Ухвала суду № 55085280, 20.01.2016, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/1595/15-ц

Провадження №4-с/319/1/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року смт Куйбишеве

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Скляра С.Ю.,

при секретарі судового засідання Шипко А.В.,

з участю заявника ОСОБА_1,

представника заявника адвоката ОСОБА_2,

представника державної виконавчої служби ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Куйбишевського районного суду Запорізької області зі скаргою в порядку статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) на дії старшого державного виконавця (далі державний виконавець) відділу Державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі ВДВС Куйбишевського РУЮ) ОСОБА_4, в якій просить суд постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48934214 від 06 жовтня 2015 року і постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №48934214 від 06 жовтня 2015 року визнати неправомірними та скасувати.

В обґрунтування скарги заявник ОСОБА_1 посилається на неправомірність винесення державним виконавцем вищевказаних постанов в порушення вимог статей 18,25,26,27,52,57 Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги та прохала їх задовольнити по тих підставах, які нею були викладені у скарзі.

Позицію заявника в судовому засіданні підтримав її повноважний представник адвокат ОСОБА_2. Останній пояснив, що державний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого документа, який не відповідав вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», так як індивідуальний ідентифікаційний номер боржника у ньому був вказаний із помилкою. Крім того, державний виконавець при відкритті виконавчого провадження, накладаючи арешт на майно боржника з оголошенням заборони на його відчуження, у порушення вимог статей 52 і 57 Закону України «Про виконавче провадження» не мав на меті реалізовувати його, а лише наклав арешт з метою забезпечення виконання виконавчого документа. Зазначене потягло за собою порушення права боржника ОСОБА_1 вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. До того ж, державним виконавцем було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 11500 грн. 00 коп., у той час як сума до стягнення становила лише 10243 грн. 60 коп..

В судовому засіданні повноважний представник ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_3 вимоги за скаргою ОСОБА_1 вважав необґрунтованими, оскільки державним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на майно боржника з оголошенням заборони на його відчуження були дотримані відповідні вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а тому прохав в задоволенні скарги відмовити.

Заінтересовані особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 та її повноважний представник ОСОБА_7 були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, вони повідомили судові про причини своєї неявки, які є поважними, та прохали провести судовий розгляд без їх участі.

За вказаних обставин та згоди сторін судовий розгляд проведено за відсутності заінтересованих осіб та їх представника, що не суперечить вимогам статті 386 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в них докази, дійшов висновку про часткове задоволення скарги.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Як випливає з матеріалів справи, рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18 червня 2015 року позов у цивільній справі №319/426/15-ц задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1на користь ОСОБА_5, ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 10000 грн. 00 коп. як авансу, набутого без достатньої правової підстави, та 243 грн. 60 коп. в рахунок відшкодування витрат на судовий збір, а всього 10243 грн. 60 коп..

На виконання вказаного судового рішення Куйбишевським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист №2/319/357/2015 від 05 жовтня 2015 року.

ОСОБА_5 і ОСОБА_8 згідно з заявою від 05 жовтня 2015 року вказаний виконавчий лист пред'явлено до виконання до ВДВС Куйбишевського РУЮ (а.с.22).

06 жовтня 2015 року державним виконавцем ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_4 винесено постанову ВП №48934214 про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику ОСОБА_1 строк на самостійне виконання до 13 жовтня 2015 року (а.с.8).

Оскільки у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачі просили накласти арешт на все майно боржника в межах суми заборгованості, тому 06 жовтня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову ВП №48934214 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.9).

Копії вищевказаних постанов державного виконавця були направлені боржнику ОСОБА_1 та отримані останньою 13 жовтня 2015 року поштовим відправленням.

Відповідно до статті 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавцячи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Заявником боржником ОСОБА_1 скарга подана до суду із дотриманням строків, встановлених частиною першою статті 385 ЦПК України.

Під час розгляду справи встановлено та не оспорювалось сторонами те, що у виконавчому листі індивідуальний ідентифікаційний номер боржника був вказаний із помилкою, а тому, на думку заявника ОСОБА_1 та її представника, державний виконавець повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, так як виконавчий документ не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак з такою позицією погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України й частини першої статті 302 Цивільного кодексу України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, відповідно до пункту 1 якого збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Вимоги до змісту виконавчого листа встановлені частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що потрібно зазначати у виконавчому листі індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи), а пунктом 6 частини першої статті 26 цього Закону встановлено, що у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам статті 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Разом з тим відповідно до пункту 3 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

Така правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-45цс14, яка є обов'язковою для судів при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (частина друга статті 214 ЦПК України).

Таким чином, навіть відсутність у виконавчому листі індивідуального ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови у відкритті державним виконавцем виконавчого провадження, а тому вимоги скарги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, у подальшому державним виконавцем були вчинені дії з метою перевірки та встановлення правильності індивідуального ідентифікаційного номера боржника ОСОБА_1 (а.с.23).

Заявник ОСОБА_1 та її представник не погодились із діями та рішенням державного виконавця, який при відкритті виконавчого провадження наклав арешт на майно боржника з оголошенням заборони на його відчуження, чим порушив вимоги статей 52 і 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не мав на меті реалізовувати його, а лише наклав арешт з метою забезпечення виконання виконавчого документа. На думку заявника ОСОБА_1 та її представника, зазначене потягло за собою порушення права боржника вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Крім того, державним виконавцем було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 11500 грн. 00 коп., у той час як сума до стягнення становила лише 10243 грн. 60 коп..

Однак з такою позицією повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Дії державного виконавця з прийняття виконавчого документа до виконання регламентовані статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно цієї норми права державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно частини другої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру у двомісячний строк.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Із засвідченої копії заяви стягувачів ОСОБА_5 і ОСОБА_8 про відкриття виконавчого провадження випливає, що в цій заяві останні просили накласти арешт на майно боржника ОСОБА_1.

06 жовтня 2015 року за цією заявою державним виконавцем видано дві постанови, а саме постанову про відкриття виконавчого провадження і постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

З огляду на викладене, дії державного виконавця відповідають частині другій статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки буквально відповідно до змісту цієї норми Закону за заявою стягувачів державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження наклав арешт на майно боржника у межах суми звернення стягнення, про що виніс відповідну постанову.

Таким чином, доводи заявника ОСОБА_1 та її представника в цій частин не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому відсутні підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника з оголошенням заборони на його відчуження.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи заявника ОСОБА_1 та її представника відносно дій і рішення державного виконавця при накладанні арешту на все майно, що належить боржнику, в частині визначення межі суми звернення стягнення 11500 грн. 00 коп..

Так, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

З матеріалів справи випливає, що постановою державного виконавця ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_4 від 15 жовтня 2015 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 1024 грн. 36 коп. (а.с.24).

Таким чином, на час відкриття виконавчого провадження (06 жовтня 2015 року) підстави для стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 були відсутні, а тому державним виконавцем у постанові ВП №48934214 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження безпідставно визначена межа суми звернення стягнення більше, ніж 10243 грн. 60 коп..

За таких обставин, відповідні дії державного виконавця слід визнати неправомірними та скасувати постанову державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині безпідставно визначеної межі суми звернення стягнення 1256 грн. 40 коп. (11500 грн. 00 коп. 10243 грн. 60 коп. = 1256 грн. 40 коп.).

Суд вважає за необхідне окремо зазначити наступе.

Відповідно достатті 35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Вищезазначеною нормою встановлені можливі наслідки несвоєчасного отримання боржником постанови по відкриття виконавчого провадження, підстави для застосування таких наслідків (позбавлення можливості добровільного виконання), порядок застосування (письмове звернення та підтвердження факту несвоєчасного отримання).

В процесі розгляду справи заявником ОСОБА_1 не було надано до суду доказів того, що вона зверталась до державного виконавця із заявою щодо відкладення виконавчих дій з підстави несвоєчасного одержання стороною документів виконавчого провадження.

Також до суду не було надано доказів відмови державного виконавця щодо винесення постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись стст.1,11,18,25,27,28,32,35,52,57 Закону України «Про виконавче провадження, стст.383,385-387 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, - задовольнити частково.

Дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП №48934214 під час накладання арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 Васиілвні, в частині визначення межі суми звернення стягнення 11500 (одинадцять тисяч пятсот) гривень 00 копійок, - визнати неправомірними.

Постанову старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №48934214 від 06 жовтня 2015 року, - скасувати в частині безпідставно визначеної межі суми звернення стягнення 1256 (одна тисяча двісті пятдесят шість) гривень 40 (сорок) копійок.

В іншій частині скарги ОСОБА_1, - відмовити.

Рішення суду відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 5-денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 5-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.Ю.Скляр