Рішення № 55139396, 22.01.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду від 19 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Європейський газовий банк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Європейський газовий банк" про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року ПАТ „Європейський газовий банк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 612 561, 46 грн. кредитної заборгованості за кредитним договором № 29-010607, укладеним 1 червня 2007 року.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 пред'явив до ПАТ „Європейський газовий банк" зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Рішенням Зарічненського районного суду від 19 листопада 2015 року позов ПАТ „Європейський газовий банк" задоволено: за період з 15 серпня 2014 року по 12 серпня 2015 року з позичальника ОСОБА_1 на користь банку стягнено 612 561, 46 грн. кредитної заборгованості за кредитним договором № 29-010607 від 1 червня 2007 року, з яких: 267 322, 96 грн. - відсотки за користування кредитом, 233 269, 72 грн. - пеня за кредитом, 111 968, 78 грн. - пеня за відсотками.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено за спливом позовної давності.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що з часу укладення кредитного договору у справі він упродовж 60 місяців своєчасно та в повному обсязі здійснював банкові платежі, які були визначені графіком погашення кредиту. Сумарний місячний платіж становив близько 800 доларів США. За весь період він сплатив кредитору близько 49 000 доларів США.

Як позичальник він повністю погасив суму отриманого кредиту у розмірі 37 500 доларів США та відсотків у сумі 11 500 доларів США, що означає виплату ним відсотків за користування кредитом відповідно до ринкових реалій.

При укладенні кредитного договору банк у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" не надав йому як споживачу фінансових послуг повної інформації у письмовій формі про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

ПАТ „Єврогазбанк" грубо порушило ряд вимог постанови Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 рок „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Договорами про внесення змін до кредитного договору № 29-010607 від 1 червня 2007 року було передбачено внесення змін до пункту 3.5. основного договору, незважаючи на те, що сам кредитний договір такого пункту не містить; а також внесення змін до неіснуючого пункту 8.2., яким було затверджено графік погашення кредиту з відсотковою ставкою 17 % на весь період договору. В той же час банк шляхом використання пунктів, внесених обманним шляхом, з травня 2014 року визначив суму його кредитної заборгованості за процентами за відсотковою ставкою у розмірі вже 34 %.

Підписання ним додаткових угод, які містять вкрай невигідні для нього умови, свідчать про те, що він вчинив їх під впливом обману та тяжкої обставини.

Статтею 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

У разі застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачеві суму наданого кредиту у розмірі 37 500 доларів США, а відповідач зобов'язаний повернути позивачеві отримані платежі у рамках обслуговування кредиту, що у даному випадку складає 11 500 доларів США (49 000-37 500=11 500).

Крім того, кредит, який він взяв у банку, є споживчим.

Ним не пропущена позовна давність, оскільки про порушення банком своїх прав він дізнався з рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановленого у справі № 6-26251св14 від 22 жовтня 2014 року.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності слід обраховувати з дня укладення кредитного правочину, а не від дня, коли він дізнався про порушення свого права.

Рішення Зарічненського районного суду у цивільній справі № 561/815/14-ц за позовом року ПАТ „Європейський газовий банк" до нього про стягнення 51 189, 36 доларів США кредитної заборгованості за кредитним договором № 29-010607 від 1 червня 2007 року, включаючи штраф у розмірі 25 %, є свідченням розірвання вказаного договору, оскільки обов'язковою умовою для застосування такого штрафу є розірвання банком кредитного договору у зв'язку із недотриманням позичальником його умов.

Тому банк втратив право у подальшому здійснювати нарахування відсотків, що є доказом безпідставності та необґрунтованості позовних вимог кредитора.

В процесі слухання справи судом першої інстанції правильність наданого банком розрахунку взагалі не перевірялася.

У нього є лише частина квитанцій про погашення кредиту, а для підтвердження розрахунку, який наданий банком, необхідно мати всі квитанції про сплачені ним платежі, однак банк копій таких квитанцій суду свідомо не надав.

Покликаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку та про задоволення його зустрічного позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 1 червня 2007 року між ТОВ „Європейський газовий банк" і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 29-010607, відповідно до якого позичальник отримав у банку кредит у розмірі 37 500 дол. США під 15 % річних строком до 31 травня 2010 року (а. с. 4).

У подальшому сторонами до цього кредитного договору були внесені зміни, суть яких зводилася до збільшення відсоткової ставки за кредитним договором з 15 до 17 % річних, а починаючи з 29 квітня 2014 року - до 34 % річних, та до зміни кінцевого терміну повернення кредиту з 31 травня 2010 року на 10 травня 2016 року (а. с. 6-12).

Як видно зі справи, в порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України ОСОБА_1 узятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 29-010607 від 1 червня 2007 року не виконав і станом на 18 серпня 2014 року допустив перед банком заборгованість.

У зв'язку з цим позивач ПАТ „Європейський газовий банк" у 2014 році, скориставшись наданим йому законом (ч. 2 ст. 1050 ЦК України) та укладеним із ОСОБА_1 кредитним правочином (п. 3.3.3.) правом вимагати дострокового повернення всього кредиту, звернувся в суд із позовом до позичальника про стягнення 51 189, 36 доларів США кредитної заборгованості за кредитним договором № 29-010607 від 1 червня 2007 року, включаючи штраф у розмірі 25 % від суми наданого позичальнику кредиту, який (позов) рішенням Зарічненського районного суду від 29 жовтня 2014 року був задоволений у повному обсязі (цивільна справа № 561/815/14-ц) (а. с. 192-193).

Рішення Зарічненського районного суду від 29 жовтня 2014 року набрало законної сили (а. с. 194-195).

На думку колегії суддів, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування ним і неустойки, кредитор відповідно до правил ч. 2 ст. 1050 ЦК змінив строк виконання основного зобов'язання, внаслідок чого строк кредитного договору сторін закінчився (припинилася його дія), і між ними існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини. Тому після ухвалення судового рішення про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором № 29-010607 подальше нарахування банком позичальнику відсотків та неустойки за межами дії кредитного договору є незаконним, оскільки законом і самим договором сторін такого не передбачено.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 17 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Однак позовних вимог такого характеру кредитор до позичальника у даній справі не пред'явив.

Крім того, ПАТ „Європейський газовий банк" визнало, що в у рахунок погашення отриманого 1 червня 2007 року кредиту у розмірі 37 500 доларів США позичальник ОСОБА_1 сплатив банку 76 478, 06 доларів США, з яких: 38 732, 39 доларів США за тілом кредиту та 37 745, 67 доларів США відсотків за користування кредитними коштами (а. с. 213).

Тому зважаючи на все викладене вище, колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції не було правових і фактичних підстав для задоволення позовних вимог ПАТ „Європейський газовий банк" до ОСОБА_1 про стягнення 612 561, 46 грн. кредитної заборгованості, які були пред'явлені банком до позичальника ОСОБА_1 після ухвалення рішення Зарічненського районного суду від 29 жовтня 2014 року.

Частинами 1 і 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст.ст. 3, 10, 31 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте позичальник ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві до банку правової підстави, відповідно до якої суд мав би кредитний договір № 29-010607 від 1 червня 2007 року визнати недійсним, не зазначив (а. с. 101-104).

І лише у поданій апеляційній скарзі апелянт послався на ст. 233 ЦК України, яка передбачає можливість визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини (а. с. 237).

Проте будь-яких доказів із зазначеного приводу ОСОБА_1 суду не надав.

Відповідно до цивільного законодавства, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж судом буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, то суд ухвалює рішення про відмову в позові за спливом позовної давності. У випадку ж визнання судом причин пропуску цього строку поважними - порушене право повинно бути захищене.

Отже, особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

Таким чином, позовна давність стосується порушеного права, тобто права, яке підлягає захисту, а не безпідставних позовних вимог.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На переконання апеляційного суду, при укладенні умов спірного кредитного договору позичальник ОСОБА_1 діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів, рішення про вибір ПАТ „Європейський газовий банк" в якості контрагента та про вступ із ним у договірні відносини прийняв на власний розсуд, разом із цим контрагентом визначив валюту договору, розмір кредиту, його строки тощо.

Твердження позичальника про несправедливість і невигідність умов кредитного правочину залишились недоведеними, оскільки переконливих і достовірних доказів із зазначеного приводу ОСОБА_1 суду не надано.

Доводи апелянта про окремі неточності, які були допущені сторонами при укладенні спірного кредитного договору та при внесенні змін до нього, про незначну невідповідність реальної процентної ставки за користування кредитом на момент укладення договору реальній відсотковій ставці тощо, на думку колегії суддів, у випадку доведення обґрунтованості зазначених фактів можуть бути підставою для перерахунку позичальнику кредитної заборгованості перед банком, а не для визнання спірного кредитного договору недійсним.

Крім того, при розгляді цивільної справи № 561/815/14-ц за позовом року ПАТ „Європейський газовий банк" до ОСОБА_1 про стягнення 51 189, 36 доларів США кредитної заборгованості за кредитним договором № 29-010607 від 1 червня 2007 року Зарічненським районним судом уже досліджувалися обставини укладення сторонами спірного кредитного правочину, а сам ОСОБА_1 у тій справі, частково визнавши позовні вимоги банку, жодним чином не ставив під сумнів дійсність укладеного ним із банком кредитного договору № 29-010607 від 1 червня 2007 року.

Зустрічний позов до ПАТ „Європейський газовий банк" про визнання кредитного договору недійсним позичальник пред'явив уже у жовтні 2015 року (а. с. 101-104).

Тому зважаючи на те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ „Європейський газовий банк" про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину є безпідставними, на переконання колегії суддів, у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для відмови в їх задоволенні за спливом позовної давності.

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню.

Позивачем рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 215, 627, 629, ч. 2 ст. 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічненського районного суду від 19 листопада 2015 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству „Європейський газовий банк" у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 612 561, 46 грн. кредитної заборгованості та ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог до Публічного акціонерного товариства „Європейський газовий банк" про визнання кредитного договору недійсним відмовити за безпідставністю.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: