Ухвала суду № 55131621, 20.01.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5792/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника апелянта ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_2

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 12.08.2015 року № 481-15 та зобов'язання прийняти рішення про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що прийняте Державною міграційною службою України рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, оскільки прийняте без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015 року № 481-15. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна міграційна служба України в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Сирії, уродженцем м. Ракка, за національністю - араб, за віросповіданням - іслам-суніт. Вперше прибув в Україну 18.11.1993 року, на підставі національного паспорту та навчальної візи. Після виїзду до України в 1993 році іноземець повертався до Сирії наприкінці 1999 року. Останній виїзд з Сирії відбувся в 2000 році на підставі національного паспорту та навчальної візи.

09.09.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області. Щодо причин виїзду в Україну, позивач повідомив, що виїхав на територію України бажаючи здобути вищу освіту. Після отримання ступеня бакалавра в 1998 році позивач повернувся до Сирії та проживав там протягом півтора роки, після чого повернувся до України з метою продовження освіти. Через фінансові труднощі позивач не зміг продовжити навчання та працевлаштувався реалізатором на промринок. В Сирію позивач повернутися не може в зв'язку з бойовими діями на території країни походження.

Наказом першого заступника начальника Головного управління ДМС України в Одеській області № 185 від 06.10.2014 року у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 (а.с. 67).

За результатами розгляду особової справи заявника № 2014OD0221 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 79-85).

Рішенням Державної міграційної служби України від 12.08.2015 року № 481-15 з посиланням на ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 35).

18 вересня 2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 382 від 03.09.2015 року (а.с. 8).

Проаналізувавши положення законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з особової справи ОСОБА_1, в основу оскаржуваного рішення від 12.08.2015 року № 481-15 покладений висновок Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що аналізом наданих матеріалів, разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника, посадові особи міграційної служби дійшли висновку про можливість підтвердження відсутності умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на батьківщину.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З огляду на викладене, підставами для отримання відповідного статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому судова колегія зазначає, що оцінка таким побоюванням обов'язково повинна надаватися компетентним органом з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Слід зазначити, що у грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Крім того, 22.10.2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 22.10.2013 року зазначено, що конфлікт характеризується неувагою до захисту цивільного населення, оскільки сторони конфлікту постійно переступають норми міжнародного гуманітарного права та скоюють інші серйозні порушення прав людини та посягання на них, у тому числі, але не тільки: свавільні арешти, катування та інші форми жорсткого погодження, насильницькі зникнення, викрадення, сумарні та позасудові страти, примусові переміщення та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення.

За змістом пп. 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014 року (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама.

У п. 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до п. 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

За інформацією по країні походження з сайту http://www.refworld.org.ru/docid/5524f1e54.html, з публікації 27.03.2015 року, ситуація в Сирії значно погіршилась, а коштів, які виділяються на гуманітарну допомогу не досить для забезпечення потреб мирного населення.

Також зазначено, що в результаті конфлікту, який продовжується вже чотири роки, загинуло 220 тисяч осіб. Більше 12 млн. потребують життєво необхідної допомоги.

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15.01.2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): «...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму».

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, щодо необгрунтованості висновків управління, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п. 11 Рекомендацій УВКБ ООН від 22.10.2013 року сирійці потребують міжнародного захисту до тієї пори, доки ситуація з безпеки та дотримання прав людини в Сирії не буде поліпшена та не будуть утворені умови для добровільного повернення та поваги до людської гідності. В п.14 Резолюції визначено, що клопотання громадян Сирії щодо міжнародного захисту повинні розглядатись на підставі справедливих та ефективних процедур. В тих випадках - все більш виключних-де критерії включення згідно Конвенції 1951р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття "біженець", які сформовані в регіональних документах про біженців, або інші форми міжнародного захисту, у тому числі додаткового захисту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач посилався і на побоювання повертатися у країну громадянської належності, в якій йде війна.

В свою чергу, з огляду на загальнодоступну інформацію, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

У своєму висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, апелянт посилається також на те, що позивач прибув на територію України до початку військового конфлікту в Сирії, що не відповідає положенням п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Крім того, як вже зазначалось вище, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 21.01.2016 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик