Рішення № 55106365, 18.01.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/3606/14-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 43 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді : Коломієць О.С.

суддів: Зарицької Г.В., Якухно О.М.,

з участю секретаря

судового засідання: Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4, Управління державної міграційної служби України в Житомирській області, Служби у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2015 року, -

встановила:

У липні 2014 року ОСОБА_2, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30.10.2015 року, звернувся до суду з указаним позовом. На обґрунтування своїх вимог зазначив, що на підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2013 року за ним визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті племінника ОСОБА_5 Проте, будучи власником зазначеного житла, позивач позбавлений можливості належним чином користуватись, володіти та розпоряджатись ним, оскільки на даний час у спірній квартирі проживає ОСОБА_3, яка за життя спадкоємця була зареєстрована у цій квартирі, разом з малолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач в добровільному порядку відмовляється звільнити спірне житлове приміщення, перешкоджає йому вселитися у квартиру та чинить перешкоди у користуванні нею, замінивши замки та вхідні двері у квартирі. Такі дії свідчать про порушення його права власності, у зв'язку з чим просив визнати незаконною реєстрацію відповідача ОСОБА_3 разом з малолітньою донькою у спірному житлі, виселити останніх з квартири та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального права. Суд не взяв до уваги, що спірна квартира належить позивачу на праві власності, відповідачі не є членами сім'ї позивача, в родинних стосунках з ним не перебувають. Будь-яких договірних правовідносин щодо користування квартирою, які б обмежували право власності позивача, між сторонами не існувало та не існує. Проте користуватись спірним житлом позивач не може через незаконне проживання та реєстрацію відповідача разом з дитиною у спірній квартирі, а тому висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання незаконною реєстрації відповідача разом з дитиною у спірній квартирі, суд першої інстанції виходив з безпідставності даної вимоги, оскільки вона не ґрунтується на вимогах закону та може бути задоволена тільки у разі пред'явлення вимоги про визнання осіб такими, що втратили право на житло, яка не була заявлена позивачем у відповідності до ст. 11 ЦПК України. У задоволенні вимог про виселення осіб зі спірного помешкання було відмовлено через те, що дана вимога є похідною від вимоги про зняття осіб з реєстраційного обліку у задоволені якої судом було також відмовлено.

Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч ці порушення можуть і не бути поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України , члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку, права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Отже, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири), на відміну від договору найму (оренди) житла - ст.ст. 810, 814 ЦК України.

Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Таким чином, з припиненням права власності особи на жиле приміщення, члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення Житомирського районного суду від 17 жовтня 2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті його племінника ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (ч.1 а.с.133-139).

У вказаній квартирі за письмовою заявою ОСОБА_5 з 28 вересня 2010 року зареєстрована ОСОБА_3 (т.1 а.с.14).

Згідно довідки, яка видана Новогуйвинським ВЖРЕКП № 831 від 16.09.2014 року, ОСОБА_3 16 вересня 2014 року зареєструвала у вказаній квартирі свою малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.76,77).

Зі змісту довідки, виданої 16 вересня 2014 року виконавчим комітетом Новогуйвинської селищної ради вбачається, що ОСОБА_8 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та її сім'я складається з трьох чоловік : донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. та чоловік ОСОБА_9.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чоловіку відповідача ОСОБА_9 належить на праві власності 1/3 частина АДРЕСА_1 (т.1 а.с.97,98).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 05.11.2015 року, у задоволенні позову Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області до КП «Агроводсервіс» Житомирської районної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_10 про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 21.09.2010р. про безоплатну передачу у власність ОСОБА_5 спірної квартири відмовлено (т.1 а.с.244-245).

Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 разом з малолітньою дитиною не є членами сім'ї власника квартири - ОСОБА_2, у них відсутні будь-які договірні відносини і остання не набула самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст.ст. 61, 64 ЖК України), тому відповідач ОСОБА_3 втратила право користування цією квартирою, оскільки її права похідні від прав колишнього власника квартири.

Як убачається із позовної заяви, саме на ці обставини ОСОБА_2 посилався в обґрунтування своїх вимог.

Разом з тим, враховуючи, що підставами позову є фактичні обставини, що мають місце і наведені у заяві, а предметом доказування під час судового розгляду є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Також норми ЖК України враховуються в даних правовідносинах остільки, оскільки не суперечать їх змісту та пріоритету як відносин щодо права власності і відповідають конкретним обставинам справи.

Таким чином, вимога про виселення відповідача разом з дитиною зі спірного помешкання, у контексті захисту права власності не суперечить закону, оскільки є одним із законних способів усунення перешкод у здійсненні цього права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у виселенні підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині виселення ОСОБА_3 разом з малолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 зі спірної квартири.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про визнання незаконною реєстрацію ОСОБА_3 та малолітньої доньки ОСОБА_4 у спірному помешканні та їх зняття з реєстраційного обліку до задоволення не підлягають виходячи з наступного.

Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована у спірному помешканні за життя та зі згоди колишнього власника квартири ОСОБА_5

Згідно відповіді начальника УДМС України в Житомирській області від 27 січня 2015 року вбачається, що за відомостями адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Житомирській області малолітня ОСОБА_4 зареєстрованою не значиться. Житомирський РС УДМС будь-яких дій щодо реєстрації місця проживання дитини відповідно до встановленого законодавством порядку також не здійснював (т.1 а.с.206).

Відповідно до п.п. 1.3, 1.6, 2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в України та зразків необхідних для цього документів, який затверджений Наказом МВС України 22.11.2012 року № 1077 реєстрація місця проживання здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС ) у день подання особою документів. Ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування осіб в Україні здійснюється територіальними підрозділами ДМС та адресно-довідковими підрозділами територіальних органів ДМС з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

Пунктом 2.3 вказаного Положення передбачено, що відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована у спірному помешканні зі згоди колишнього власника, а реєстрація малолітньої доньки ОСОБА_4 у встановленому законом порядку уповноваженим органом проведена не була, вимоги про визнання незаконною реєстрацію вищевказаних осіб у спірному помешканні є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пресування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстраційного обліку місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошенням її померлою. Таким чином, оскільки зняття з реєстраційного обліку здійснюється уповноваженими на це органами на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про виселення, суди не мають повноважень підміняти виконання своїх повноважень іншими органами та установами, а тому вимога про зняття з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути понесені судові витрати по оплаті судового збору при зверненні до суду за одну вимогу немайнового характеру в розмірі 243,60 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 267,96 грн., а всього - 511 грн. 56 коп. Також суд стягує з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 487,20 грн., який не був сплачений останнім при зверненні до суду за дві вимоги немайнового характеру.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2015 року скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Виселити ОСОБА_3 разом з малолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 511 грн. 56 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 487,20 грн.

В решті задоволення позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді