Постанова № 55104402, 14.01.2016, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/6264/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі :головуючого-судді суддівСалюка П.І. Ніколайчука М.Є. Шевчука О.П. при секретарі за участі:Сапач О.С. позивача, представника позивача, представника відповідачарозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної фіскальної служби України про визнання незаконним , скасування наказу та зобов"язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України в якому просить визнати незаконним і необґрунтованим та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року №3414-0 про його звільнення, під час перебування на лікарняному, з 02.11.2015 року з посади директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС із загальним формулюванням причини звільнення "Звільнити з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"", поновити його на посаді директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, стягнути з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу, з дня звільнення і до моменту фактичного поновлення на роботі та зобов'язати відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно наказу Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року №3414-0 він був незаконно звільнений з посади директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади" під час перебування на лікарняному.

Зазначає, що Державною фіскальною службою України люстрацію щодо нього проведено свавільно, без забезпечення верховенства права та дотримання прав людини, передбачених Конституцією України, нормами чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, положень Законів України "Про очищення влади", "Про державну службу", Кодексу законів про працю та інших нормативних актів.

Вказує, що не підтримував антидемократичних заходів, не вчиняв дій та не здійснював заходів, спрямованих на перешкоджання реалізації конституційного права громадян України збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Не впроваджував дій спрямованих на завдання шкоди життю, здоров'ю, майну фізичних осіб у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходи (та/або не сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Позивач вважає, що не підлягає люстрації, так як ним виконано всі вимоги та умови, які пред'являються до державного службовця, а тому має законні підстави для подальшого перебування на державній службі.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задоволити.

Представником відповідача в судовому засіданні були надані пояснення та письмові заперечення, згідно яких в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_5 в період з 11.08.2011 року по 12.11.2013 року працював на посаді директора Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби.

13.11.2013 року позивача було призначено на посаду директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів, так як відповідно до додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 р. № 229, Центр підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби реорганізовано шляхом приєднання до новоствореного Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів.

Так, згідно довідки про чисельність працівників в Центрі підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби та довідки про заповнення вакантних посад в Департаменті спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів, вказаний Департамент розпочав свою роботу в квітні 2014 року після заповнення 30% вакансій.

У 2015 році ОСОБА_5 пройшов спеціальну перевірку передбачену законодавством. За результатами якої, жодних обмежень або застережень щодо можливості займати посаду державного службовця органами, уповноваженими на проведення спеціальної перевірки встановлено не було.

Згідно висновку Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Хмельницькій області в поданій ОСОБА_5 декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік майно, доходи та витрати, набуті за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідає наявній в податкового органу інформації про доходи, отримані позивачем із законних джерел.

З 07.04.2015 року ОСОБА_5 призначений на посаду директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС в порядку переведення.

На виконання п. 3 Витягу з протоколу №100 засідання Кабінету Міністрів України від 21.09.2015 року, спільна робоча група з представників Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України провела перевірку виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України від 16.09.2014 року №1682 VII "Про очищення влади" та постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року, із змінами і доповненнями від 28.03.2015 року. Перевірка тривала з 29.09.2015 року по 08.10.2015 року.

Згідно звіту про проведення вищезазначеної перевірки, спільна робоча група прийшла до висновку, що до ОСОБА_5 не застосовано заборону, передбачену ч. 3 с. 1 Закону України "Про очищення влади" та зробила висновок про те, що ОСОБА_5 підлягає звільненню через відповідність посад керівників Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби та Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів критеріям ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади".

З підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" Державною фіскальною службою України 26.10.2015 року видано оскаржуваний позивачем наказ №3414-о, змістом якого є звільнення 02 листопада 2015 року ОСОБА_5 з посади директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ про звільнення ОСОБА_5 було прийнято 26.10.2015 тоді як у період із 26.10.2015 по 29.10.2015 та із 19.11.2015 по 11.12.2015 він перебував на лікарняному, що підтверджується копіями листків непрацездатності які містяться в матеріалах адміністративної справи .

Враховуючи, що норми Закону України "Про очищення влади" не регулюють питання можливості звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності, на переконання суду, в даному випадку необхідно керуватися нормами положень Кодексу законів про працю України, якими врегульовано дане питання.

Відносини, що виникають у трудовій сфері регулюється Кодексом законів про працю України. Проходження служби державними службовцями встановлюється Законом № 3723 - XII. Вказаними нормативними актами чітко встановлено порядок прийняття на роботу (проходження державної служби), вимоги до осіб, які прагнуть працювати, підстави для їх звільнення тощо, також підстави для звільнення працівника чітко визначені ст. 40, 41 КЗпП України.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Таким чином, положеннями чинного законодавства чітко визначено, що звільнення працівника під час тимчасової втрати непрацездатності не допускається.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року N 1906-IV (надалі - Закон N 1906-IV) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно із Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу N 1 та протоколів NN 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких видана Верховною Радою, є частиною законодавства України.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961 р.), передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Так, зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію №1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні люстраційних заходів. У цьому документі з-поміж іншого вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Установлені згаданою Резолюцією №1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14.02.2006 року у справі "Турек проти Словаччини", від 24.04.2007 року у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 року у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 року у справі "Любох проти Польщі").

У рішенні "Любох проти Польші" ЄСПЛ наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст. 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень.

Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Необхідність доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14-15 грудня 2012 року №CDL-AD (2012)028 щодо "Закону про люстрацію" колишньої югославської республіки Македонія.

Таким чином, установлення п. 4. ч. 2 ст. 3 Закону № 1682 критеріїв стосовно керівників, заступників керівників територіальних (регіональних) органів, центрального органу виконавчої влади, що забезпечував формування та реалізацію податкової та/або митної політики, для заборони протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку із цим підстави для звільнення цих осіб із займаних ними посад в органах державної влади суперечить принципу індивідуального підходу при виникненні юридичної відповідальності, передбаченого частиною другою статті 61 Конституції України.

Вказане, також суперечить і ст. 17 Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року за № 3477 - IV (далі - Закон №3477), яка є в Україні окремим джерелом права.

Частиною 2 статті 1 Закону N 1682-VII визначено, що очищення влади - люстрація здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Аналіз положень вказаної статті дає суду підстави дійти висновку, що для застосування до особи процедури "люстрації" необхідно, щоб остання своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла у їх здійсненні) спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Натомість доказів вчинення певних дій, прийняття рішення чи допущення бездіяльності позивачем, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, відповідачами суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про очищення влади", очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно пункту 4 частина 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Досліджуючи правомірність застосування норм Закону України "Про очищення влади" при звільненні ОСОБА_5, судом встановлено, що згідно Статуту Хмельницького Центру підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Державної митної служби України (правонаступником якого був департамент СПКЗ Міндоходів), затвердженого Головою Державної митної служби України 24.11.1997 року із змінами від 31.05.2011 року за погодженням з міністерством освіти України, останній був закладом післядипломної освіти, підпорядкованим ДМС, як спеціалізована митна організація, яка здійснює навчальну, наукову та організаційно-методичну роботу по підвищенню кваліфікації і перепідготовці працівників митних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року №229, було створено юридичні особи публічного права - територіальні органи Міністерства доходів і зборів (головні управління Міндоходів в АРК, областях, містах, державні податкові інспекції з одночасним визначенням територіальності), також спеціалізовані департаменти, в тому числі Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходіва та інші органи. Однак, спеціалізованим департаментам та іншим органам територіальність не визначалась.

Також слід зазначити, що Центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Державної митної служби України та Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів відповідно до Положення про Департамент СПКЗ Міндоходів затвердженого наказом Міндоходів №133 від 29.05.2013 року підпорядковувались Державній митній службі України та Міндоходів, але не входили до складу їх Центрального управління, не наділялись повноваженнями щодо видачі нормативних актів регулятивного характеру обов'язкових для виконання на території м. Хмельницького, Хмельницької чи іншої області або території однієї або декількох адміністративно - територіальних одиниць України.

Отже суд вважає, що віднесення Центру підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Державної митної служби України та Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів до територіальних (регіональних) органів центрального органу виконавчої влади у звіті про проведення перевірки спеціальною робочою групою є помилковим.

Відповідно до Висновку Європейської комісії №788/2014 за демократію через право (Венеціанська комісія) щодо невідповідності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Європейським стандартам в сфері люстрації, в тому числі невиправданого і необґрунтованого поширення норм Закону України "Про очищення влади" і застосування передбачених ним обмежень щодо осіб, які не займали ключових державних посад, своїми рішеннями або діями не впроваджували і не підтримували антидемократичні заходи.

Зважаючи на викладене вище суд приходить до висновку, що наказ Державної фіскальної служби України № 878-о від 17.03.2015 р. про звільнення ОСОБА_5 з посади директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" є протиправним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_5 підлягає поновленню Державною фіскальною службою України на посаді директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС.

Разом з тим, суд вважає, що позовна вимога про зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Законом України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі-Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Згідно абзацу другого частини першої статті 7 Закону України "Про очищення влади" положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджується Міністерством юстиції України.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Ця інформація оприлюднюється на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вноситься до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Пунктом 5 Розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16.10.2014 року №1704/5 передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Держателя реєстру від органу, який проводив перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Таким чином вказаними нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку Державної фіскальної служби України інформувати Міністерство юстиції України про необхідність внесення інших, окрім звільнення відомостей до Реєстру чи вилучення таких відомостей на підставі рішення суду, яким встановлено відсутність підстав для застосування для особи заборон визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади".

Частинами 1, 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладені правові норми законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, про неприпустимість звільнення працівника під час тимчасової втрати непрацездатності, що в свою чергу призвело до винесення відповідачем протиправного наказу.

Також слід зазначити, що у період з 25 лютого 2010 року по 22.02.2014 року (сукупно не менше одного року) ОСОБА_5 не обіймав посаду (посади) керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечував формування державної податкової та/або митної політики. Так як, ОСОБА_5 13.11.2013 року було призначено на посаду директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів. Проте в період з 14.11.2013 року Департаментом СПКЗ Міндоходів здійснювались лише організаційні заходи по підготовці до початку діяльності, а розпочав свою роботу вказаний Департамент лише в квітні 2014 року після заповнення 30% вакансій.

Крім цього, посади директора (закладу післядипломної освіти) Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Держмитслужби та директора (спеціалізованого департаменту) Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Міндоходів не відносились до посад високопосадовців ключових органів державної влади, тому не могли становити значну загрозу для прав людини та демократії в період з 25 лютого 2010 року по 22.02.2014 року та не становить в силу специфіки діяльності та повноважень директора вказаних установ.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не надано будь яких доказів про вчинення позивачем дій, бездіяльності або прийняття рішень, які б були спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони або протиправне порушення прав і свобод людини, вчинення будь-яких дій спрямованих на шкоду новій демократії, які є передумовою застосування норм закону "Про очищення влади". Відтак, позовні вимоги ОСОБА_5 є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 86, 158-163, 254, 256 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року №3414-о про звільнення ОСОБА_5 з посади директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".

Поновити ОСОБА_5 на посаді директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС.

Зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_5 та виплати заробітної плати в межах одного місячного заробітку допустити до негайного виконання.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 18 січня 2016 року

Постанова в частині поновлення ОСОБА_5 та виплати заробітної плати в межах одного місячного заробітку набрала законної сили 14 січня 2016 року

Головуючий суддя судді /підпис/П.І. Салюк М.Є. Ніколайчук О.П. Шевчук "Згідно з оригіналом" Суддя П.І. Салюк