Рішення № 55139360, 21.01.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Малько О.С., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Кузнецовського міськрайонного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів з поточного рахунку, процентів, трьох відсотків річних та пені, зміну правовідношення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Кузнецовського міськрайонного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 невиданих коштів по договору поточного рахунку в сумі 4500 євро, що в еквіваленті до гривні становить 109 845 грн. та пені в сумі 76,5 євро, що в еквіваленті до гривні становить 1867,36грн.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача покликається на незаконність вказаного рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, трьох відсотків річних та зміну правовідношення в зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права.

Вважає невірним висновок суду щодо підстав для стягнення пені, оскільки ОСОБА_1 розпорядження про видачу коштів не надавав, а видав розпорядження про перерахунок коштів. Такими, що протирічать ст.16 ЦК України та п.3 ст.61 ЦПК України є твердження суду про те, що визнання порушення відповідачем права позивача на вільне розпорядження коштами не є способом захисту цивільного права, а належним способом є стягнення невиданих коштів і покладення відповідальності за прострочення платежу.

Доводить, що три проценти річних, передбачених ст.625 ЦК України та пеня, передбачена ст.32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» носять різний характер.

Покликається на те, що суд не розглянув його вимогу про зміну договору як передбачають пункти 2 і 3 ст.651 ЦК України, так як його розпорядження на перерахунок коштів відповідачем не виконаний, що дає підстави говорити про перетворення укладеного договору у депозитний.

Стверджує, що зміна договору надає право для стягнення відсотків за користування коштами за обліковою ставкою НБУ за 18 днів.

З наведених підстав просить змінити рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, задовольнивши їх повністю.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Звертаючись із вказаним позовом, позивач просив:

1.змінити правовідношення шляхом внесення змін до договору, доповнивши його пунктами в такій редакції:

- встановити розмір процентів за користування грошовими коштами з 31.08.2015року у розмірі облікової ставки НБУ;

- цей пункт діє до повного повернення вкладу та нарахованих відсотків вкладнику; 2.стягнути з відповідача за період з 1 по 18 вересня 2015року(за 18 днів):

- на підставі ст.1061 ЦК України відсотки за користування коштами, виходячи із 29%річних в розмірі 64,36євро;

- на підставі ст.625 ЦК України 3 відсотки річних в розмірі 6,66євро;

- на підставі п.2 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення в сумі 81євро.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав доручення клієнта в строки, встановлені ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не видав коштів, що знаходилися на його поточному рахунку, а в подальшому - не перерахував їх на відкритий ним у іншому банку рахунок.

Стягуючи пеню, вважав, що починаючи з 18 березня 2015 року, банк здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах, а тому вона підлягає стягненню за період з 1 по 17 вересня 2015року у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення відсотків та трьох процентів річних, суд першої інстанції вважав, що позивачем відповідно не доведено підстав для їх стягнення за ставкою 29% і Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено інший розмір відповідальності ніж передбачає стаття 625 ЦК України, а саме: 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Висновки суду в частині відмови у стягненні відсотків та трьох процентів річних в повній мірі не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини перша, друга статті 1067 ЦК України).

Відповідно до п.7.1.2 ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Судом установлено, що 17 серпня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір про відкриття та обслуговування поточного рахунка, за умовами якого банк зобов'язався, зокрема, відкрити йому поточний рахунок та виконувати його розпорядження про перерахування й видачу відповідних сум із рахунка.

Сторонами погоджено, що договір складається із анкети - заяви позичальника, Договору про відкриття поточних рахунків, надання та і використання платіжних карток, та комплексного обслуговування фізичних осіб-резидентів України і додатками до нього(правилами, умовами, тарифами).

На виконання договору відповідачем на ім'я позивача відкритий поточний рахунок в іноземній валюті євро, на який останнім внесені кошти в розмірі 4500 євро.

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка.

Відповідно до ст.1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

31.08.2015р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із вимогою про видачу власних коштів, а 1 вересня 2015року, в зв'язку із незадоволенням цієї заяви, просив перерахувати їх на його інший рахунок, відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк».

Зазначені гроші відповідно до умов договору про відкриття та обслуговування поточного рахунка банком перераховані не були.

Зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2015 року прийнято рішення № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Банк «Фінанси та Кредит», згідно з яким у період з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Підпунктом 6.2.1. пункту 6.2 Договору про відкриття поточних рахунків, надання та і використання платіжних карток, та комплексного обслуговування фізичних осіб-резидентів України(міститься на офіційному сайті відповідача) встановлено, що банк несе відповідальність за несвоєчасне та неналежне виконання умов Договору відповідно до чинного законодавства України і Договору.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити виплату, а в подальшому-переказ грошових коштів за договором банківського рахунку до запровадження у банку тимчасової адміністрації, тому виконання зазначеної операції банком не обмежувалося п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ».

Відповідно до пп.1.4 п.1 Умов відкриття та обслуговування поточних рахунків фізичних осіб, які відкриваються у відділеннях банку, які є додатком до Договору за час користування грошовими коштами Банк проводить нарахування та виплату процентів на залишок коштів на Поточному рахунку за ставкою, визначеною чинними на момент нарахування процентів Тарифами Банку. Виплата нарахованих Банком процентів здійснюється на Поточний рахунок в перший банківський день місяця наступного за звітним. На отриману таким чином суму залишку на Поточному рахунку здійснюється подальше нарахування процентів у відповідності з цими Умовами та Тарифами.

Згідно тарифів, що містяться на сайті ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» банк нараховує відсотки на суму залишку на поточному рахунку(річних) за рахунком у євро-0,1%.

Доводи позивача про те, що відповідач повинен сплатити проценти, виходячи із ставки 29% річних не ґрунтується на умовах Договору про відкриття та обслуговування поточного рахунка, вони підлягають стягненню за період з 1 по 17 вересня 2015року(за 17 днів) у розмірі 0,1% річних та становлять 0,21євро(4500х0,1:100:365х17).

Статтею 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. В частині 1 цієї статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір відповідальності за таке порушення законом та Договором про відкриття поточних рахунків, надання та і використання платіжних карток, та комплексного обслуговування фізичних осіб-резидентів України не встановлений, а тому підлягають стягненню 3% річних за період з 1 по 17 вересня 2015року (за 17 днів), розмір яких становить 6,28євро (4500х3:100:365х17). Покликання суду на ст.32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є помилковим, оскільки норми цієї статті визначають розмір пені, яка повинна бути сплачена у разі порушення строків виконання доручення клієнта, яка за своєю правовою природою відрізняється від відповідальності за грошовими зобов'язаннями, передбаченої ст.625 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції про те, що договором не встановлений розмір пені у разі порушення банком строків виконання доручення клієнта не ґрунтується на пп.6.2.2 Договору про відкриття поточних рахунків, надання та і використання платіжних карток, та комплексного обслуговування фізичних осіб-резидентів України, однак він стягнув її у розмірі 0,01 % від простроченої суми за кожен календарний день, що відповідає вимогам цього пункту, який узгоджується із нормами ст.32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до пунктів 3 і 5 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не нараховується неустойка (штрафи, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; відсотки за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

За наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що починаючи з 18 березня 2015 року, банк здійснює свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах та стягнув пеню за 17 календарних днів. Позовні вимоги в частині сплати процентів та 3% річних за один день, а саме 18 вересня 2015року задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги щодо не вирішення судом позовної вимоги про зміну правовідношення є безпідставними, оскільки суд, відмовляючи у задоволені цих вимог, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено винятковості обставин, які давали б підстави для зміни договору банківського рахунку між сторонами. Закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст.652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

За наведеного, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів та 3% річних підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення-про часткове задоволення позовних вимог.

Підлягає зміні рішення в частині стягнення судового збору. Майновий позов задоволено на 98,5%(4582.99х100%:4652.02), а тому судовий збір мав бути стягнутий з відповідача у в розмірі 1132,27грн.(1149,51х98,5%).

При відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 апеляційним судом не вирішено питання оплати її судовим збором. В клопотанні про звільнення ОСОБА_1 від плати цього збору слід відмовити. Покликання заявника на п. 7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав є безпідставним, оскільки така редакція п. 7 вищезазначеного закону діяла до 1 вересня 2015 року, а на момент вчинення 26 листопада 2015року позивачем процесуальної дії (звернення з апеляційною скаргою) діє інша редакція вказаного пункту ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Даний закон з 1.09.2015року не звільняє споживачів від сплати судового збору, а тому з позивача слід стягнути його у розмірі 554,88грн.((487.20+17.24)х110%)

На підставі ст.ст.625,1066,1070,1073 ЦК України, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міськрайонного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року в частині відмови у стягненні процентів та трьох відсотків річних скасувати, постановивши нове рішення- про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 проценти в розмірі 0,21євро, що по курсу НБУ в еквіваленті до гривні станом на 21.01.2016року становить 5(п'ять)грн.65коп. та 3% річних в розмірі 6,28євро, що по курсу НБУ в еквіваленті до гривні станом на 21.01.2016року становить168(сто шістдесят вісім)грн.92коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення Кузнецовського міськрайонного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року в частині стягнутого з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь Державного бюджету судового змінити, збільшивши його розмір з 1116,97грн. до 1132,27грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету судовий збір в розмірі 554(п'ятсот п'ятдесят чотири)грн.88коп. Кошти сплатити на рахунок № 3121520670002, отримувач УДКСУ у м.Рівне, ЄДРПОУ одержувача 38012714, МФО одержувача 833017, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Рівненській області.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В. Малько О.С.

Хилевич С.В.