол. США, пеня за прострочення сплати кредиту 27926,12 дол. США (а.с. 6-9).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позичальник, відповідачка ОСОБА_5, та поручитель, відповідач ОСОБА_6, не виконали взяті на себе зобовязання за кредитним договором та договором поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаними договорами. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку.

Посилання відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд безпідставно не відклав розгляд справи 22 жовтня 2015 року за клопотанням відповідачки ОСОБА_5 у звязку з доглядом за хворою дитиною, не приймаються до уваги за таких підстав.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2015 року відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду на 16 березня 2015 року (а.с. 59).

Розгляд справи відкладався неодноразово на 22 квітня 2015 року, 30 червня 2015 року, 16 вересня 2015 року та 22 жовтня 2015 року, у тому числі у звязку неявкою відповідачів в судове засідання та заявленими ними клопотаннями про витребування доказів та хворобою (а.с. 62, 65, 67, 72-73, 76-77, 78-80)

З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання на 22 жовтня 2015 року відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 були викликані належним чином (а.с. 81).

Дійсно, 20 жовтня 2015 року відповідачка ОСОБА_5 направила до суду першої інстанції телеграму з клопотанням про відкладання розгляду справи на іншу дату у звязку з доглядом за хворою дитиною, але не надала суду доказів у підтвердження поважності причини неявки до суду її та відповідача ОСОБА_6

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обовязки.

Відповідачі скористалися своїми процесуальними правами на власний розсуд і не зявилися в судове засідання без поважних причин, тому немає підстав вважати, що судом порушені їх права на участь в судовому засіданні.

Доводи наведені, в апеляційній скарзі відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки суд першої інстанції не застосував до вимог про стягнення пені, нарахованої Банком за період 17 квітня 2012 року до 26 грудня 2012 року, позовної давності, не приймається до уваги за таких підстав.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України, позовна давністьце строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У випадку неналежного виконання позичальником кредитного зобовязання позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких згідно з умовами договору визначено періодичними щомісячними платежами, має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Однак позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 4 статті 267 ЦК України).

Як вже зазначалось, за змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обовязки.

Однак відповідачі не скористались своїм правом на звернення до суду з заявою про застосування строку позовної даності, тому апеляційний суд позбавлений можливості застосувати цей строк за своєю ініціативою.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір боргового зобовязання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних).

У даному випадку розмір неустойки не перевищує значно розмір боргового зобовязання, тому до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України застосувати неможливо.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс 13, та в постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із п. 12.5 кредитного договору до всіх правовідносин, повязаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. ст. 257, 258 ЦК України).

Твердження відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки суд постановив рішення на підставі засвідчених представником Банку копій вимог про дострокове погашення кредиту через 30 днів після предявлення вимоги без перевірки їх оригіналів та не врахував, що вказані вимоги не були ними отримані, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідачі повинні були довести в судовому засіданні суду першої інстанції обставини, на які посилались як на заперечення проти позову, але в суді першої інстанції не надали належних доказів у підтвердження вказаних заперечень, тому ці обставини є не доведеними. До апеляційної скарги відповідачки також не надано ніяких доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.

У пункті 29 постанови №5 Пленуму «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розяснив, що при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обовязок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від предявлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

Згідно із п. 6.5 кредитного договору від 01 червня 2007 року кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадку невиконання позичальником умов цього договору та/або догорів застави/іпотеки. Інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором.

Таке дострокове погашення повинно бути здійснене позичальником не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання позичальнику повідомлення від кредитора з вимогою про дострокове погашення (а.с. 19).

У пункті 12.6 кредитного договору зазначено, що листування між сторонами повинно вестись рекомендованою поштою (надсилатись з повідомленням). При цьому, листи та повідомлення надсилаються кредитором на адресу позичальника, яка вказана в договорі (або листі про останню зміну адреси проживання) (а.с. 21).

У пункті 2.6 договору поруки від 01 червня 2007 року зазначено, що подання Банком вимоги, щодо виконання частини боргових зобовязань не позбавляє ОСОБА_3 право подати до поручителя вимогу щодо погашення іншої частини боргових зобовязань. Така вимога Банку вважається отриманою поручителем, якщо банк надіслав її поштою за адресою поручителя, вказаною в цьому договорі, або повідомлену Банку поручителем згідно застереження до цього договору. Для дійсності вимоги ОСОБА_3 не зобовязаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобовязань боржником (а.с. 31).

З наданих Банком документів, оригінали яких були досліджені судом апеляційної інстанції, вбачається, що вимоги про дострокове погашення боргу від 15 грудня 2014 року боржнику та поручителю були направлені Банком рекомендованою поштою, що свідчить про те, що ОСОБА_3 належним чином повідомив боржника та поручителя про дострокове погашення кредиту (а.с. 87-90).

Крім того, за загальним правилом предявленням вимоги до боржника та поручителя є як направлення/вручення їм вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до них позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційні скарги не містять.

Таким чином, наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

При розгляді справи в суді першої інстанції, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не оспорювали наданий Банком рарахунок заборгованості за кредитним договором, та у апеляційній скарзі відповідачів також не міститься вказаний довод.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_5 стверджувала, що вона бажала надати суду першої інстанції копії квитанцій про сплату за кредит та заяву про застосування строку позовної давності до пені, але суд розглянув справу по суті, та надала вказані документи апеляційному суду.

Згідно із частинами ст. 131 ЦПК України сторони зобовязані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, до початку розгляду справи по суті.

Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Як було зазначено вище розгляд справи в суді першої інстанції призначався неодноразово, відповідачка ОСОБА_5 зявлялась в судове засідання, але не заявляла клопотання про залучення до справи вказаних документів та заяви про застосування строку позовної давності до пені, у останнє судове засідання не зявилась без поважних причин, поважності причин неподання вказаних документів суду першої інстанції відповідачкою не доведено, тому у даному випадку апеляційний суд немає законних підстав для встановлення зазначених відповідачкою обставин та дослідження й оцінки наданих нею доказів.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_7

ОСОБА_2