Рішення № 55119477, 20.01.2016, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 2/331/148/2016

№ 331/7883/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю « ОТП « Факторинг Україна», третя особа: ОСОБА_4, про визнання частково недійсним кредитного договору № CNL-201/144/2007 від 24 грудня 2007 року,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « ОТП « Факторинг Україна» про визнання частково недійсним кредитного договору № CNL-201/144/2007 від 24 грудня 2007 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ним укладено кредитний договір № CNL-201/144/2007 про надання споживчого кредиту в розмірі 42500 доларів США, терміном до 24 грудня 2022 року.

29 листопада 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст.ст. 512-514 ЦК України було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н, відповідно до умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло за кредитним договором № CNL-201/144/2007 від 24.12.2007р. право вимоги.

28 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до адвоката ОСОБА_1 з метою отримання консультації з питань захисту своїх прав, як споживача кредитних послуг за кредитним договором CNL-201/144/2007від 24.12.2007р.. На своє звернення за консультацією він отримав письмову інформацію, зі змісту якої дізнався про порушення своїх прав.

Так, пунктом 4.1.1 кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р. передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строку, Позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі 1 відсоток суми несвоєчасно виконаних боргових зобовязань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Таким чином, розмір неустойки пені, встановлений у Кредитному договорі CNL-201/144/2007 від 24.12.2007р. складає 1% х 365 днів = 365 % річних, що більше ніж в тричі перевищує розмір кредиту.

Вважає, що пункт 4.1.1 Кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р. таким, що порушує його права, як споживача й одночасно суперечить ЦК України, а тому просить суд з посиланням на ст. 42 Конституції України, ч. 2 ст. 627 ЦК України, ст. ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» визнати недійсним пункт 4.1.1 кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р., укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3

Ухвалою суду від 10 листопада 2015 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю « ОТП « Факторинг Україна» про визнання частково недійсним кредитного договору № CNL-201/144/2007 від 24 грудня 2007 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 (69001, м. Запоріжжя, вул. Електролізна, буд. № 11). (а.с. 39-40)

В судовому засіданні представник позивача вимоги, викладені в позовній заяві, підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, посилаючись на те, що вимоги позивача ґрунтуються на викладених у позові обставинах, судовій практиці та правовій позиції Конституційного суду України, висловленого у справі № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року. Також зазначив, що посилання представника відповідача на факт того, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року, яким зменшений розмір пені (п. 4.1.1 Кредитного договору фактично змінено рішенням суду) не заслуговує на увагу, оскільки апеляційним судом Запорізької області у своєму рішенні лише реалізовано право суду щодо зменшення розміру пені, передбачене ч. 3 ст. 553 ЦК України, а не надана правова оцінка щодо законності пункту 4.1.1 Кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р..

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала з тих підстав, що підписанням кредитного договору сторони висловили свою цілковиту згоду з тим, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначенні цим договором строки. Крім того, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року зменшений розмір пені за кредитним договором № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р., тобто п. 4.1.1 Кредитного договору, який є предметом цього позову фактично змінено рішенням суду. На підставі викладеного, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від неї до суду не надходило.

Всебічно і повно з»ясувавши обставини справи, об»єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з матеріалами справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини третьоїст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлені такі та факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № CNL-201/144/2007 про надання споживчого кредиту в розмірі 42500 доларів США, терміном до 24 грудня 2022 року. (а.с. 7-11)

Пунктом 4.1.1 кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р. передбачено, що за порушення прийнятих н себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строку, Позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі 1 відсоток суми несвоєчасно виконаних боргових зобовязань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

29 листопада 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст.ст. 512-514 ЦК України було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н, відповідно до умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло за кредитним договором № CNL-201/144/2007 від 24.12.2007р. право вимоги. (а.с. 12-19)

28 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до адвоката ОСОБА_1 з метою отримання консультації з питань захисту своїх прав, як споживача кредитних послуг за кредитним договором CNL-201/144/2007від 24.12.2007р.. На своє звернення за консультацією він отримав письмову інформацію, зі змісту якої дізнався про порушення своїх прав, а саме, що розмір неустойки пені, встановлений у Кредитному договорі CNL-201/144/2007 від 24.12.2007р. складає 1% х 365 днів = 365 % річних, що більше ніж в тричі перевищує розмір кредиту. (а.с. 20)

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати відсотків.

Статтею 8 Конституції України зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Положеннями ст. 42, 92 Конституції України громадянам України гарантовано, що держава захищає права споживачів.

Абз. 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі статтями546,549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2ст.615 Цивільного кодексу України)

Встатті 611 Цивільного кодексу Українизазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, предметом спору є визнання недійсним пункту 4.1.1 кредитного договору Кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р., укладеного ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3, з підстав невідповідності умов даного пункту договору положенням статей11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказуючи на їх несправедливість, та наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача послуг банку, в межах спірних правовідносин.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами , але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, захисту інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його невизнання, або порушення. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується вст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторонив належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовамидоговору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно дост. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положеннястатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах.

У листі НБУ «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»від 16.06.2007 року № 40-117/2093-6134 зазначено, що метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 N 18-112/219-637 НБУ звертав увагу банків на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимогстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом із цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормамист. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Слід підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.

Відповідно до частини 1, 2статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець,виробник)неповинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими,якщо всуперечпринципу добросовісностійогонаслідкомєістотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини 1-3статті 18Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Згідно зістаттею 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Відповідно дост. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостоюст. 203 Цивільного кодексу України. Тобто, зміст правочину не може суперечитиЦивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно достатті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки банк надав ОСОБА_3 споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов'язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, необхідність застосування цього Закону Українидо споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Аналізуючи вказані вище норми матеріального права, письмові та інші докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що п. 4.1.1 кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р., укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 є несправедливим та суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності в межах договірних зобов'язань, наслідком чого є наявний істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача послуг банку щодо споживчого кредитування, в розрізі даного спору, а тому позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч. 3 цієї ж статті Закону, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічним чином питання обовязків доказування та питання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому слід зазначити, що доказування не може ґрунтуватися лише на припущеннях.

Так, в даному випадку представник відповідача обґрунтовує свої заперечення тим, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року, яким зменшений розмір пені за кредитним договором № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р. (п. 4.1.1 Кредитного договору фактично змінено рішенням суду).

Так, матеріалами справи також встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП факторинг» заборгованість за кредитним договором №CNL-201/144/2007 від 24.12.2007 року у сумі 8 749 098,92 грн., що складається з: 144 542,40 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.07.2014 р. складає 1 708 974,80 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 14 594,16 дол.США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.07.2014 р. складає 172 551,80 грн. - заборгованість за відсотками; 6 867 572,32 грн. - пеня. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП факторинг» заборгованість за кредитним договором ML-201/154/2006 від 21.03.2006 року у сумі 1 528 575.13 грн., що складається з: 12 865,04 дол.США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.07.2014 р. складає 152 107,81 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 1 376 467,32 грн. - пеня. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП факторинг» судовий збір у сумі 3441грн. (а.с. 43-45)

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволена частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.11.2014 р. у цій справі в частині стягнення неустойки і загальної суми боргу змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» неустойку за кредитним договором №CNL-201/144/2007 від 24.12.2007 року в сумі 1881527 грн., а всього за цим договором стягнути 3763053,60 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» неустойку за кредитним договором № МL-2 1/154/2006 від 21.03.2006 року в сумі 152108 грн., а всього за цим договором стягнути 304312,81 грн. В іншій частині рішення залишено без змін. (а.с. 46-50)

Наведені посилання представника відповідача з приводу того, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року, яким зменшений розмір пені (п. 4.1.1 Кредитного договору фактично змінено рішенням суду) не заслуговують на увагу та судом до уваги не приймаються, оскільки апеляційним судом Запорізької області у своєму рішенні лише реалізовано право суду щодо зменшення розміру пені, передбачене ч. 3 ст. 553 ЦК України, а не надана правова оцінка щодо відповідності пункту 4.1.1 Кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24.12.2007р. вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та нормам Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви не майнового характеру для фізичних осіб встановлена в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки мінімальна заробітна плата на 1 січня 2015 року становила 1218,00 грн., то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру в розмірі 487,20 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214 215 ЦПК України, ст. ст. 16, 203, 215, ч. 2 ст. 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів»,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним пункт 4.1.1 Кредитного договору № CNL-201/144/2007від 24 грудня 2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (юридична адреса: 01033, місто Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3, зареєстрованим та мешкаючим за адресою: АДРЕСА_1 (ІПН: НОМЕР_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421), яке знаходиться з адресою: 03680, м. Київ, вул. Фізкультурна, буд. № 28 «д», на користь на користь держави (Державний бюджет Жовтневого району м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ: - 38025440, Банк одержувача: - ГУДКСУ у Запорізькій обл.., МФО: 813015, рахунок: 31214206700003, код бюджетної кодифікації: 22030001) судовий збір в розмірі 487,20 грн.(чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а в разі прийняття рішення за відсутності сторін або сторони апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н.Г. Скользнєва

20.01.2016