YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди місто Київ

/

Київський апеляційний господарський суд

Постанова № 55129894, 12.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

Дата ухвалення

12.01.2016

Номер справи

910/18316/15

Номер документу

55129894

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа№ 910/18316/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Захарчук Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Галкіна А.В. (довіреність б/н від 01.06.2015)

від відповідача: Клименко І.В. ( за довіреністю від 05.02.2015)

розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства "КРУЇЗ"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2015

у справі № 910/18316/15 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей"

до малого приватного підприємства "КРУЇЗ"

про стягнення заборгованості 104 541,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення з відповідача заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 39-ЮЛС від 10.02.2015 у розмірі 104 541,05 грн.

У вересня 2015 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій останній повідомив про погашення відповідачем суми 56 235 грн. основного боргу у зв'язку з чим зменшив позовні вимоги та просить стягнути 10 935,40 грн. пені, 548,05 грн. 3 % річних, 17 427,05 грн. інфляційних втрат, 19 395,55 грн. штрафної неустойки за неповернення оригіналів видаткових накладних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2015 по справі № 910/18316/15 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з малого приватного підприємства "КРУЇЗ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ" 10 935 грн. 40 коп. пені, 548 грн. 05 коп. 3 % річних, 17 427 грн. 05 коп. інфляційних втрат, 1939 грн. 00 коп. штрафної неустойки, в іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань щодо сплати за поставлену продукцію.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, мале приватне підприємство "КРУЇЗ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/18316/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" до малого приватного підприємства "КРУЇЗ" про стягнення 104 541,05 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції при винесені рішення не зазначено за який період нарахування 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 було прийнято до провадження апеляційну скаргу малого приватного підприємства "КРУЇЗ" та призначено справу № 910/18316/15 до розгляду.

09.11.2015 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 12.01.2016 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.02.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Апогей" (позивач, постачальник) та приватним підприємством "КРУЇЗ" (відповідач, покупець) укладено Договір поставки № 39-ЮЛС ( договір поставки)(а.с.14).

За умовами зазначеного договору, постачальник зобов'язався передати у встановлені строки товар у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар і здійснити оплату на умовах даного договору (п. 1.1. договору). Товар поставляється партіями, обсяги яких визначаються за заявками покупця (п.3.1. договору).

Пунктами 5.1, 5.2, 5.4,5.5 договору передбачено, що ціна на товар договірна, погоджується сторонами у видатковій накладній, яку необхідно повернути протягом 5 календарних днів. Загальна вартість товару, що поставляться за даним договором визначається шляхом складання вартості всіх партій товару, зазначених в окремих видаткових накладних, за якими товар передається постачальником покупцю в період дії цього договору. Форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Оплата за даним договором здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу, яка становить 5 календарних днів з моменту поставки партії товару, на підставі виставлених продавцем рахунків.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 130 685,70 грн., що підтверджується видатковими накладеними № 257/79 від 20.03.2015, № 281/103 від 27.03.2015, № 295/3 від 01.04.2015, № 314/22 від 03.04.2015, № 351/59 від 14.04.2015, № 360/68 від 16.04.2015 (а.с.21-26).

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним було здійснено часткову оплату отриманого товару у сумі 74 450,70 грн., вартість неоплаченого товару склала 56 235,00 грн.

05.06.2015 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 19 про стягнення заборгованості за поставлений товар по договору № 39-ЮЛС від 10.02.2015 у сумі 56 235,00 грн., яка залишена останнім без відповіді.(а.с.52).

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за поставлений товар за договором поставки № 39-ЮЛС від 10.02.2015 року склала 56 235,00 грн., але в процесі розгляду справи позивачем повідомлено та відповідачем надано докази оплати суми 56 235,00 грн. основного боргу у зв'язку з чим позивачем було зменшено позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань за договором поставки та стягнув з відповідача зменшені штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. ст. 662-664 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на 14.09.2015 року відповідач сплатив основний борг в розмірі 56 235,00 грн., що підтверджується актом звіряння від 14.09.2015 року (а.с. 81) та не заперечувалась представниками сторін в судовому засіданні.

Водночас, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачем порушено визначені договором поставки строки оплати поставленого товару.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони є вірними, а тому вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 548,05 грн. та інфляційні втрати 17427,05 грн. підлягають задоволенню.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі стосовно того, що не зрозуміло період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи, а саме в Додатках 2 та 3 (а.с.10,11) міститься розгорнуті розрахунки періодів нарахування по кожній видатковій накладній, які були перевірені судом, а саме періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат по накладним:

- по накладній № 214/36 від 12.03.2015 за період 17.03.2015-14.04.2015

- по накладній № 235/57 від 16.03.2015 за період 21.03.2015-15.04.2015 ;

- по накладній № 257/79 від 20.03.2015 за період 25.03.2015-16.04.2015 ;

- по накладній № 257/79 від 20.03.2015 за період 25.03.2015-15.07.2015 ;

- по накладній № 281/103 від 27.03.2015 за період 01.04.2015-15.07.2015 ;

- по накладній № 281/103 від 27.03.2015 за період 01.04.2015-15.07.2015;

- по накладній № 295/3 від 01.04.2015 за період 06.04.2015-15.07.2015 ;

- по накладній № 314/22 від 03.04.2015 за період 08.04.2015-15.07.2015 ;

- по накладній № 351/59 від 14.04.2015 за період 19.04.2015-15.07.2015;

- по накладній № 360/68 від 16.04.2015 за період 21.04.2015-15.07.2015;

Відповідач контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не надав.

Щодо стягнення пені в розмірі 10 935,40 грн., колегія суддів погоджується з задоволенням позовних вимог в цій частині та зазначає на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

За умовами пункту 6.2. договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочення.

Зважаючи на викладене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару своєчасно не виконав, тому останній повинен сплатити позивачу, пеню відповідно до п. 6.2 Договору.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є вірним тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 10 935,40 грн. є обґрунтованими а тому підлягають задоволенню. Вірний розрахунок пені по періодах по кожній видатковій накладній, міститься в матеріалах справи (а.с.9), а саме: