Рішення № 55112782, 18.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1120/16 Справа № 183/5667/14 Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровськоїобласті в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Козлова С.П., Красвітної Т.П.

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» про витребування майна, стягнення отриманих доходів, відшкодування завданої моральної шкоди ,-

в с т а н о в и л а:

02 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Спаський» про витребування майна, стягнення незаконно отриманих доходів, відшкодування завданої моральної шкоди.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» зобов'язано повернути позивачу земельну ділянку площею 3,3863 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Стягнуто з відповідача на користь позивача доходи, які отримані чи могли бути отримані у зв'язку з використанням у 2014 році земельної ділянки в сумі 22 569,15 грн. та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди - 300 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.( а.с.30-34)

Ухвалою цього ж суду від 05 серпня 2015 року вищевказане заочне рішення було скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку. (а.с.56-56а)

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 600 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. (а.с.63-68)

З таким рішенням не погодився ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 3,3863 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, виданим 22 грудня 2003 року. Цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (а.с.7)

08 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» був укладений договір оренди землі № 447, відповідно до умов якого позивач передав в оренду відповідачеві вищезазначену земельну ділянку строком до 31 грудня 2013 року.(а.с. 8-9)

Пунктом п.3.2 договору оренди встановлено, що по закінченню терміну договору, орендар має переважне право на поновлення цього договору на новий термін при всіх інших рівних умовах. У разі коли орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку оренди, то за відсутністю письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку оренди, договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах.

20 вересня 2013 року позивач направив відповідачеві повідомлення про те, що він не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки на наступний період та просив його не засівати належну йому земельну ділянку після збору врожаю у 2013 році.(а.с.11)

21 січня 2014 року ОСОБА_2 повторно направив ТОВ «АПК «Спаський» повідомлення про те, що не бажає продовжувати дію договору оренди та просив повернути земельну ділянку, у відповідності до пункту 6.4.5. договору оренди.(а.с.12)

Вказані листи були одержані відповідачем, що підтверджується поштовими повідомленнями. (а.с.13)

Після закінчення строку дії договору, ТОВ «АПК «Спаський» не повернуло земельну ділянку позивачеві, у 2014 році засіяло її ріпаком, що підтверджується актом від 03 червня 2014 року, затвердженим головою Спаської сільської ради, та листом Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області від 28 травня 2014 р.(а.с.14, 16)

Звертаючись у вересні 2014 року з позовною заявою, ОСОБА_2 посилався на те, що на день подачі позову земельна ділянка не була йому повернута ТОВ «АПК «Спаський», відповідач продовжує незаконно користуватися нею.

Між тим, у ході розгляду справи по суті, судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, зокрема, самим позивачем, що земельна ділянка була повернута йому наприкінці жовтня 2014 року.

Відповідно ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути земельну ділянку, за їх безпідставністю.

Як вбачається з позовної заяви, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача на свою користь доходів, які ТОВ «АПК «Спаський» отримало або могло отримати за час незаконного користування його земельною ділянкою у період з 01 січня 2014 року по жовтень 2014 року.

Так, позивач зазначає, що згідно листа управління агропромислового розвитку Новомосковської районної державної адміністрації № 271 від 18.08.2014 р., середня врожайність ріпаку, яким незаконно була засіяна ТОВ «АПК «Спаський» його земельна ділянка, складає 18,2 ц з гектара.Середня вартість реалізації цієї культури у 2014 році становить 3 662 грн. за одну тонну. В зв'язку з тим, що загальна площа земельної ділянки складає 3,3863 га, сума доходів, які ТОВ «АПК «Спаський» отримало, або могло отримати від незаконного користування належною йому земельною ділянкою становить 22 569,15 грн. (18,2 ц *3,3863 га*3662 грн.), які він просив стягнути з відповідача на підставі ч.1 ст. 390 ЦК України.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції виходив з положень ст. 22 ЦК України, зазначивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру завданих йому збитків, який має визначатись Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає предмету заявленого позову.

Згідно ч.1 ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Тобто, утримуючи у своєму володінні майно, добросовісний або недобросовісний набувач можуть використовувати його та одержувати доходи. Кодекс встановлює умови, за яких власник має право, крім витребування майна, вимагати ще й повернення доходів, які набувач одержав від неправомірного використання майна.

Стаття 390 ЦК України досить детально регулює відносини щодо розрахунків при поверненні майна із чужого незаконного володіння до моменту фактичного повернення майна, у зв'язку з чим відпадає необхідність у застосуванні до цих відносин у будь-якій частині норм ст. 22 ЦК України, яка регулює інші правовідносини - відшкодування збитків.

Вказані норми Закону залишились поза увагою суду першої інстанції, який не з*ясував фактичні обставини по справі, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами, неправильно застосував норми матеріального права, не перевірив у достатньому обсязі правової природи заявленого позову.

За вимогами до ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч указаним вимогам закону ОСОБА_2 не надано жодних доказів щодо отримання ТОВ «АПК «Спаський» коштів від користування належною йому земельною ділянкою в розмірі 22 569,15 грн., а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення отриманих доходів слід позивачеві відмовити.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення такої шкоди, оскільки спір витікає із договірних правовідносин, а стягнення моральної шкоди при порушенні однією зі сторін умов договору законом не передбачено. Тому у задоволенні вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення отриманих доходів, моральної шкоди та стягненні судових витрат, підлягає скасуванню, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, з інших підстав. В частині витребування майна рішення суду залишається без змін.

А отже апеляційна скарга задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення отриманих доходів, моральної шкоди та судових витрат - скасувати і в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: