Ухвала суду № 55088275, 12.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3004/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

12 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Фоззі-Фуд» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/500432/2 від 19 листопада 2013 року, №100250000/2013/500444/2 від 22 листопада 2013 року, №100250002/2013/500477/2 від 03 грудня 2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.01.2013 року між ТОВ «Фоззі-Фуд» та «Nils Sperre» (Норвегія) укладено договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 472, згідно якого продавець продає, а покупець купує товар у кількості, асортименті та за цінами, у відповідності до інвойсів, які є невід'ємною частиною контракту.

Ціни на товар встановлюються у інвойсах на кожну партію товару. Ціна включає в себе вартість продукції, тари, термоусадочної упаковки, маркування, завантаження, витрат по митному оформленню вантажу в країні продавця. Валютою контракту є долар США. Загальна вартість контракту складає 8 000 000,00 доларів США (пункт 2 контракту).

Усі ціни по контракту, а також поставка здійснюється на умовах CIF/FCA Клайпеда, Литва, згідно Incoterms 2010 (пункт 3 контракту).

Продавець зобов'язаний надати покупцю наступні документи: інвойс, пакувальний лист, сертифікат якості, сертифікат походження, ветеринарний сертифікат, митну декларацію продавця пряму або ордерну (пункт 7 контракту).

На підставі такого контракту товариством «Фоззі-Фуд» імпортовано рибу свіжоморожену морську - оселедець, філе оселедця (Herring Flaps/Clupea Harengus), країна виробництва Норвегія, виробник «Nils Sperre AS».

З метою митного оформлення товару, отриманого на виконання умов контракту, позивачем до митниці подані митні декларації №100250000/2013/036251 від 19 листопада 2013 року (а.с.56-57), №100250000/2013/036431 від 22 листопада 2013 року та №100250004/2013/036952 від 03 грудня 2013 року, в яких застосовано основний метод визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну, за ціною договору (контракту).

На підтвердження митної вартості товару, разом із вказаними митними деклараціями, до митного органу надано наступні документи (аналогічні у трьох досліджуваних випадках): картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами; міжнародну автомобільну накладну (CMR); рахунок-фактуру (інвойс); документ, що підтверджує вартість перевезення товару; прайс-лист; пакувальний лист; зовнішньоекономічний договір (контракт); договір (контракт) на перевезення; ветеринарні свідоцтва форм Ф-1, Ф-2 (ввезення товарів); підтвердження законності вилучення водних біоресурсів із середовища їх існування або аналогічний документ; сертифікат відповідності; декларацію виробника; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; резервну позицію; сертифікат походження товару загальної форми; сертифікат якості; міжнародний ветеринарний сертифікат.

Київською міжрегіональною митницею запропоновано декларанту шляхом направлення електронних повідомлень подати додаткові документи на підтвердження митної вартості товару та обраного методу її визначення, а саме: за наявності, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій.

На виконання вказаних вимог митного органу позивачем були надані рахунки-фактури про надання транспортних послуг; прайс-лист; комерційну пропозицію; витяг із Державної служби статистики України щодо імпорту товарів по країнам світу за вересень 2013 року; огляд цін щодо вартості філе оселедця на світових товарних ринках за вересень-жовтень. Вказали, що разом із митною декларацією для підтвердження витрат на транспортування уже було подано довідки щодо транспортних витрат та договори про перевезення. Зазначили, що інші додаткові документи надати на цей час не мають можливості.

Проте, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу, а саме: №100250000/2013/500432/2 від 19 листопада 2013 року - ціна після коригування 44265 доларів США; №100250000/2013/500444/2 від 22 листопада 2013 року - ціна після коригування 35880 доларів США; 00250002/2013/500477/2 від 3 грудня 2013 року - ціна після коригування 35880 доларів США.

Відповідач відмовив у митному оформленні товарів за заявленою позивачем митною вартістю, про що склав картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів.

Для випуску товарів у вільний обіг «під гарантійне зобов'язання» позивач подав до Київської митниці Міндоходів нові митні декларації, в яких задекларував цей же товар за митною вартістю, що визначена з урахуванням рішень митного органу про коригування митної вартості товарів, сплатив всі митні платежі згідно з митною вартістю таких товарів, визначеною відповідачем.

Вважаючи зазначені вище рішення відповідача про коригування митної вартості товару протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено та не надано будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних відносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 51 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом (пункт 1 частини 2 статті 52 Кодексу).

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Крім того, згідно частини 4 статті 57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до вимог графи 33 «Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

З оскаржуваних рішень вбачається, що у графі 33 зазначено, що процедура консультацій проведена та вказані причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів, окрім резервного.

Однак, відображення даного факту у рішеннях не є достатнім та беззаперечним доказом проведення консультації у разі заперечення цього факту декларантом, оскільки консультація проводиться до прийняття рішення.

Митним органом не вказано, які саме складові митної вартості є не підтвердженими та які саме документи необхідно подати для підтвердження конкретної складової.

При цьому, у графі 33 оскаржуваному рішенні не зафіксовані результати проведеної консультації, а лише вказані причини, через які не можуть бути застосовані попередні методи визначення митної вартості товарів.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. Так, Верховний Суд України зазначає, що у разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України зобов'язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав би дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів (постанова Верховного Суду України від 14.05.2013 у справі № 21-130а13).

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем в порушення приписів митного законодавства не було проведено процедури консультацій з декларантом для обрання обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи позивач не відмовився від надання додаткових документів, і надав всі можливі документи на вимогу митного органу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 року, 17.06.2014 року.

При цьому, митним органом під час витребування додаткових документів і під час розгляду додатково поданих документів протягом 80 днів з моменту випуску товарів у вільний обіг не зазначено підстав для цього, як і не подано доказів наявності обставин, які слугують підставами для такого витребування. У той же час, відповідач лише під час розгляду справи в суді першої інстанції повідомив про відсутність такої складової митної вартості як вартість робіт пов'язаних із пакуванням; а у довідках про транспортні витрати - інформації, що підтверджує числові значення складових митної вартості і окремих складових транспортних витрат, таких як завантаження, розвантаження, номер CMR.

Так, відповідно до доводів позивача витрати щодо пакування, в тому числі і роботи по пакуванню, включені у вартість товару, зважаючи на пункт 2.1 контракту, тому вони додатково не включаються у митну вартість товару і не підлягають підтвердженню товариством.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у листі відповідача №1915/1/26-10-61-04 від12 лютого 2014 року щодо невизнання заявленої позивачем митної вартості товарів з урахуванням додатково поданих документів протягом передбаченого законом 80-денного строку зазначено, що в наданому платіжному дорученні в іноземній валюті №13438 від 23 грудня 2013 в графі «№ та дата вантажної митної декларації (при наявності)» не вказано жодних даних, хоча на момент оплати товар був оформлений у митному відношенні.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що на вказаному платіжному дорученні №13438, наданому позивачем відповідачу, наявні відмітки банку про переказ коштів, тому зауваження відповідача щодо невірного заповнення графи даного платіжного доручення не належить до повноважень митного органу, а є виключною компетенцією банку, який здійснював відповідне перерахування коштів та засвідчив своїми відмітками платіжне доручення про це у відповідності до Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання митного органу на те, що вартість риби в наданих витягах з бюлетеня «Огляд цін» вказано на умовах поставки FOB Норвегія, що не відповідає умовам поставок для ТОВ «Фоззі-Фуд» FCA Klaipeda, з огляду на наступне.

Так, бюлетень «Огляд цін» - інформаційне джерело, яке не належать до переліку необхідних та додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів, тому відповідач не має права в обґрунтування розбіжностей посилатися на такі джерела.

Статтею 57 МК України передбачені такі методи визначення митної вартості товарів: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Посилання відповідача на наявність неточностей (розбіжностей) у поданих документах спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем дотримані всі умови, встановлені законодавством, висновки відповідача щодо не підтвердження позивачем заявленої митної вартості зроблені на припущеннях, а позивачем були надані митному органу всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості як при поданні митної декларації, так і додатково витребувані, надання яких було обов'язковим.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем неправомірно відмовлено у визнанні задекларованої позивачем митної вартості товару за основним методом та визначенні митної вартості товару за резервним методом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення адміністративного позову про визнання протиправними та скасування рішень Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про коригування заявленої митної вартості №100250000/2013/500432/2 від 19 листопада 2013 року, №100250000/2013/500444/2 від 22 листопада 2013 року, №100250002/2013/500477/2 від 3 грудня 2013 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

оловуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.