Ухвала суду № 55075208, 05.11.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/1591/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області

в складі:

головуючого Вербицького В. В.,

суддів Вотьканича Ф. А., Дацківа В. В.,

при секретарі Федич Т. О.,

розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015070150000327 від 25.04.2015 року, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, інваліда ІІІ групи, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2015 року,

за участю прокурора Сирохман Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить вирок скасувати в частині вирішення цивільного позову, у задоволенні цивільних позовів відмовити. Вказує, що не погоджується з вироком Свалявського районного суду в частині вирішення цивільних позовів, оскільки в цій частині він постановлений з порушенням матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує, що в процесі судового слідства потерпілі подали до суду цивільні позови лише до підсудного з вимогою стягнути матеріальну і моральну шкоду, в той час, підсудний і його захисник наполягали, щоб до справи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, була залучена страхова компанія, проте судом було повністю проігноровано законну вимогу залучити до відшкодування шкоди страхову компанію. ОСОБА_1 виконав всі вимоги для відшкодування шкоди страховою компанією: у встановлений термін повідомив страхову компанію про страховий випадок, надав всі необхідні документи, копію страхового полісу надав потерпілим, які в свою чергу, звернулись із відповідними заявами до страхової компанії про виплату їм відшкодування. Викладаючи в апеляційній скарзі вимоги п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі», ст. 1194 ЦК України, захисник приходить до висновку, що винуватець ДТП повинен сплатити лише різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, а не повну суму спричиненої шкоди. Вказує, що відповідно до судової практики, зокрема п. 16 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки», непредявлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2015 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 (один) рік, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину.

На підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обовязки: не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов по кримінальному провадженню задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь:

- ОСОБА_3 120426 (сто двадцять тисяч чотириста двадцять шість) гривень 27 копійок, з яких: 30000 (тридцять тисяч) гривень моральна шкода, 90426 (дев'яносто тисяч чотириста двадцять шість) гривень 27 копійок матеріальної шкоди;

- ОСОБА_4 10000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_5 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Питання про долю речових доказів та процесуальні витрати вирішені.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Цим вироком ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він 24 квітня 2015 року, близько 20 години 40 хвилин, керуючи автомобілем «SSANG YONG», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись автодорогою «М-06» зі швидкістю 90 км/год. у с. Неліпино Свалявського району, усупереч вимогам п. п. 1.10; 10.1; 11.3; 12.4; 12.1; Правил дорожнього руху України, допустив виїзд автомобіля на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем «FIAT SKUDO», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням потерпілого ОСОБА_3

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи №88 від 28.05.2015 року кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознакою розладу здоров'я більше 21 (двадцяти одного) дня.

Після доповіді суддею-доповідачем змісту оскаржуваного вироку, доводів, викладених в апеляційній скарзі, була заслухана прокурор Сирохман Л. І., яка посилаючись на виконання судом вимог статей 11, 23 ЦК України та ч. 5 ст. 128 КПК України, вважала вирок суду законним, обґрунтованим та мотивованим, а апеляційну скаргу необґрунтованою і просила відмовити в її задоволенні, а вирок суду залишити без змін.

Інші учасники кримінального провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги захисника.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційні скарзі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Частинною 1 ст. 7 КПК України встановлено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься диспозитивність, яка, відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 26 КПК України, передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.

Висновки суду щодо фактичних обставин справи, а також кваліфікації дій обвинуваченого ґрунтуються на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом та викладених у вироку, і є в правильними.

Як вбачається з апеляційної скарги вирок суду оспорюється лише в частині вирішення цивільного позову.

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов регламентовано Главою 9 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентовано статтею 129 КПК України, відповідно до якої ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1). У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові (ч. 2). У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду (ч. 3).

Оскільки судом першої інстанції було встановлено подію кримінального правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні, і ці обставини в апеляційній скарзі захисником не оспорюються, є такими що не ґрунтуються на законі вимоги апеляційної скарги про відмову в задоволенні позовних заяв.

Цивільні позивачі реалізували своє процесуальне право та пред'явили до обвинуваченого ОСОБА_1 цивільні позови, які підтримали в судовому засіданні і просили стягнути з обвинуваченого: ОСОБА_3, матеріальну шкоду 122922 гривен та моральну шкоду 200000 гривен; ОСОБА_4, моральну шкоду 30000 гривен; ОСОБА_5, моральну шкоду 50000 гривен;

Як вбачається з журналу судового засідання цивільний відповідач ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 визнавали позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі доведеному доказами.

ОСОБА_1 не визнавав вимоги позовів щодо відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що дуже великі суми, але казав: «хай суд рішить скільки я винен відшкодувати потерпілому» (т. 2 а. с. 7-19).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З врахуванням наведених вимог цивільного процесуального закону визнання ОСОБА_1 цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди було підставою задоволення цього позову судом, яким за матеріалами кримінального провадження встановлено, що протиправними діями відповідача позивачу ОСОБА_3 завдано матеріальну шкоду в розмірі 122922 гривен.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що протиправними діями відповідача ОСОБА_1 позивачам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 завдано також моральної шкоди.

Викладені у вироку висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах справи, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав ухвалення вироку в цій частині, а тому це судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню кожному з цивільних позивачів суд у вироку врахував: обставини кримінального провадження, доводи викладені потерпілим та його представником, цивільними позивачами в обґрунтування розміру заподіяної шкоди, а також матеріальне становище обвинуваченого; страждання потерпілого, цивільних позивачів, змушених змін у їхньому житті та порушенням нормального способу життя; необережну форму вини ОСОБА_1, часткове відшкодування ним потерпілому матеріальної шкоди, наявність у обвинуваченого інвалідності та на утриманні матері - особи похилого віку.

Цивільні позивачі рішення суду про відшкодування шкоди в апеляційному порядку не оскаржили.

Доводи апеляційної скарги захисника про незаконність судового рішення через те, що не було залучено до розгляду справи страхову компанію, є необґрунтованими з огляду на таке.

Обвинувачений ОСОБА_1 є власником страхового полісу №АІ/3780482 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого обовязок по відшкодуванню шкоди, завданої страхувальником несе Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі ПАТ «АСК «ІНГО Україна»).

Але, матеріали кримінального провадження та журнал судового засідання не містять клопотання сторони захисту про залучення до участі у справі як належного відповідача або співвідповідача страхової компанії, його обговорення в судовому засіданні та вирішення судом, а тому посилання на цю обставину в апеляційній скарзі є необґрунтованим.

Відповідно до розяснень, які містяться в абзаці 1 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі ПВССУ), на які посилається в апеляційній скарзі захисник, відповідно до статті 21 Закону №1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Частиною 1 ст. 33 ЦПК України встановлено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

З матеріалів кримінального провадження та журналу судового засідання вбачається, що позивачі не заявляли клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, а тому у суду не було правових підстав для вчинення таких дій.

В абзаці 3 пункту 16 вказаної постанови ПВССУ розяснив, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 1194 ЦК України, на яку також посилається захисник в апеляційній скарзі, встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Стороною захисту не надано суду доказів, які б підтверджували відшкодування страховиком ПАТ «АСК «ІНГО Україна» цивільним позивачам шкоди, завданої ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована цим страховиком.

За відсутності відшкодування шкоди страховиком, тобто відсутності страхової виплати, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 повинен сплатити лише різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Стороною захисту не надано суду доказів, які б підтверджували виконання ОСОБА_1, як страхувальником, обовязків передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV, виконання яких є умовою прийняття страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування, а тому посилання захисника в апеляційній скарзі на їх виконання ОСОБА_1 є також необґрунтованими.

Крім того, предявлення позову до страхової компанії суперечило б засадам кримінального судочинства, оскільки такий позов не випливає з предявленого обвинувачення.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 5 постанови від 31 березня 1989 року №3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» та в абзаці 3 пункту 24 постанови від 2 липня 2004 року №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» розяснював що, не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а її вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Під час апеляційного розгляду істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли скасування або зміну вироку суду першої інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 419 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанцій набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8