Рішення № 55137218, 20.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6234/15-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/200/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 26 20.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Верланова С.М., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 %річних,-

встановила:

у серпні 2015 року позивачі звернулись до суду із вказаним позовом, в якому просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 інфляційні втрати в сумі 18 808 801, 66 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 998 645,96 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 654 грн.

Свої вимоги мотивували тим, що відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 26 листопада 2013 року, вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 борг за договором позики від 30.07.2009 року у сумі 20 867 752,12 грн. та судові витрати у сумі 8 867,40 грн.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_5 від 17.01.2014 р. були відкриті виконавчі провадження ВП № 41489033 та ВП №41489222 з виконання виконавчого листа №1013/7863/2012, виданого Ірпінським міським судом Київської області 18 грудня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 боргу за договором позики від 30.07.2009 року у сумі 20 867 752,12 грн.; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 судових витрат у сумі 8 867,40 грн.

Станом на дату подання позовної заяви відповідач не виконав рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 26 листопада 2013 року, і не сплатив позивачам основний борг в сумі 20 867 752,12 грн. та судові витрати в сумі 8 867,40 грн., а всього - 20 876 619,50 грн.

Посилаючись на ст.625 ЦК України позивачі зазначили,що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов'язання.

Індекс інфляційних втрат у період з 27.11.2013 р. до 01.07.2015 року становить 15 840 230,34 грн.

3% річних від простроченої суми у період з 27.11.2013 р. до 01.07.2015 р. становить 998 645,96 грн.

Крім того зазначили, що за договором позики відповідач отримав суму позики в розмірі 2 300 000 дол. США і повинен був її повернути до 23.10.2009 р. у національній валюті на за курсом НБУ на дату їх фактичного повернення.

Тобто інфляційні втрати слід також порахувати за період з 24.10.2009 р. по день, що передував даті набрання законної сили рішенням суду про стягнення коштів - 25.11.2013 р. При цьому, слід виходити із суми заборгованості, яка дорівнює еквіваленту 2 300 000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 24.10.2009 р. (8,005 грн./дол. США) зокрема це 18 411 500, 00 грн.

Отже, індекс інфляційних втрат за період з 24.10.2009 р. по 25.11.2013 р. становить 2 968 571, 32 грн.

Загальна сума інфляційних втрат становить 15 840 230,34 грн. + 2 968 571, 32 грн. = 18 808 801, 66 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача становить 15 840 230,34 грн. + 998 645,96 грн. + 2 968 571, 32 грн. = 19 807 447,62 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 3% річних в сумі 996 930 грн. 08 коп., інфляційні втрати в сумі 15 955 619 грн. 06 коп. та судові витрати 3 654 грн., всього стягнуто 16 956 203 грн. 10 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 інфляційних втрат в сумі 15 955 619 грн. 06 коп. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції прийшов до висновку, що грошове зобов'язання у відповідача виникло відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 26 листопада 2013 року. При цьому, суд вважав,що оскільки з 27.11.2013 року відповідач своє грошове зобов'язання перед позивачем згідно рішення суду не виконав, то відповідно до ст. 625 ч.2 ЦК України позивачі мали право на відшкодування боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Апелянт вважає, що даний висновок суду першої інстанції є помилковим і таким, що зроблений на порушення норм матеріального права.

Також зазначив, що згідно розписки про взяття позики від 30 липня 2009 року, ОСОБА_2 отримав позику від ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в сумі 2 350 00 доларів США, які зобов'язався повернути в термін до 23 жовтня 2009 року. Таким чином, апелянт стверджує, що зобов'язання боржника ОСОБА_2 перед кредиторами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникло з договірних правовідносин позики на підставі письмової розписки за змістом якої грошове зобов'язання визначене в іноземній валюті - доларах США.

Крім того, апелянт вважає, що суд мотивуючи рішення неправильно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, грошові зобов'язання між якими визначені в іноземній валюті і прийшов до висновку, що не ґрунтується на вимогах закону. Стягуючи з відповідача інфляційні втрати, суд першої інстанції не врахував, що рішенням Ірпінського міського суду від 10.09.2013 року з відповідача стягнуто борг в гривневому еквіваленті до курсу долара США станом на день винесення судового рішення.

Таким чином, апелянт не згоден з судом першої інстанції, адже задовольняючи позовні вимоги позивачів він застосував до відповідача подвійну міру відповідальності (спочатку стягнув борг в іноземній валюті в гривневому еквіваленті за курсом долара США на вересень 2013 року, а потім ще й застосував індекс інфляції на цю суму).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 борг за договором позики від 30.07.2009 року у сумі 20 867 752,12 грн. та судові витрати у сумі 8 867,40 грн.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_5 від 17.01.2014 року було відкрито виконавче провадження ВП №41489033 та виконавче провадження ВП №41489222 з виконання виконавчих листів № 1013/7863/2012, виданих Ірпінським міським судом Київської області 18 грудня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 боргу за договором позики від 30.07.2009 року в сумі 20 867 752, 12 грн. та про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судових витрату сумі 8 867,40 грн.

Наведені обставини справи підтверджуються матеріалами справи та постановами про відкриття виконавчого провадження (а.с.10-11).

Також, станом на дату подачі позовної заяви відповідач не виконав рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10вересня 2013 року, що і не заперечував сам відповідач.

Сума боргу відповідача перед позивачем згідно рішення суду від 10 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 26 листопада 2013 року складає 20 876 619 грн. 50 коп. за період з 27.11.2013 року по 01.07.2015 року (згідно позовних вимог) інфляційні втрати позивача у зв'язку із невиконанням рішення суду складають 12 987 047 грн.74 коп., а 3% річних за вказаний період складають 996 930грн. 08 коп.

Крім того, за договором позики від 30.07.2009 року відповідач отримав суму позики 2 350 000 доларів США і повинен був її повернути до 23.10.2009 року у національній валюті (а.с.8-9).

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 26 листопада 2013 року з відповідача на користь позивачів було стягнуто 3% річних за порушення строку повернення боргу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі мають право відшкодування інфляційних втрат за період з 24.10.2009 року по 25.11.2913 року, що складає 2 968 571 грн. 32 коп. Всього суд стягнув із відповідача на користь позивачів 3% річних в сумі 996930,08 грн., інфляційні втрати в сумі 15 955619,06 грн. та судові витрати по справі.

Проте з висновками суду першої інстанції про стягнення інфляційних витрат, у зазначеній вище сумі, колегія суддів у повній мірі погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч.2 ст.11 ЦК України встановлює, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом. Ці підстави зазначені в ст.ст.599,600,601,604-609 ЦК України. За відсутністю інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх і підлягають до виконання. Невиконання судових рішень є підставою для відповідальності, встановленої законом. Уразі невиконання судового рішення у добровільному порядку його виконання здійснюється у примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» на підставі виконавчого листа, виданого за заявою стягувача.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник який прострочив його виконання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних відсотків та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта на те, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає, не заслуговують на увагу та повністю спростовуються вищезазначеними нормами матеріального права.

Разом з цим, не можна погодитися із твердженням апелянта, що суд першої інстанції застосував до нього подвійну міру відповідальності: тобто спочатку стягнув борг в іноземній валюті в гривневому еквіваленті за курсом долара США на вересень 2013 року, а потім ще й застосував індекс інфляції на цю суму.

Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року було частково задоволено позовні вимоги і стягнуто суму боргу за розпискою у гривневому еквіваленті.

Однак, вказане рішення не виконане до цього часу, а отже зобов'язання між позивачами та відповідачем не припинене.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені в ст.ст.599,600,604-609 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання; за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами; зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; за домовленістю сторін; внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; поєднанням боржника та кредитора в одній особі; неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає; смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою й у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою; смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора; ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку. Що наявність судового рішення про задоволення вимог позивачів, яке не виконане відповідачем не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє ОСОБА_2 від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивачів права на отримання сум.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11.

Виходячи з наведеного, позивачі мають право на сплату інфляційних втрат з моменту набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 вересня 2013 року (а це 26 листопада 2013 року) до моменту, заявленого у позовних вимогах (01 липня 2015 року), оскільки внаслідок інфляційних процесів відбулося знецінення національної валюти України, що завдало шкоди позивачам.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити суму інфляційних втрат за період з 27 листопада 2013 року по 01 червня 2015 року, оскільки на момент звернення до суду із позовною заявою не було встановлено індекс інфляції за червень 2015 року.

Всупереч зазначеного, рішенням Ірпінського міського суду Київської області було невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з 27 листопада 2013 року по 01 липня 2015 року.

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку інфляції, сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів становить 15 840 230,34 грн.

Таким чином, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року в частині стягнення інфляційних втрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року в частині стягнення інфляційних втрат скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 інфляційних втрат за період з 27 листопада 2013 року по 01 червня 2015 року в сумі 15 8402 30,34 грн.

В решті рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування, відсутні.

Керуючись: ст.ст303,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року скасувати в частині стягнення інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, в частині стягнення інфляційних втрат, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 інфляційні втрати за період з 27.11.2013 року по 01.06.2015 року в сумі 15 840 230,34 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді