Рішення № 55095513, 18.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.01.16р. Справа № 904/10560/15За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків

до приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Cекретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, м.Харків (далі по тексту - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 11879,84грн. основної заборгованості; 3628,35грн. пені; 873,48грн. трьох відсотків річних; 20982,43грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 02.12.2015р. за вих.№б/н ухвалою суду від 10.12.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 28.12.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 28.12.2015р. на 18.01.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 28.12.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 12.01.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 06.01.2016р.

18.01.2016р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, подав пояснення на відзив відповідача від 28.12.2015р.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов представив, витребуванні судом документи не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 18.01.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2014р. між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, постачальник) та приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір №КЗГО/457-14П (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали (далі по тексту - ресурси) на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 4.1 договору визначено, що постачання ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з поставкою Ресурсів.

Пунктом 4.3 договору визначено, що загальна сума договору визначається як сумарна вартість ресурсів, постачання яких здійснюється згідно доданих до нього специфікацій.

Пунктом 5.2 договору визначено, що оплата за поставлені ресурси буде проводитися протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з моменту постачання ресурсів.

Цей договір діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за цим договором. (пункт 10.5 договору).

09.12.2014р. на виконання умов договору між позивачем та відповідачем підписано специфікацію №1, де сторони узгодили номенклатуру ресурсів, виробника, кількість (одиницю виміру), ціну за одиницю, без ПДВ, грн., загальну вартість.

У специфікації №1 від 09.12.2014р. визначено, що вартість ресурсів, які поставляються відповідно до даної специфікації, становлять 97049,70грн., ПДВ становить 19409,94грн. Загальна вартість з ПДВ становить 116459,64грн.

Ціна ресурсів зазначена з урахуванням транспортних витрат.

Транспортні витрати несе постачальник.

Ресурси поставляються автомобільним транспортом.

Термін оплати протягом 10-ти календарних днів з моменту поставки.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив на адресу відповідача обумовлений товар на загальну суму 51879,84грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-25/08 від 19.12.2014р., яка підписана повноважними представниками сторін, підписи яких скріплено печатками.

Обов'язок з оплати отриманого від позивача товару відповідач виконав лише частково, а саме 12.06.2015р., що підтверджується випискою по особовому рахунку, перерахував 40000,00грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 11879,84грн.

Досудовий порядок вирішення спору не дав бажаного результату.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, відзив на позов надав та повідомив наступне.

Позовну заяву вважає необґрунтованою та не мотивованою.

По-перше, позивач у своїй позовній заяві нараховує штрафні санкції, зокрема пеню за період з 28.01.2015р. по 02.12.2015р., тобто майже 11 місяців.

По-друге, відповідач вважає, що позивач не надав суду належних доказів розміру індексу інфляції.

Отже, на думку відповідача, незрозуміло звідки береться розмір індексу інфляції.

Відповідач вважає, що інфляційні втрати можуть бути заявлені лише за період з 01.01.2015р. по 31.11.2015р.

По-третє, у своїй позовній заяві позивач невірно визначає кількість днів прострочення за період з 29.12.2014р. по 11.06.2015р. кількість днів прострочення становить 164 дні, а не 165 як зазначає позивач, а за період з 12.06.2015р. по 02.12.2015р. кількість днів прострочення становить 173 дні, а не 173 дні як зазначає позивач.

По-четверте, відповідач вважає, що розмір штрафних санкцій (пеня, три проценти річних, інфляційні втрати) нарахованих позивачем у сумі 25484,26грн. є великим і не відповідає обставинам справи, розміру понесених збитків позивача та може призвести до порушення (зупинки) діяльності підприємства.

Позивач не погодився з відзивом відповідача та надав свої пояснення в яких зазначає наступне.

По-перше, позивач заперечує твердження відповідача, щодо нарахування пені за 11 місяців, у зв'язку з тим, що відповідач не врахував часткову оплату у розмірі 40000,00грн., що свідчить про визнання боргу та зміну періоду нарахування пені.

По-друге, стосовно інфляційних втрат позивач повідомив, що вони розраховувалися на основі повідомлення Державної служби статистики про індекс інфляції в 2015 році, що розміщений у вільному доступі на офіційному сайті.

Крім того, дана інформація публікувалася щомісячно в газеті "Урядовий кур'єр" з якою відповідач може самостійно ознайомитися.

При розрахунку позивачем враховувалися роз'яснення, що наведені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

По-третє, позивач вважає, що кількість днів прострочення та розмір 3% річних зазначено вірно.

По-четверте, щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру штрафних санкцій, то дана норма передбачає диспозицію суду.

Однак, саме відповідач має документально підтвердити свій тяжкий фінансово-матеріальний стан, але цього не робить, а лише, як вважає позивач, зловживає своїми процесуальними правами та навмисно затягує судовий процес і проявляє не повагу як до суду, так і до інших учасників процесу.

По-п'яте, позивач зазначає, що штрафними санкціями в Господарському кодексі України визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу та пені) до яких не відноситься три відсотки річних та інфляційні втрати, які відповідач включає до розміру штрафних санкцій та безпідставно просить їх зменшити.

Позивач звертає увагу суду, що відповідач у прохальній частині відзиву просить відмовити в задоволенні позовних вимог, а не врахувати його фінансовий стан і зменшити штрафні санкції.

18.01.2015р. від відповідача отримано уточнений відзив на позов в якому конкретизовано розмірі пені, з урахуванням часткової оплати, за період з 28.01.2015р. по 28.07.2015р. на загальну суму 3024,85грн.; розмір інфляційних втрат за період з 01.01.2015р. по 30.11.2015р. на загальну суму 3704,77грн.; розмір трьох відсотків річних за період з 29.12.2014р. по 02.12.2015р. на загальну суму 868,23грн.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні і проаналізувавши відзив відповідача, прийнявши до уваги заперечення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 11879,84грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №РН-25/08 від 19.12.2014р., що міститься в матеріалах справи, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору та пункт 5 специфікації №1, строк оплати товару отриманого за видатковою накладною №РН-25/08 від 19.12.2014р. є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій, які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 11879,84грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати Ресурсів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 28.01.2015р. по 02.12.2015р., у урахуванням часткової оплати на загальну суму 3628,35грн.

Відповідача вважає, що позивач у своїй позовній заяві нараховує штрафні санкції, зокрема пеню за період з 28.01.2015р. по 02.12.2015р., тобто майже 11 місяців.

Розмірі пені, з урахуванням часткової оплати, за період з 28.01.2015р. по 28.07.2015р. відповідач визначив у розмірі 3024,85грн.

Позивач заперечує проти тверджень відповідача, щодо нарахування пені за 11 місяців, у зв'язку з тим, що відповідач не врахував часткову оплату у розмірі 40000,00грн., що свідчить про визнання боргу та зміну періоду нарахування пені.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідач вірно зазначив, що позивач невірно вказав період нарахування пені.

Правильними періодом нарахування пені є з 28.01.2015р. по 27.07.2015р., однак невірне зазначення періоду не вплинуло на правильність розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 703,58грн. за період прострочення з 29.12.2014р. по 02.12.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 20827,99грн., які розраховані за період прострочення з 29.12.2014р. по 02.12.2015р.

Відповідач вважає, що позивач не надав суду належних доказів розміру індексу інфляції.

Отже, на думку відповідача, незрозуміло звідки береться розмір індексу інфляції.

Відповідач вважає, що інфляційні втрати можуть бути заявлені лише за період з 01.01.2015р. по 31.11.2015р.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач невірно визначає кількість днів прострочення за період з 29.12.2014р. по 11.06.2015р. кількість днів прострочення становить 164 дні, а не 165 як зазначає позивач, а за період з 12.06.2015р. по 02.12.2015р. кількість днів прострочення становить 173 дні, а не 173 дні як зазначає позивач.

Відповідач нарахував розмір інфляційних втрат за період з 01.01.2015р. по 30.11.2015р. на загальну суму 3704,77грн.; розмір трьох відсотків річних за період з 29.12.2014р. по 02.12.2015р. на загальну суму 868,23грн.

Стосовно інфляційних втрат позивач повідомив, що вони розраховувалися на основі повідомлення Державної служи статистики про індекс інфляції в 2015 році, що розміщений у вільному доступі на офіційному сайті.

Крім того, дана інформація публікувалася щомісячно в газеті "Урядовий кур'єр" з якою відповідач може самостійно ознайомитися.

При розрахунку позивачем враховувалися роз'яснення, що наведені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

Позивач вважає, що кількість днів прострочення та розмір 3% річних зазначено вірно.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд зазначає, що прийнято до уваги період нарахування вказаний відповідачем.

Підстави для зменшення розміру пені відсутні, отже господарський суд не застосовує положення статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1218,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (50057, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Заводська, 1; ідентифікаційний код 31550176) на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (61036, АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 11879,84грн. (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять грн. 84 коп.) основної заборгованості; 3628,35грн. (три тисячі шістсот двадцять вісім грн. 35 коп.) пені; 873,48грн. (вісімсот сімдесят три грн. 48 коп.) трьох відсотків річних; 20982,43грн. (двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві грн. 43 коп.) інфляційних втрат; 1218,00грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

20.01.2015 року

Суддя ОСОБА_2