Ухвала суду № 55084396, 19.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 225/3053/15-ц Номер провадження 22-ц/775/194/2016

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Груіцької Л.О., Папоян В.В.

при секретарі Чуряєві В.С.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську Донецької області справу за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 26 листопада 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

26 травня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області про відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що під час виконання на приватному підприємстві «Спецдомнасервис» трудових обов'язків з ним 22 червня 2005 року стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму лівої кісті, що підтверджується актом № 3 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), який складений 29 червня 2005 року. Висновком МСЕК від 19 жовтня 2005 року йому було вперше встановлено втрату професійної працездатності - 45 % безстроково.

Посилаючись на те, що внаслідок ушкодження здоровя на виробництві йому завдано моральні страждання, просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 25 000 грн. (а.с. 1 - 2).

Рішенням Дзержинськог міського суду Донецької області від 26 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 13 500 грн. (а.с. 64 - 66).

В апеляційній скарзі відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог (а.с. 68 - 69).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 11 січня 2016 року № 01 - 06/95 (а.с. 95), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, з'явився його представник ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 06 серпня 2015 року (а.с. 35), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах з приватним підприємством «Спецдомнасервис» та 22 червня 2005 року під час виконання трудових обовязків з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму лівої кісті, а саме, травматичну ампутацію ІІ-ІІІ пальців на рівні основи проксимальних фаланг, І-ІV пальців на рівні основи нігтевих фаланг з роздавлюванням м'яких тканин та шкіри кісті, здавлювання лівої кісті, що підтверджується актом № 3 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), який складений 29 червня 2005 року, та актом розслідування нещасного випадку за формою Н-5, який складений 25 червня 2005 року (а.с. 6 - 9).

Згідно виписки з акту огляду МСЕК від 19 жовтня 2005 року позивачу внаслідок цього нещасного випадку вперше встановлена втрата професійної працездатності - 45% безстроково, він визнаний інвалідом третьої групи за трудовим каліцтвом (а.с. 11).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві 22 червня 2005 року позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105 XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві, регулюються Законом України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України від 14 жовтня 1992р. № 2694-XII «Про охорону праці» (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» викладено в новій редакції та він має іншу назву - «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно із частиною 8 ст. 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до роз'яснень, які наведені у пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

Тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 19 жовтня 2005 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності за трудовим каліцтвом, яке сталося 22 червня 2005 року, тобто до прийняття Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначені закони не розповсюджуються.

На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 19 жовтня 2005 року діяли положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.

На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, що регулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а тому доводи відповідача про те, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, не ґрунтуються на законі.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, не ґрунтуються на законі.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про нещасний випадок, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначені докази не підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди, є необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням його здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві, ступінь втрати ним професійної працездатності - 45% і визначив її розмір в сумі 13 500 грн.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим.

Позивач у віці 38 років отримав травму, внаслідок якої втратив професійну працездатність на 45% та його безстроково визнано інвалідом третьої групи, відновлення стану його здоров'я є неможливим.

Доводи апеляційної скарги про невірну оцінку моральних страждань позивача є необґрунтованими.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 2, п/п 6 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»(у редакції Закону України від 22.05.2015 року № 484-VIII) з апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди 26 травня 2015 року. Тобто, відповідно до п/п 2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674 VI від 08 липня 2011 року на момент подання позовної заяви ОСОБА_4 ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру становила 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня 2015 року, в якому ОСОБА_4 звернувся до суду, складала 1 218 гривень.

Тобто, з апеляційної скарги відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області підлягав сплаті судовий збір у розмірі 267,96 грн. (1 218 х 0,2 х 110% = 267,96 грн.), про що було зазначено в ухвалі судді Апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2015 року (а.с. 75 77).

Проте відповідачем платіжним дорученням від 23 грудня 2015 року № 1862 судовий збір сплачено у розмірі 1 340,900 грн., переплачена сума складає 1 072,04 грн.

Відповідно до п. 1 частини 1, частини 2 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача надав письмове клопотання від 18 січня 2016 року № 01 06/134 про повернення переплаченої суми судового збору 1 072,04 грн.(а.с. 96).

Клопотання відповідача підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області відхилити.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 26 листопада 2015 року залишити без змін.

Повернути Відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дзержинську Донецької області переплачену на підставі платіжного доручення № 1862 від 23 грудня 2015 року суму судового збору у розмірі 1 072 (одна тисяча сімдесят дві) гривні 04 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: Л.О. Груіцька

ОСОБА_5