Ухвала суду № 55074425, 14.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.

секретар: Бугай О.О.

за участі осіб:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна;

за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_3,

на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 12 листопада 2015 року,-

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/238/2016в с т а н о в и л а :

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_7, площею 0,019933 га .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_7, площею 0,019933 га .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 2424,00 грн.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції в частині відмови йому в задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким його зустрічний позов задовольнити; визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_1, за кожним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 АР Крим. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції, в цій частині, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що квартира АДРЕСА_1, АР Крим є особистою приватною власністю ОСОБА_1, оскільки була придбана за її особисті кошти, які вона отримала від продажу належної їй та її матері квартири АДРЕСА_2, АР Крим. Як зазначає ОСОБА_1, продаж даної квартири начебто було вчинено за 42 000 доларів США, які вона поклала на відкритий 10 травня 2007 року депозитний рахунок у ВАТ «Кредобанк» і які в подальшому були спрямовані на придбання спірної квартири. Відповідно до укладеного 02 листопада 2007 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, АР Крим, її продаж вчинено за 21 417 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання договору (п. 5 договору) і сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру. Проте, відкритий 10 травня 2007 року депозитний рахунок у ВАТ «Кредобанк» було закрито 05 листопада 2007 року, тобто вже після оформлення договору купівлі-продажу. Також, суд не надав оцінки нотаріально посвідченій заяві, яку ОСОБА_4 склав 02 листопада 2007 року під час укладання договору купівлі-продажу квартири. З тексту даної заяви вбачається, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім того, під час оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_4 була надана нотаріусу заява, про те що спірна квартира придбавається за спільні кошти подружжя.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заперечували проти апеляційної скарги, вважали, що спір судом вирішений правильно.

ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, забезпечив явку свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 11 січня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 7).

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8).

Під час шлюбу, 02 листопада 2007 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_3 АР Крим (а. с. 52).

ОСОБА_4 просить в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним та ОСОБА_1, за кожним, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 АР Крим.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

При цьому, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд виходив з того, що вказана квартира була придбана ОСОБА_1 за її особисті кошти, а тому, не є спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу між ними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 поясняла, що вона разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_7 були співвласниками квартири АДРЕСА_4 АР Крим. 10 травня 2007 року вони продали вказану квартиру, кошти від продажу квартири вона поклала на рахунок у ВАТ «Кредобанк». Саме за ці кошти і була придбана квартира АДРЕСА_5 АР Крим.

На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 надала копію договору купівлі-продажу квартири від 10 травня 2007 року, копію розписки про отримання коштів від 10 травня 2007 року, а також виписки по особовому рахунку ВАТ «Кредобанк» (а. с. 47-51).

В свою чергу, ОСОБА_4 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження джерела коштів, за які була придбана квартира АДРЕСА_1 АР Крим.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що відкритий 10 травня 2007 року депозитний рахунок у ВАТ «Кредобанк» було закрито 05 листопада 2007 року, тобто вже після оформлення договору купівлі-продажу, оскільки, як було з'ясовано, фактично розрахунок за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2007 року було проведено 05 листопада 2007 року, а не 02 листопада 2007 року (а. с. 56-57).

Як вбачається з матеріалів справи, 29 червня 2005 року сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_6 за кредитні кошти, право власності на яку було оформлено на ОСОБА_1 з червня 2005 року по грудень 2007 року вони виплачували заборгованість за кредитним договором, що також ставить під сумнів, що квартира АДРЕСА_1 АР Крим була придбана за спільні кошти подружжя.

Також, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_4 на його заяву від 02 листопада 2007 року (а. с. 55), якою він надав ОСОБА_1 дозвіл на дарування 2/3 частин квартири, оскільки вона не підтверджує джерело походження коштів, за які вона була придбана. В матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про те, що квартира придбавалася за спільні кошти.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ квартири АДРЕСА_1 АР Крим як спільного сумісного майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції, в частині вирішення зустрічного позову, є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 сторонами не оскаржено, а тому, в колегії суддів згідно з ст. 303 ЦПК України відсутні підстави для перегляду правильності висновків суду в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 12 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: