Постанова № 55103059, 19.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 січня 2016 року № 826/9077/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо»до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2014 р. № 0008382203, № 0008372203,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рондо» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2014 р. № 0008382203, № 0008372203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 14.11.2014 р. № 6724/26-56-22-09/30050030 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 р. № 0008372203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 395 079,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 р. № 0008382203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 430 501,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що господарські операції позивача є реальними.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Згідно письмових заперечень проти позову заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, оскільки первинними документами позивача не підтверджується факт виконання договорів.

Враховуючи неявку в судове засідання представників сторін, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд приходить до висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Рондо» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Інтро Груп» за період з 01.05.2013 по 31.01.2014.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Рондо»:

1) пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 316063,00 грн., в тому числі по періодам: за 2013 рік на загальну суму 316063,00 грн.

2) п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 344401,00 грн., у тому числі по періодам:

- травень 2013 року - 68 665,00 грн.;

- червень 2013 року - 64 662,00 грн.;

- липень 2013 року - 21 964,00 грн.;

- серпень 2013 року - 69 000,00 грн.;

- вересень 2013 року - 23 088,00 грн.;

- жовтень 2013 року - 44 666,00 грн.;

- листопад 2013 року - 16 699,00 грн.;

- грудень 2013 року - 23 954,00 грн.;

- січень 2014 року - 11703,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2014 р. № 6724/26-56-22-03-09/30050030 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 01.12.2014 р. № 0008372203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 395 079,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 316063,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 79016,00 грн.;

- від 01.12.2014 р. № 0008382203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 430 501,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 344401,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 86100,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 09.02.2015 р. № 1968-10/26-15-10-05, яким податкові повідомлення-рішення від 01.12.2014 р. № 0008372203, № 0008382203 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За результатами повторного адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 16.04.2015 р. № 7991/6/99-99-10-01-04-25, яким податкові повідомлення-рішення від 01.12.2014 р. № 0008372203, № 0008382203 та рішення, прийняте за результатом розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139. 1 ст. 139 Податкового кодексу України витратами, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку є витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рондо» зареєстровано Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Подільському районі м. Києва. Основним видом діяльності товариства є неспеціалізована оптова торгівля.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Інтро Груп».

З метою розміщення офісу позивача, між останнім та КП «Київпастранс» укладено договір № 04/67-11 про передачу майна комунальної територіальної громади міста Києва в оренду, площею 51,2 кв.м. та складу площею 192,00 кв.м. за адресою: вул. Сирецька, 25.

Між ТОВ «Інтро Груп» (постачальник) та ТОВ «Рондо» (покупець) укладено договір поставки № 02-29/04 від 29.04.2013 р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупцеві, а покупець приймати для використання у господарській діяльності та оплачувати прокат кольорових та чорних металів (товар), загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна сума яких визначена сторонами у рахунках та накладних.

Відповідно до п. 2.1 постачальник зобов'язується передати покупцеві товар, разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню, разом із товаром, відповідно до вимог чинного законодавства, на умовах FCA (Інкотермс 2010) склад постачальника узгодженим сторонами.

Товар постачається покупцю узгодженими партіями. На кожну партію складається рахунок, у якому зазначаються: одиниця виміру та кількість товару, асортимент, сортамент, номенклатура за сортами, видами, марками, типами, розмірами, що підлягають поставці у конкретній партії. Рахунки складаються сторонами спільно, погоджуються, і є невід'ємними частинами цього договору (п. 2.3 договору).

Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 договору погоджена у відповідному рахунку партія товару повинна бути поставлена покупцю до 3-х діб з моменту його виписки. Датою поставки вважається дата передачі товару покупцю вказана постачальником у видатковій (та/або товарно-транспортній) накладній.

Постачальник передає покупцю наступні товаросупровідні документи: рахунок, видаткову (та/або товарно-транспортну) накладну на кожну узгоджену партію товару, податкову накладну.

На підтвердження виконання умов вказаного вище договору позивачем надано суду рахунки-фактури: № 26 від 03.05.2013 р., № 29 від 07.05.2013 р., № 30 від 08.05.2013 р., № 36 від 13.05.2013 р., № 41 від 15.05.2013 р., № 45 від 17.05.2013 р., № 9 від 20.05.2013 р., № 2 від 03.06.2013 р., № 3 від 06.06.2013 р., № 46 від 07.06.2013 р., № 58 від 12.06.2013 р., № 102 від 02.07.2013 р., № 105 від 05.07.2013 р., № 109 від 09.07.2013 р., № 4 від 01.08.2013 р., № 5 від 05.08.2013 р., № 8 від 07.08.2013 р., № 12 від 09.08.2013 р., № 27 від 14.08.2013 р., № 31 від 16.08.2013 р., № 54 від 23.08.2013 р., № 9 від 02.09.2013 р., № 15 від 04.09.2013 р., № 21 від 06.09.2013 р., № 36 від 10.09.2013 р., № 6 від 01.10.2013 р., № 10 від 03.10.2013 р., № 22 від 07.10.2013 р., № 49 від 14.10.2013 р., № 61 від 21.10.2013 р., № 3 від 01.11.2013 р., № 17 від 08.11.2013 р., № 6 від 02.12.2013 р., № 21 від 09.12.2013 р., № 29 від 12.12.2013 р., № 4 від 03.01.2014 р., № 46 від 14.01.2014 р.

На підтвердження передачі товарів позивачем надано видаткові накладні: № 26 від 03.05.2013 р., № 29 від 07.05.2013 р., № 30 від 08.05.2013 р., № 36 від 13.05.2013 р., № 41 від 15.05.2013 р., № 45 від 17.05.2013 р., № 9 від 20.05.2013 р., № 2 від 03.06.2013 р., № 3 від 06.06.2013 р., № 46 від 07.06.2013 р., № 58 від 12.06.2013 р., № 102 від 02.07.2013 р., № 105 від 05.07.2013 р., № 109 від 09.07.2013 р., № 4 від 01.08.2013 р., № 5 від 05.08.2013 р., № 168 від 07.08.2013 р., № 12 від 09.08.2013 р., № 27 від 14.08.2013 р., № 31 від 16.08.2013 р., № 54 від 23.08.2013 р., № 9 від 02.09.2013 р., № 15 від 04.09.2013 р., № 21 від 06.09.2013 р., № 36 від 10.09.2013 р., № 6 від 01.10.2013 р., № 10 від 03.10.2013 р., № 22 від 07.10.2013 р., № 49 від 14.10.2013 р., № 61 від 21.10.2013 р., № 3 від 01.11.2013 р., № 17 від 08.11.2013 р., № 6 від 02.12.2013 р., № 21 від 09.12.2013 р., № 29 від 12.12.2013 р., № 4 від 03.01.2014 р., № 46 від 14.01.2014 р.

На виконання зобов'язань за договором ТОВ «Інтро Груп» виписано податкові накладні: № 96 від 03.05.2013 р., № 97 від 07.05.2013 р., № 98 від 08.05.2013 р., № 99 від 13.05.2013 р., № 100 від 15.05.2013 р., № 101 від 17.05.2013 р., № 12 від 20.05.2013 р., № 121 від 03.06.2013 р., № 5 від 06.06.2013 р., № 122 від 07.06.2013 р., № 123 від12.06.2013 р., № 187 від 02.07.2013 р., № 188 від 05.07.2013 р., № 189 від 09.07.2013 р., № 166 від 01.08.2013 р., № 167 від 05.08.2013 р., № 168 від 07.08.2013 р., № 169 від 09.08.2013 р., № 170 від 14.08.2013 р., № 171 від 16.08.2013 р., № 172 від 23.08.2013 р., № 125 від 02.09.2013 р., № 126 від 04.09.2013 р., № 127 від 06.09.2013 р., № 128 від 10.09.2013 р., № 141 від 01.10.2013 р., № 142 від 03.10.2013 р., № 143 від 07.10.2013 р., № 144 від 14.10.2013 р., № 145 від 21.10.2013 р., № 245 від 01.11.2013 р., № 246 від 08.11.2013 р., № 238 від 02.12.2013 р., № 239 від 09.12.2013 р., № 240 від 12.12.2013 р., № 253 від 03.01.2014 р., № 254 від 14.01.2014 р.

Придбаний товар було реалізовано позивачем наступним покупцям: ТОВ «Аймоторс», ТОВ «Поділлякомункомплект», ТОВ «ТК «Металстрой», ТОВ «Ело Пак», ПП «ЕТМК», ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Червоний металіст», Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, ПП «Інструментсервіс Плюс», ОСОБА_1, Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо КП «Київпастранс», ПАТ «Кіровоградський завод дозуючих автоматів», ТОВ науково-виробниче підприємство «Асток», ПАТ «Завод «Маяк», СП «Іберіус-Київ», ДП «Науково-виробничий комплекс «Прогрес», ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», ТОВ «Техостастка», ДП «Енергоремонт» ПАТ «Київенергоремонт», ПАТ «Маяк», ДП завод «Генератор», ПАТ «Уманський завод «Мегомметр», ТОВ «ВТН», ТОВ «Стальінвест Україна», ДП Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад», ТОВ «НВК «Елімед», ПП «Сервісний центр «Спецпромпостачання», ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», ДП «Радіовимірювач», ТОВ «Новий стандарт», ПАТ «Вінницяголовпостач», ТОВ «АграПром», ДП Науково-дослідний інститут «Оріон», ПАТ «Завод «Запоріжавтоматика», ПП «Купфер», ТОВ «Інтер-контакт-пріор», ОСОБА_2, ТОВ «ОМК-Холдинг», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія моноліт», ПАТ «Київський завод «Аналітприлад», ТОВ «Альтимус Будівельні системи», ПП «Металопркат-С», Приватне науково-виробниче підприємство «Арбас», ТОВ «Укравторесурс», ТОВ «Новий стандарт», ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів», ТОВ «Науково-виробнича фірма «Ірком-ЕКТ», ТОВ «Фарммаш» та іншим.

На підтвердження реалізації товарів вищевказаним контрагентам в матеріалах справи наявні видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні.

Відповідно до висновків відповідача, податкові накладні № 12 від 20.05.2013 р. та № 5 від 06.06.2013 р. зареєстровані в ЄДРПН з відповідною номенклатурою. Інші податкові накладні в ЄДРПН не реєструвалися. Крім того відповідач зазначає, що до перевірки позивачем не надано документів, які підтверджують транспортування товару.

ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві листом Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 15.10.2014 № 48/2692 отримано постанову про призначення документальної перевірки слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Клименка А.П. від 15.10.2014 про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Рондо», винесену у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42014100040000196 від 20.07.2014, згідно якої встановлено, що в ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені досудовим розслідуванням особи, використовуючи реквізити ОСОБА_4, створили ТОВ «Інтро Груп», ТОВ «Інтро Союз», ТОВ «Інтро Трейд», ТОВ «Інтро Лайн» з метою прикриття незаконної діяльності, тобто фіктивне підприємництво.

Слідчими діями встановлено, що грошові кошти, які отримувало ТОВ «Інтро Груп» надходили на їхні рахунки з ТОВ «Івар ОС», які, в свою чергу, отримували грошові кошти від ПрАТ «Лівобережжяінвест».

Допитана в якості свідка ОСОБА_4 показала, що ніякої участі особисто в реєстрації та відкритті ТОВ «Інтро Груп» не приймала, працівники ТОВ «Інтро Груп» їй невідомі.

Крім того, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві отримано акт ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.04.2014 р. № 1018/26-55-22-07/38488879 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтро Груп» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 р. по 28.02.2014 р., яким встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням. СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування по матеріалам, які внесені до ЄРДР під № 32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку із здійсненими фінансово-господарськими операціями з реально діючими СПД підприємствами, що містять ознаки фіктивних, в тому числі і ТОВ «Інтро Груп», що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах.

В ході аналізу податкових накладних встановлено, що ряд податкових накладних містять коди УКТЗЕД, при цьому, згідно податкових декларацій з податку на додану вартість та підсистеми «Дані митниці», АІС «Податковий блок», відсутня жодна інформація щодо ввезення на митну територію України товарів, необоротних активів та отриманих від нерезидента на митній території України послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платником податку ТОВ «Інтро Груп».

Виходячи із наведеного, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Інтро Груп» не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, оскільки здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам та використовувалась з метою прикриття незаконної діяльності.

Оцінюючі спірні правовідносини суд виходить з наступного.

Як вбачається із п. 2.2 договору № 02-29/04 від 29.04.2013 р. товар, разом, з його приналежностями та документами підлягають переданню на умовах FCA склад постачальника узгодженим сторонами перевізником.

Згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС (в редакції 2000 року) термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.

Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення.

Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

Однак, жодних документів на підтвердження виконання операцій переміщення контрагентом обов'язку з завантаження товару та перевезення погодженим сторонами перевізником позивачем суду не надано.

Крім того, суд погоджується з відповідачем в наступному.

Умовами пункту 4.1 договору передбачено, що питання приймання товару за кількістю та якістю регулюється чинним законодавством України, а також Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Відповідно до пунктів 12, 25, 26, 28 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6, в акті приймання має бути зазначена кількість продукції, що надійшла окремо в кожному вагоні, контейнері, автофургоні. Акт має бути підписаний усіма особами, що брали участь у прийманні продукції по кількості. Акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства -отримувача. Акти приймання продукції по кількості реєструються та зберігаються у порядку, визначеному на підприємстві-отримувачу.

За змістом пунктів 29, 30, 30 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, за результатами приймання продукції за якістю та комплектністю складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції. Акт повинен бути складений у день закінчення приймання продукції. В акті має бути зазначено: найменування отримувача продукції; номер та дата акта і місце приймання продукції; прізвища та ініціали осіб, які приймали участь у прийманні продукції; найменування виробника, постачальника; номера та дати договору, рахунку-фактури, транспортної накладної; кількість, вага та найменування перевіреної продукції. Акт має бути підписаний усіма особами, що брали участь у перевірці якості та комплектності продукції. До акту повинно бути додано документи виробника, транспортний документ.

Натомість акти приймання продукції за кількістю та якістю позивачем не надавалися. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розрахунків за придбані позивачем у ТОВ «Інтро Груп» товари.

Також суд враховує, що позивачем не надано суду доказів реєстрації податкових накладних у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних. Тобто факт поставки (придбання) товарів матеріалами справи не підтверджується.

Разом з тим, суд критично оцінює посилання позивача на наявність кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва, оскільки доказів винесення вироку у кримінальній справі суду не надано.

Однак, у судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_4, яка пояснила, що приймала участь в реєстрації та відкритті ТОВ «Інтро Груп» за грошову винагороду, первинних документів ТОВ «Інтро Груп» не складала та не підписувала.

Отже, дослідивши надані позивачем первинні документи, суд дійшов висновку, про те, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтро Груп» не підтверджуються належними доказами у справі.

Суд зазначає, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, а роботи не виконувалися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг, виконання робіт не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Разом з тим, позивач не надав суду документів, що є обов'язковими для формування валових витрат та податкового кредиту. Аналіз матеріалів справи у сукупності свідчить про те, що зазначені угоди були лише задокументовані без фактичного виконання сторонами умов договорів, а тому, суд дійшов висновку, що позивач протиправно включив до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам із вказаним контрагентом, а також сформував податковий кредит за вказаною вище угодою.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, формуванням основних фондів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено право на включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Інтро Груп» за період 2013 рік.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 01.12.2014 р. № 0008382203, № 0008372203 винесені ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві правомірно.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Податкового кодексу України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 69- 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо» решту суми судового збору в сумі 4384,80 грн. до Державного бюджету України.

3. Стягнення решти суми судового збору доручити ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук