Ухвала суду № 55134587, 18.01.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/11171/14-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В. О.

Категорія 48 Доповідач Зарицька Г. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Зарицької Г.В.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Радіант», публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2015 року

встановила:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та просила в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати право власності на легковий автомобіль «Skoda Fabia», кузов НОМЕР_5, номерний знак НОМЕР_1; визнати право власності на гараж НОМЕР_6 по АДРЕСА_2; стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину доходів, одержаних відповідачем як фізичною-особою підприємцем за період з 04 серпня 2004 року по 30 липня 2012 року; стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину доходів, одержаних відповідачем як учасником товариства з обмеженою відповідальністю «Радіант» за період з 04 серпня 2004 року по 30 липня 2012 року. В обґрунтування вимог зазначала, що перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1990 року по 30 липня 2012 року. За час подружнього життя ними набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1, гараж НОМЕР_6 по АДРЕСА_2, легковий автомобіль «Volkswagen Transport», номерний знак НОМЕР_2 та легковий автомобіль «Skoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1. Взаємної згоди щодо розподілу вказаного вище майна між сторонами не досягнуто, відповідач ОСОБА_2 перешкоджає їй у здійсненні права користування спірним майном. Крім того, 04 серпня 2004 року відповідач зареєструвався як фізична особа-підприємець і організував свою підприємницьку діяльність за рахунок доходів подружжя. Також 18 серпня 2003 року відповідачем зроблено вклад до статутного фонду ТОВ «Радіант». Виходячи з вимог ст.ст. 70, 71 СК України, просила позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 неодноразово змінювала позовні вимоги.

16.11.2015 р. подала до суду заяву про збільшення позовних вимог в остаточній редакції та просила визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, вартістю 329 000 грн: гараж НОМЕР_6 по АДРЕСА_2 в гаражному кооперативі «Восход», вартістю 11 390 грн; легковий автомобіль «Volkswagen Transport», номерний знак НОМЕР_2, вартістю 15 874 грн, та легковий автомобіль «Skoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1, вартістю 55006 грн, а також 20% особистої частки засновника ТОВ «Радіант» ОСОБА_2 та половину частини одержаних доходів в розмірі 98 000 грн.

Поділити спільне майно подружжя наступним чином: визнати за нею та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним, вартістю 329 000 грн; залишити вказану квартиру у спільній частковій власності її та відповідача; залишити на праві власності за ОСОБА_2 автомобіль «Skoda Fabia», номерний знак НОМЕР_1, вартістю 55 006 грн, та автомобіль «Volkswagen Transport», номерний знак НОМЕР_2, вартістю 15 874 грн; залишити на праві власності за ОСОБА_2 гараж НОМЕР_6 в гаражному кооперативі «Восход, що знаходиться по АДРЕСА_2, вартістю 11390 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на вказане майно в розмірі 41 135 грн та 98 000 грн одержаних доходів від здійснення діяльності ТОВ «Радіант».

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля VOLKSWAGEN Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, та на 1/2 частину автомобіля «Skoda Fabia» державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_5.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат

Скасовано заходи забезпечення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права.

В судовому засіданні відповідач та його представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали.

Позивач та його представник ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважали їх необґрунтованими.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цих межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, з 28.09.1990 р. по 30.07.2012 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.5-6).

За договором купівлі-продажу від 28.11.2007 р., ОСОБА_2 було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв.м, житловою - 29,8 кв.м (а.с.7). Право власності на нерухоме майно зареєстровано у визначеному законом порядку (а.с.8).

Крім того, в період перебування в зареєстрованому шлюбі, сторони придбали два автомобілі марки «Volkswagen Transport» (1987), номерний знак НОМЕР_2, та «Skoda Fabian 1.2.» (1991), номерний знак НОМЕР_1, право власності на які зареєстровано за відповідачем (а.с.10).

Згідно з довіреністю від 01 лютого 2012 року автомобіль марки «Volkswagen Transport» (1987), номерний знак НОМЕР_2 переданий третім особам з правом експлуатувати та розпоряджатися (продати, обміняти, заставити, здати в оренду) (а.с.136). Проте, з довідки Житомирського ВРЕВ УДАІ УМВС України в Житомирській області (а.с.10) та пояснень відповідача видно, що на даний час автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2

Частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 СК).

Оскільки спірна квартира та два автомобілі придбані сторонами за час шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є їх спільною сумісною власністю.

За положеннями ч.1 ст.70, ч.ч.1, 4, 5 ст.71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.25 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З огляду на те, що жодна із сторін не погодилася на присудження грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно, а спірне майно не може бути реально поділене між ними відповідно до їх часток, та враховуючи, що вимоги з підстав, передбачених ст.365 ЦК до суду не заявлялися, суд першої інстанції обґрунтовано визнав ідеальні частки позивача та відповідача у цьому майні і залишив майно у їх спільній частковій власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана за кредитні кошти, видані ОСОБА_2, є безпідставними.

Так, з матеріалів видно, що договір купівлі-продажу спірної квартири був укладений з покупцем ОСОБА_2 28.11.2007 р. (а.с.7).

Згідно з п.2.1 вказаного договору продаж вчинено за домовленістю сторін за 31492 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

Договір про іпотечний кредит №ZRZ0GI0000001918 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено 30.11.2007 року, тобто через два дні після укладення договору купівлі-продажу квартири.

Умовами цього договору визначено, що кредит в сумі 253500 грн надається на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

На даний час договір купівлі-продажу та договір про іпотечний кредит не оспорені та є чинними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що кредитні кошти видавалися відповідачу не на придбання спірної квартири, а на її поліпшення.

У п. 24 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Верховний Суд України роз'яснив, що до складу майна, яке підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК)

В судовому засіданні сторони не надали суду доказів про те, що після придбання спірної квартири у ній проводився ремонт за кредитні кошти.

До того ж, вирішуючи спір, суд першої інстанції спірне майно в натурі не поділив, а лише визначив ідеальні частки сторін у цьому майні і залишив майно у їх спільній частковій власності.

А тому, доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував наявність в ОСОБА_2 боргових зобов'язань за кредитом є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль марки «Volkswagen Transport» (1987), номерний знак НОМЕР_2 ще під час шлюбу був проданий за довіреністю колегія суддів до уваги не бере, оскільки доручення на право користування та розпорядження майном не є договором купівлі-продажу. Як зазначалося вище, відповідно до довідки Житомирського ВРЕВ УДАІ УМВС України в Житомирській області (а.с.10) та про що не заперечував відповідач в судовому засіданні, право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2

Що стосується автомобіля марки ВАЗ 2109, про що також зазначає відповідач в апеляційній скарзі, то він не є предметом спору. Вимоги щодо поділу вказаного транспортного засобу сторонами не заявлялись. До того ж, в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач та відповідач підтвердили, що до ухвалення рішення судом першої інстанції право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за їх сином.

В частині задоволених вимог, суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення, підстав для його скасування немає.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оспорюється, а тому його законність і обґрунтованість колегією суддів не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: