Рішення № 55120440, 21.01.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУ№ 335/11930/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Апаллонова Ю.В

№ 22 ц778/68/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року місто ОСОБА_2

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого, суддіОСОБА_3суддів:ОСОБА_4 ОСОБА_1секретарОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 29.08.2008 року між ОСОБА_7 (позикодавець) і ОСОБА_9 (позичальник) був укладений нотаріально посвідчений договір, за змістом якого ОСОБА_7 передала, а ОСОБА_9 прийняв у власність 412250 грн., що еквівалентно 85000 доларів США, згідно курсу НБУ на день посвідчення договору, зі строком виплати боргу 29.10.2008 року Позичальник підтвердив, що на час укладення цього договору він отримав суму грошей, вказану в п.1 цього договору у готівковому порядку.

29.08.2008 року між ОСОБА_8 (іпотекодавець) і ОСОБА_7 (іпотекодержатель) був укладений іпотечний договір, за змістом якого цим договором забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_9 (позичальника) на підставі договору позики, посвідченого 29.08.2008 року за реєстровим №11480, укладеного на суму 412250 гривень, що еквівалентно 85000 доларів США, згідно курсу НБУ на день посвідчення договору з обумовленим в Основному договорі строком повернення боргу до 29.10.2008 року. Відповідно до п.2 Іпотечного договору, предмет іпотеки складає квартира №41, що в будинку №58 по вулиці Патріотичній в м. Запоріжжі, загальною площею 34,5 кв.м. Сторонами оцінений предмет іпотеки в сумі 412250 грн. (п.4 іпотечного договору). Згідно п.6 іпотечного договору, іпотекодавець не вправі без письмової згоди іпотекодержателя перезаставляти предмет іпотеки чи відчужувати будь-яким із способів, передбачених чинним законодавством.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.02.2012р. у справі №2-2453/2011 позов ОСОБА_7 задоволений, стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики у розмірі 838940,51 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_8 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки в сумі 412250,00 грн. Зобов'язано ОСОБА_8 звільнити приміщення квартири АДРЕСА_1.

Сума 838940,51 грн. заборгованості за договором позики від 29.08.2008р., яка стягнута за судовим рішенням, складається з наступного: 540888,13 грн. сума боргу з урахуванням індексу інфляції (п.4 договору позики); 32189,38 грн. - 3% річних за весь час прострочення грошового зобов'язання; 63898,75 грн. - пеня у розмірі 0,1% від суми непогашеної заборгованості; 201964,25 грн. - збитки некомпенсовані пенею.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.06.2012р. №22-2790 вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_8 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки в сумі 412250 грн., зобов'язання її звільнити приміщення квартири, і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог. В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11.06.2012р. №22-2790 в частині скасування рішення суду першої інстанції і прийняття в цій частині нового рішення мотивоване тим, що на час ухвалення судового рішення власником квартири АДРЕСА_2 являлася не відповідач ОСОБА_8, а інша особа.

В подальшому, при розгляді Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя справи №0818/9884/2012 стало відомо про те, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за реєстровим №10043. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2013 року у справі №0818/9884/2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання недійсним іпотечного договору, визнання недійсним договору позики, покладення зобов'язання про анулювання заборони відчуження. Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.09.2014 року у справі №6-22447св14 залишено в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2013р. у справі №0818/9884/2012.

З посиланням на приписи ст.ст. 1, 7, 23, 33 Закону України «Про іпотеку» позивач просила суд зверненути стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору від 29.08.2008 року .№11481, - на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 34,5 кв.м., яка належить ОСОБА_6, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження з початковою ціною не нижче ринкової, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки задовольнити вимоги ОСОБА_7 за договором позики від 29.08.2008 року в сумі 838940,51 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2015 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору від 29.08.2008р. реєстровий №11481, - на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 34,5 кв.м., яка належить ОСОБА_6, м.Запоріжжя, вул. Першотравнева, 23), шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження з початковою ціною не нижче ринкової, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки задовольнити вимоги ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_2, АДРЕСА_4) за договором позики від 29.08.2008р. реєстровий №11480 в сумі 838940,51 гри., яка складається з 540888,13 грн. сума боргу з урахуванням індексу інфляції; 32189,38 грн. 3% річних за весь час прострочення грошового зобов'язання; 63898,75 грн. пені у розмірі 0,1% від суми непогашеної заборгованості; 201964,25 грн. збитки некомпенсовані пенею.

Стягнуто з ОСОБА_6, на користь держави судовий збір у розмірі 3410,40 грн. (три тисячі чотириста десять грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_6, на користь ОСОБА_7, - 243,60 грн. (двісті сорок три грн.60 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом попередньої інстанції встановлено, що 29.08.2008 року між ОСОБА_7 (позикодавець) і ОСОБА_9 (позичальник) був укладений договір, за змістом якого ОСОБА_7 передала, а ОСОБА_9 прийняв у власність 412250 грн., що еквівалентно 85000 доларів США, згідно курсу НБУ на день посвідчення договору, зі строком виплати боргу 29.10.2008 року. Позичальник підтверджує, що на час укладення цього договору він отримав суму грошей, вказану в п.1 цього договору у готівковому порядку.(а.с.4). Договір позики посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №11480.

В цей же день, 29.08.2008 року між ОСОБА_8 (іпотекодавець) і ОСОБА_7 (іпотекодержатель) був укладений іпотечний договір, за змістом якого цим договором забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_9 (позичальник) на підставі договору позики, посвідченого 29.08.2008 року за реєстровим №11480, укладеного на суму 412250 гривень, що еквівалентно 85000 доларів США, згідно курсу НБУ на пень посвідчення договору з обумовленим в Основному договорі строком повернення боргу до 29.10.2008 року (а.с.5). Відповідно до п.2 Іпотечного договору, предмет іпотеки складає квартира №41, що в будинку №58 по вулиці Патріотичній в м. Запоріжжі, загальною площею 34,5 кв.м. Сторонами оцінений предмет іпотеки в сумі 412250,00 грн. (п.4 іпотечного договору).

Згідно п.6 іпотечного договору, іпотекодавець не вправі без письмової згоди іпотекодержателя перезаставляти предмет іпотеки чи відчужувати будь-яким із способів, передбачених чинним законодавством.

Іпотечний договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №11481.

На підставі ст.73 Закону України «Про нотаріат» та у зв'язку з посвідченням цього договору іпотеки була накладена заборона відчуження зазначеної в договорі квартири, яка належить ОСОБА_8 до припинення чи розірвання договору. Заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за №11482.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.02.2012 року у справі №2-2453/2011 позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_8 було стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики у розмірі 838940,51 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_8 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки в сумі 412250 грн. Зобов'язано ОСОБА_8 звільнити приміщення квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.06.2012 року вищевказане рішення суду першої інстанції від 23.02.2012 року скасовано в частині задоволення вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог. В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось (а.с.8-9). Рішення апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції і прийняття в цій частині нового рішення мотивоване тим, що з 23.06.2011 року власником квартири АДРЕСА_5 за даними Державного реєстру прав власності на нерухоме майно була не ОСОБА_8, а ОСОБА_11, який не приймав участь у справі і який на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2011 року придбав за 42000 грн. вказану квартиру у ОСОБА_12, право власності якого на предмет іпотеки було зареєстровано в ОП ЗМБТІ 26.05.2010 року в книзі 210 за №35771 на підставі ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 09.12.2009 року по справі №2-1907 про визнання мирової угоди та ухвали цього ж суду від 29.03.2010 року про виправлення описки.

До теперішнього часу ОСОБА_9 не було виконано рішення Орджонікідзевського! районного суду м. Запоріжжя від 23.02.2012р. у справі №2-2453/2011 про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_7

Так, згідно довідки Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 04.12.2014 року, виконавчий лист №2-2453/11 виданий 13.03.2012 року Орджонікідзевським районним судом про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7В боргу в розмірі 838940,51 грн. на виконанні не перебуває та заборгованість станом на 14.11.2014 року відділом не стягнута (а.с.66).

Суд в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що зобов'язання сторін за основним зобов'язанням - договором позики від 29.08.2008 року за реєстровим №11480 не припинились, а отже, зобов'язання за іпотечним договором від 29.08.2008 року за реєстровим №11481 також вважаються не припиненими, згідно положень ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, в ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що змінився власник квартири АДРЕСА_1. Так, ухвалою Запорізькою районного суду Запорізької області від 09.12.2009 року у справі №2-1907/09 визнана мирова угода між ОСОБА_12 і ОСОБА_8, за умовами якої прийнято відмову ОСОБА_12 від позовних вимог про стягнення боргу за договором позики. Визнано за ОСОБА_12 право власності ні квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 34,5 кв.м перший поверх, літ. А-5.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року визнано іпотечний договір від 29.08.2008 року укладений між ОСОБА_8 (іпотекодавець) і ОСОБА_7 (іпотекодержатель) недійсним. Зобовьязано приватного нотаріуса ОСОБА_10 анулювати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_6 (а.с. 162).

За договором купівлі-продажу від 26.01.2011 року ОСОБА_11 придбав вказану квартиру у ОСОБА_12 В подальшому, квартиру придбала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за реєстровим №10043, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно за індексним №2138989 від 08.04.2013 року. Згідно цієї ж довідки, державні реєстрація за ОСОБА_6 права власності на квартиру (частка 1/1) відбулась 14.11.2012 року.

Вказане заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року за заявою ОСОБА_7 було скасовано ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 вересня 2012 року.

Суд першої інстанції вірно посилаючись на відповідні норми законодавства зазначив, що перехід права власності на предмет іпотеки до ОСОБА_6, не припинив обтяження, яке було встановлене на користь ОСОБА_7 у відповідності до умов іпотечного договору о тому вірно задовольнив позов.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що на момент укладення нотаріально посвідчених угод про перехід права власності на вказане майно включаючи і до відповідача не було заборон накладених на предмет іпотеки, оскільки вони були зняті відповідно до зазначеного заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2011 року, скасування в подальшому цього рішення не впливає на ті правовідносини які виникли під час коли це рішення було в законній силі є таким, що протирічить вимогам законодавства та правовій позиції Верховного Суду України викладеній в Постанові від 13 травня 2015 року у справі №6-53цс15.

Так Верховний Суд України у вказані Постанові зазначив, що відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобовязання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобовязанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобовязання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобовязань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобовязання (взаємні права і обовязки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобовязанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобовязанням).

Виконання забезпечувального зобовязання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобовязання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною пятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобовязань (частина четверта статті 631 ЦК України). Суд встановив, що на час ухвалення рішення основне зобовязання боржником не виконане.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до відповідача права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідачку з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі скасованого в подальшому рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у звязку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

Відтак ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обовязки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_6 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку предмета іпотеки.

За таких обставин, з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора у звязку зі скасуванням рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї із умов надання (отримання) кредиту.

Таким чином висновок суду про задоволення позову є вірним.

Однак при цьому, відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Однак у справі, яка переглядається, суд не врахував вимоги частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" та дійшов помилкового висновку про визначення початкової ціни не нижче ринкової, без визначення процедури її визначення.

За таких обставин рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2015 року у цій справі необхідно змінити зазначивши в резолютивній частині судового рішення замість слів «не нижче ринкової» вказати «встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Відповідна правова позиція Верховного Суду України викладена в Постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-1205цс15.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2015 року у цій справі змінити зазначивши в резолютивній частині судового рішення замість слів «не нижче ринкової» вказати «встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: